Справа № 560/17071/24
іменем України
21 лютого 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить:
1. Визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень - НОМЕР_1 прикордонного загону Державної Прикордонної Служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови ОСОБА_1 в задоволенні рапорту від 01.11.2024 року про звільнення з військової служби.
2. Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної Прикордонної Служби України (військова частина НОМЕР_2 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби пункту г) частини 3 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.11.2024 року за вх.№34/25172/24-Вн повторно подав до відповідача рапорт про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, оскільки його дружина ОСОБА_2 має ІІ групу інвалідності. Вказує, що до рапорта було долучено висновок №613/3 форми 080-4/о від 02.10.2024 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній особі, відповідно якої ОСОБА_2 у зв'язку наявними порушення організму потребує догляду вдома.
За результатами розгляду рапорту позивача від 01.11.2024 року, відповідач листом від 05.11.2024 №08/9894-24 повідомив про те, що наданні позивачем до рапорту документи не підтверджують наявності підстав для звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". У зв'язку з цим у задоволенні рапорту на звільнення позивачу було відмовлено.
Позивач вважає зазначене рішення протиправним, просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою від 20.11.2024 суд відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначив за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується виключно відповідним медичним висновком МСЕК, у той час як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною до 18 років підтверджується висновком ЛКК.
Позивачем надано висновок лікарсько - консультативної комісії (ЛКК) КНП ДМР «Дунаєвецької багатопрофільної лікарні» №576/6 про те, що ОСОБА_2 «потребує постійного стороннього догляду за інв. ІІ гр.». Проте, вказана довідка ЛКК КНП ДМР «Дунаєвецької багатопрофільної лікарні» №576/6 від 11.09.2024 не є належним медичним документом, який посвідчує необхідність здійснення постійного догляду за дружиною позивача, що є підставою для звільнення згідно із підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, позаяк таким документом має бути виключно відповідний медичний висновок МСЕК.
На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач з 07.08.2024 року по теперішній час перебуває на військовій службі за мобілізацією на посаді солдата у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної Прикордонної Служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Дружина позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , довідкою до акта МСЕК серії 12ААГ №919951 та висновком №613/3.
18.09.2024 року позивач подав відповідачу рапорт за вх.№34/21081/24-ВН з відповідним пакетом документів про звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, оскільки його дружина ОСОБА_2 має ІІ групу інвалідності.
До вищезазначеного рапорту було долучено довідку лікувально-консультативної комісії виданої КНП ДМР «Дунаєвецької багатопрофільної лікарні» №596/6 від 11.09.2024 року у якій зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду як особа з інвалідністю ІІ групи. Підстава видачі протокол №95 від 11.09.2024 року.
За результатами розгляду рапорту позивача від 18.09.2024 року, відповідач листом від 20.09.2024 №08/7676-24 повідомив про те, що позивачем надано довідку до акта МСЕК від 10.09.2024 року серія 12ААГ №919951 де зазначено: 12. Висновок про умови та характер праці «Протипоказана важка фізична праця», що не відповідає вимогам підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (необхідність здійснення постійного догляду) та висновок ЛКК від 11.09.2024 року не встановленої форми. Також вказано, що висновок про наявність порушення функції організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі визначається формою довідки 080-4/о., а тому в задоволенні рапорту та звільненні з військової служби позивачеві відмовлено.
01.11.2024 року за вх.№34/25172/24-Вн повторно подав до відповідача рапорт про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, оскільки його дружина ОСОБА_2 має ІІ групу інвалідності.
Вказує, що до рапорта було долучено висновок №613/3 форми 080-4/о від 02.10.2024 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній особі, відповідно якої ОСОБА_2 у зв'язку наявними порушення організму потребує догляду вдома.
За результатами розгляду рапорту позивача від 01.11.2024 року, відповідач листом від 05.11.2024 №08/9894-24 повідомив про те, що наданні позивачем до рапорту документи не підтверджують наявності підстав для звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
У зв'язку з цим у задоволенні рапорту на звільнення позивачу було відмовлено.
Позивач вважає зазначене рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавтсва, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, за змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008 у редакції, чинній станом на дату подання рапорту - 04.11.2024), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (у редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту про звільнення від 04.11.2024).
Відповідно до пункту 14.28 розділу XIV цієї Інструкції, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).
Відповідно до абзацу 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, яка визначає підстави звільнення з військової служби, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
З аналізу наведених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства слідує, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення військовослужбовця з військової служби.
Спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби за мобілізацією через сімейні обставини на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII.
Підставою для такої відмови стало ненадання позивачем до рапорту про звільнення документів, які підтверджують необхідність постійного догляду за дружиною позивача.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (надалі - Положення №1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317, комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Тож лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Стосовно повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно з пунктом 4 Положення №1317, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття "постійного догляду", який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, натомість вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", адже перше вказує на те ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому "постійний догляд" - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку, до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві"; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі".
Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції, такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Крім того наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції, такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о "Медична карта амбулаторного хворого №_", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання".
Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, суд дійшов висновку про те, що саме МСЕК визначає потребу у сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то такі повноваження віднесені до компетенції ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.
Тож відносно осіб, яким встановлено інвалідність, висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду надає медико-соціальна експертна комісія. Виняток становлять лише особи з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яким висновок про необхідність постійного догляду може надаватись ЛКК закладу охорони здоров'я.
Водночас Верховний Суд, надаючи оцінку подібним правовідносинам у постанові від 11.04.2024 у справі №420/16689/23 враховував, що відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Отже, за висновком Верховного Суду Закон №2232-XII встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів і перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини, тоді як приписи постанови Кабінету Міністрів України розмежовують повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок.
Як з'ясував суд, потребу у постійному сторонньому догляді, на думку позивача, що є сімейною обставиною, яка дає право звільнитися з лав Збройних Сил України під час дії воєнного стану, підтверджують два документи, а саме:
- висновок лікарсько-консультативної комісії висновок (ЛКК) КНП ДМР «Дунаєвецької багатопрофільної лікарні» №576/6 про те, що ОСОБА_2 «потребує постійного стороннього догляду за інв. ІІ гр.».
- довідка до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №919951.
Суд звертає увагу на той факт, що вказаною довідкою огляду МСЕК дружині позивача встановлено ІІ групу інвалідності на строк до 09.10.2027, а необхідність у постійному сторонньому догляді не визначено.
Тож вказана довідка не є документом, що підтверджує необхідність постійного стороннього догляду у розумінні положень Закону № 2232-XII, а лише свідчить про надані рекомендації ОСОБА_2 .
З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про відсутність доказів на підтвердження факту наявності підстав для звільнення позивача з військової служби, визначених підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
При цьому, зважаючи на те, що дружині позивача встановлена інвалідність ІІ групи за загальним захворюванням, то повноваження з надання висновку про необхідність здійснення постійного догляду належать саме до компетенції медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З таких обставин у задоволенні позову необхідно відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат суд не вирішує.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )
Відповідач:НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )
Головуючий суддя В.К. Блонський