Рішення від 21.02.2025 по справі 240/26343/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2025 року м. Житомир справа №240/26343/23

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в переведенні його з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, починаючи з 01.03.2023;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести його з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, починаючи з 01.03.2023.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в період з 04.08.2000 по 09.10.2020 він працював в органах внутрішніх справ України та в органах Національної поліції України, а з 10.10.2020 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Вказує, що на день звільнення мав вислугу 21 рік 09 місяців 01 день - у календарному обчисленні, та 25 років 06 місяців 01 день - у пільговому обчисленні. Відтак, у зв'язку із наявністю понад 25 років вислуги на військовій службі, позивач вважає, що має право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" частини 1 статті 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". У зв'язку із чим, 09.05.2023 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років. Однак, відповідач відмовив йому в такому переведенні, зазначаючи при цьому, що для призначення пенсії за вислугу років особа повинна мати 25 років календарної вислугу на військовій службу, в той час, як у нього така вислуга складає лише 21 рік 09 місяців 01 день. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки, на його переконання, Порядком обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, передбачена можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби. Така можливість спрямована на реалізацію Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" і положенням цього закону не суперечить, а тому для призначення пенсії за вислугу років відповідно до вказаного Закону календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах згідно Порядку №393. Відтак, оскільки його пільгова вислуга на військовій службі становить 25 років 06 місяців 01 день, позивач вважає, що має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а тому для захисту свого права на пенсійне забезпечення він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/26343/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію управління вказало, що статтею 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" чітко визначені умови призначення пенсій за вислугу років, зокрема згідно пункту "а" частини 1 цієї статті пенсія за вислугу років призначається особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1-2 цього Закону незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2020 або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Таким чином, положеннями статті 12 Закону №2262-ХП визначено, що право на пенсію за вислугу років відповідно виникає за наявності двох умов: 1) звільнення зі служби; 2) наявність необхідної вислуги років. Крім того, правовими нормами пункту 2-1 Порядку №393 прямо зазначено, що для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови. Одночасно приписами пункту 3 цього Порядку прямо передбачено, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах. Таким чином, при вирішенні питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог Закону №2262-ХП застосовуються приписи пунктів 1 і 2 Порядку №393, які передбачають календарне обчислення вислуги років, а для вирішення питання щодо розміру такої пенсії - приписи пункту 3 Порядку №393, які передбачають обчислення вислуги років на пільгових умовах. Так, станом на день звільнення вислуга років позивача у календарному обчисленні складала 21 рік 09 місяців 01 день, що виключає можливість призначення (переведення) йому пенсії відповідно до положень пункту "а" ч. 1 ст. 12 Закону №2262-ХІІ, натомість вислуга років, обчислена на пільгових умовах, складала 25 років 06 місяців 28 днів, але підлягала б врахуванню лише при визначенні розміру пенсії.

Крім того, у відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що основною умовою для подачі заяви про переведення з одного виду пенсії на інший є факт подачі вказаної заяви особисто. Однак позивач до відділу з питань призначення та перерахунків пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління щодо перерахунку на інший вид пенсії особисто не звертався. Відтак, враховуючи що заява позивача від 09.05.2023 про переведення його з одного виду пенсії на інший була подана всупереч вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, вона розглянута відповідно до Закону України "Про звернення громадян". Відповідь на це звернення була оформлена листом від 13.06.2023 за вх.№21730-20535/Ц-02/8-0600/23, яка не є рішенням про відмову у переведенні пенсії з одного виду на інший.

Враховуючи вказане, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просило відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень ст.ст. 257, 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 09.10.2020 №279 о/с (по особовому складу) підполковника поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора сектору дізнання Олевського відділення поліції Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області, було звільнено зі служби в поліції на підставі п. 2 ч. 1 ст.77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію".

Згідно вказаного наказу від 09.10.2020 №279 о/с вислуга ОСОБА_1 на день звільнення становила: у календарному обчисленні - 21 рік 09 місяців 01 день; у пільговому обчисленні - 25 років 06 місяців 28 днів.

