21 лютого 2025 рокуСправа №160/25347/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна С.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивача про ухвалення податкового рішення у справі № 160/25347/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії -
Рішенням суду від 27.01.2025 року позовні вимоги задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (військової частини НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди 100000 гривень, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, пропорційно часу перебування: на стаціонарному лікуванні у періоди: з 14.05.2023 по 24.05.2023, з 19.07.2023 по 03.08.2023, з 19.09.2023 по 06.10.2023; у відпустках для лікування з 07.10 по 05.11.2023р., з 04.08 по 02.09.2023р.
зобов'язано Військову частину військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову винагороду 100000 гривень, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у періоди: з 14.05.2023 по 24.05.2023, з 19.07.2023 по 03.08.2023, з 19.09.2023 по 06.10.2023; у відпустках для лікування з 07.10 по 05.11.2023р., з 04.08 по 02.09.2023р.
в іншій частині позовних вимог відмовлено.
У позовній заяві позивач просив суд покласти на відповідача витрати на правничу допомогу.
У рішенні суд не вирішував питання розподілу витрат на правничу допомогу.
30.01.2025 року позивач подав заяву про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення пропорційно в рівних частинах з військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України та військової частини НОМЕР_2 на користь позивача правничу допомогу у розмірі 7500 грн.
Ухвалою суду від 04.02.2025 року призначено розгляд заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасникі справи.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_3 , надала суду письмові заперечення на клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, у яких просить суд відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу Заперечення обгрунтовано тим, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення суду, всі понесені нею витрати на правничу допомогу адвоката. Позивач не довів, що витрати на правничу допомогу були фактичними та неминучими, а їх розмір обгрунтований.
Інші відповідачі не надали суду письмових заперечень стосовно витрат на правничу допомогу.
Суд, вирішуючи питання стосовно стягнення витрат на правничу допомогу, встановив наступне.
У відповідності до ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).
Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що між позивачем та АО «Ганна Іщенко та партнери» укладеного договір про надання правничої допомоги від 23.07.2024 року № 2024-0279.
У договорі сторони погодили, що послуги надаються адвокатами, які є партнерами, працівниками АО «Ганна Іщенко та партнери» та іншими залученими АО «Ганна Іщенко та партнери» спеціалістами.
У матеріалах справи міститься копія акту наданих послуг від 29.01.2025 року, у якому вказані наступні види робіт: складання адвокатських запитів, складання та подання позовної заяви, супровід судового врегулювання, загальна сума 7500 грн.
У матеріалах справи міститься також копія ордеру по надання правничої (правової) допомоги адвоката, який дана адвокату Єнокян Катерині Леонідівні.
Також позивач надав суду копію квитанції банківської установи від 11.09.2024 року на суму 3100 грн. в якості авансу наданих адвокатських послуг
Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч.3 ст. 134 КАС України). Натомість положеннями п. 2 ч.1 ст. 134 КАС України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію стосовно можливості відшкодування витрат на оплату правничої допомоги за відсутності документу про їх оплату на час розгляду справи, у разі якщо у договорі про надання правничої допомоги міститься умова стосовно оплати витрат протягом певного часу після ухвалення рішення суду, займає Верховний Суд у постановах від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20 та від 26.06.2019 року у справі № 813/481/18.
У Практичній рекомендації «Вимоги щодо справедливої сатисфакції», яка видана Головою ЕСПЛ 28.03.2007 року відповідно до правила 32 Регламенту ЕСПЛ, витрати (до яких зазвичай відносять вартість юридичної допомоги), повинні бути дійсними, тобто вони мають бути справді сплачені заявником, або ж він має бути зобов'язаний їх сплатити, відповідно до юридичних чи договірних зобов'язань. Витрати мають бути необхідними, тобто їх сплата мала бути необхідною для запобігання порушенню чи для отримання компенсації після того, як воно сталося. Їх сума повинна бути обґрунтованою. Суду мають бути надані докази, такі як докладні розрахунки та фактури. Вони повинні бути достатньо детальними або Суд міг визначити, наскільки вищенаведені вимоги були дотримані.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 200/7763/19-а, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 Постанови).
Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги що дана справа є не складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, з огляду на те, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між позивачем та адвокатом, і є обов'язковими до виконання, а також те, що угода про надання правничої допомоги є дійсною, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, однак приймаючи до уваги принципи добросовісності, розумності та справедливості, а також часткове задоволення позовних вимог суд вважає за необхідне стягнути витрати на правничу допомогу лише у розмірі 3000 грн. з Військової частини НОМЕР_1 .
Оскільки у задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 відмовлено згідно рішення суду, то суд відмовляє у стягненні витрат на правничу з Військової частини НОМЕР_2 .
Керуючись ст. 252 КАС України, суд -
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін