21 лютого 2025 року Справа 160/5273/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Юрков Едуард Олегович, перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
17 лютого 2025 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), з вимогами:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 , з 26.02.2022 року по 05.05.2023 року розмір грошового забезпечення виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , на підставі пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові виді грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 26 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , на підставі пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові виді грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01 січня 2023 року по 05 травня 2023 року включно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не включенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, в тому числі додаткової оплачуваної відпустки учасникам бойових дій;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 , перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, в тому числі відпустки учасникам бойових дій, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, за останньою займаною посадою, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161 КАС України, суд вважає, що її слід залишити без руху з огляду на наступне.
Згідно вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю, зокрема, частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, частиною 2 статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
На момент звернення позивача до суду а саме 18.02.2025 з позовом про перерахунок і виплату грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 05 травня 2023 року , в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Також, суд звертає увагу, що позивача, звільнено з військової служби та знято з усіх видів грошового забезпечення 05.05.2023 та на час звільнення позивача діяла стаття 233 КЗпП України в у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX.
Також щодо посилань позивача на те, що відповідачем, в супереч вимог статті 116 КЗпП України, порушуючи його права не було письмово повідомлено про нараховані та виплачені суми при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які я маю право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), суд зазначає, що витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.05.2023 №05.05.2023 підтверджується, що з 05.05.2023 позивач виключений із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та йому наказано виплатити відповідні суми грошового забезпечення, тобто, про всі складові розрахунку при звільненні позивач міг дізнатися під час ознайомлення з цим наказом.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач лише з 03.10.2024 почав вчиняти активні дії щодо отримання відомостей про нараховані та виплачені суми при звільненні, до вказаної дати позивач не вчиняв дій щодо реалізації свого права.
Позивач не врахував, що обчислення процесуальних строків відбувається не лише з часу, коди дізнався, а й коли міг дізнатися про порушення своїх прав.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №580/12642/23.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2024 у справі №520/31098/23.
Отже, за встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з пропуском строку звернення до суду.
Частиною 6 статті 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160-161, 171, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій обґрунтувати причини його пропуску та надати підтверджуючі документи, за наявності.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 2, частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про залишення позовної заяви з руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Е.О. Юрков