Відповідно до довідки з акту огляду МСЕК серії 12 ААВ №294081, ОСОБА_1 з 13.11.2020 було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, так, пов'язаного з проходженням служби в поліції.

Починаючи з 10.10.2020 ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Матеріалами справи підтверджується, що 09.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою, яка була зареєстрована 22.05.2023 за вх.№20535/Ц-0600-23, в якій просив перевести його з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв'язку з тим, що на день звільнення з Національної поліції України він мав вислугу років у пільговому обчисленні в розмірі 25 років 06 місяців 28 днів.

За наслідками розгляду зазначеної заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надіслало позивачу листа від 13.06.2023 №21730-20535/Ц-02/8-0600/23, в якому вказало, що за матеріалами пенсійної справи його загальна вислуга становить 26 років 6 місяців 1 день, в тому числі в календарному обчисленні - 21 рік 9 місяців 1 день. В свою чергу, правовими нормами пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього і Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. З огляду на вказане, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача, що призначення пенсії за вислугу років особам, які звільненні з військової служби та мають календарну вислугу 21 рік, чинним законодавством не передбачено.

ОСОБА_1 вважає, що вказаним листом Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно відмовило йому у переведенні на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ, оскільки, на його переконання, наявність у нього 25-то років вислуги в пільговому обчисленні є достатнім для виникнення у нього права на призначення пенсії за вислугу років. У зв'язку з цим, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закон №2011-XII пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України є Закон України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-XII).

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Статтею 1 Закону №2262-XII встановлено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з пунктом "б" статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Відповідно до правових норм пункту "а" частини першої статті 12 Закону №2262-XII (в редакції, яка діяла, як на момент звільнення позивача зі служби в поліції, так і на момент звернення його із заявою про переведення на пенсію за вислугу років) пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Стаття 17 Закону №2262-XII визначає, види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії.

Згідно з пунктами "а" та "б" частини 1 статті 17 Закону №2262-XII особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються:

- військова служба;

- служба в органах внутрішніх справ, поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

В свою чергу, частиною 2 статті 17 Закону №2262-XII передбачено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Відповідно до частини 1 статті 17-1 Закону №2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію правових норм ч. 1 ст. 17-1 Закону №2262-XII Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб" (далі - Порядок №393).

Пунктом 1 Порядку №393 (в редакції, яка діяла до 19.02.2022) було встановлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті “ж» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема:

- військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту;

- служба в органах внутрішніх справ України, органах і підрозділах цивільного захисту на посадах начальницького і рядового складу, Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу з дня призначення на відповідну посаду;

- час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, інспекціях виправних робіт, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції та невоєнізованої професійно-пожежної охорони, які переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби за переліком посад і на умовах (в порядку), затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ та Міністерством юстиції.

Відповідно до пункту 2 Порядку №393 (в редакції, яка діяла до 19.02.2022) до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби, особам, зазначеним у пункті “ж» статті 1-2 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», під час призначення пенсії згідно з пунктом “а» статті 12 зазначеного Закону додатково зараховується час навчання в межах до п'яти років (незалежно від форми навчання) у цивільних закладах вищої освіти, а також в інших закладах освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби або до призначення на відповідну посаду із розрахунку - один рік навчання за шість місяців служби.

Згідно з підпунктом "г" пункту 3 Порядку №393 (в редакції, яка діяла до 19.02.2022) до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах:

- особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та кримінально-виконавчої системи, які проходять службу у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальних приймальниках для осіб, підданих адміністративному арешту, підрозділах конвойної служби міліції, та військовослужбовцям постійного складу, які проходять службу у дисциплінарних частинах, за переліками посад і на умовах, затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ, Міністерством юстиції, Центральним управлінням Служби безпеки, Міністерством оборони - з розрахунку один місяць служби за сорок днів.

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-ХІІ. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Порядком №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Вказана позиція була також підтримана у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, в якій також було зазначено, що передбачена Порядком №393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону №2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.

