про повернення позовної заяви
20 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/813/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 01 по 31 січня 2023 року, з 01 по 24 квітня 2023 року, з 20 травня 2023 року по 29 червня 2023 року, з урахуванням фактично сплачених сум та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Ухвалою суду від 15 січня 2025 року позовну заяву залишену без руху із встановленням ОСОБА_1 строку для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення з до суду з обґрунтуванням пропуску такого строку, а також клопотання про залучення до справи третьої особи з обґрунтуванням необхідності такого залучення.
На виконання вимог ухвали позивач подав заяву про усунення недоліків, у якій просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду, оскільки відповідь відповідача була надана 20 грудня 2024 року, відповідно, тримісячний строк звернення до суду в межах статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) спливає 20 березня 2025 року включно. Позивач звернувся із позовом 13 січня 2025 року. Таким чином, позивач звернувся до суду в межах тримісячного строку з дати отримання відповіді на заяву, а саме з дати коли йому стало відомо про порушення його права. Лише після ознайомлення із відповіддю відповідача на заяву, позивачу стала відома позиція відповідача з приводу не виплати додаткової винагороди, як передбачено положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». До моменту отримання цієї відповіді, позиція відповідача позивачу відома не була, оскільки командуванням військової частини - військовослужбовцю не роз'яснювалась. Окрім того, підстави позову у повному обсязі базуються на відповіді відповідача, тому до моменту отримання вказаної відповіді належний захист прав позивача був неможливий. До того ж, була ймовірність того, що позивач мав можливість отримати і позитивний для нього висновок шляхом досудового врегулювання спору, що узагалі б виключало необхідність звернення до суду. Саме тому, позивач і звернувся до суду за захистом порушеного права у межах тримісячного строку із дати отримання ним відповіді на його письмове звернення.
Після цього, ухвалою суду від 07 лютого 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено та продовжено строк для усунення визначених в ухвалі суду від 15 січня 2025 року недоліків на п'ять днів з дати отримання копії даної ухвали
На виконання вимог ухвали, позивач подав заяву, в якій знову вказує, що моментом, коли йому стало відомо про порушене право на отримання додаткової винагороди, є дата отримання відповіді на заяву 20 грудня 2024 року.
Розглянувши вказану заяву, суд зауважує на таке.
Подавши нову заяву, позивач указує причини пропуску строку звернення до суду, які є аналогічними тим, що викладені у його заяві про поновлення строку і яким було надано оцінку в ухвалі від 07 лютого 2025 року.
Отже, наведені причини не можна вважати такими, що об'єктивно перешкоджали позивачу звернутися до суду із цим позовом.
Варто зауважити, що законодавче обмеження строку звернення до суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах; встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Обґрунтованих підстав щодо пропуску строку звернення до суду, з підтверджуючими доказами, та необхідністю поновлення такого позивачем не наведено, а судом не встановлено.
Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
У рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 Конституційний Суд України роз'яснив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Разом з тим, суд також зважає на позицію Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях по справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії» дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Круз проти Польщі» виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Так, частиною 1 зазначеної статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, оскільки наведені в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду обставини пропуску строку звернення до суду не є поважними, інших підстав, підтверджених доказами, для поновлення строку судом не встановлено, тому позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Керуючись пунктами 17, 29, 113, 114 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дати її постановлення.
Суддя Т.О. Окис