Таким чином, пункту 3 Порядку №393 (в редакції, яка діяла до 19.02.2022) дійсно передбачав можливість зарахування на пільгових умовах визначених цим пунктом періодів служби до вислуги років саме для призначення пенсій.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393" (далі - Постанова №119), яка набрала чинності 19.02.2022, до Порядку №393 були внесені зміни, відповідно до яких, Порядок №393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: "Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови".

Крім того, зміни були внесені також і в пункт 3 Порядку №393, який, в редакції Постанови №119, став визначати види служби, які зараховується на пільгових умовах, до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, а не для призначення такої пенсії.

Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін, і у зв'язку з такими змінами як Закон №2262-ХІІ, так і Порядок №393 пов'язують виникнення права на таку пенсію із наявністю у особи певної вислуги років в календарному обчисленні.

Суд зазначає, що спірним між сторонами цієї справи є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при встановленні права на призначення позивачу пенсії за вислугу років.

Посилаючись на приписи статті 12 Закону №2262-XII, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вважає, що підставою для призначення пенсії за вислугу років в даному випадку є 25 років і більше саме календарної вислуги.

Натомість ОСОБА_1 у позовній заяві посилається на постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 року по справі №805/3923/18-а, у якій колегія суддів дійшла висновку, що Законом №2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів. Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку. В зазначеній постанові колегія суддів суду касаційної інстанції також дійшла висновку про необґрунтованість висновків про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Крім того, приймаючи висновок, викладений у постанові від 03.03.2021 року по справі №805/3923/18-а, Верховний Суд виходив з того, що редакція пункту 3 Постанови №383 чинна на момент розгляду справи №805/3923/18-а на відміну від статті 12 Закону №2262-XII передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац 1 пункту 3 Постанови №393 до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. 393" встановлював періоди служби, що зараховуються до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Суд звертає увагу, що в справі, яка розглядається, на час звільнення позивача зі служби (23.08.2022) Порядок №393 діяв у редакції Постанова №119.

Так, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393", і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Виходячи з положень статті 12 Закону №2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди, зокрема час проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ чи Національної поліції України, які підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393" усунуто розбіжності між Законом №2262-XII та постановою №393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.

Отже, на час звернення позивача із заявою від 09.05.2023 про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсії за вислугу років діяв Порядок №393 у редакції Постанова №119, який визначав пільгове зарахування вислуги років саме для визначення розміру пенсії, а не для призначення пенсій.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин (дату звільнення звернення позивача до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію за вислугу років), необхідною умовою для призначення пенсії за вислугу років була наявність необхідної календарної вислуги років в розмірі не менше 25 років.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом у постановах від 31 серпня 2023 року у справі №200/4951/22, від 11 вересня 2023 року у справі №480/4827/22, від 07 вересня 2023 року у справі №560/9478/22, від 15 вересня 2023 року у справі №380/10714/22, від 18 жовтня 2023 року у справі №360/17/23 та від 14 листопада 2023 року у справі № 600/3836/22-а.

Натомість висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а, на які посилається позивач, обґрунтовуючи заявлені ним позовні вимоги, ґрунтуються на іншому правовому регулюванні (на положеннях Порядку №393, які діяли до внесення змін Постановою №119), а тому вони не є релевантним до обставин у даній справі та відповідно не підлягають врахуванню.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується, що календарна вислуга років ОСОБА_1 становить 21 рік 09 місяців 01 день, тобто менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої, то суд приходить до висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у переведенні його на пенсію за вислугою років відповідно до пункту "а" частини 1 статті 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Згідно з частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відтак, суд повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович

Попередній документ
125338492
Наступний документ
125338494
Інформація про рішення:
№ рішення: 125338493
№ справи: 240/26343/23
Дата рішення: 21.02.2025
Дата публікації: 25.02.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (21.02.2025)
Дата надходження: 07.09.2023
Предмет позову: визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії