17 лютого 2025 рокуСправа № 160/2120/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянув у письмовому провадженні у місті Дніпро відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 160/2120/25 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
27 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 31.12.2020 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2021 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 29.11.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити з 29.01.2020 по 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2021 по 31.12.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2022 по 29.11.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 отриману ним у 2020, 2021, 2022 роках грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань урахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2020, 2021, 2022 рік.
Разом з позовною заявою позивач подав до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою від 03 лютого 2025 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Цією ж ухвало від 03 лютого 2025 року суд поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом.
Представник відповідача подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду , яке обґрунтовано тим, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Розглянув клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд зробив висновок про відсутність обґрунтованих підстав для залишення позову без розгляду, виходячи з таких міркувань.
Приписами статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
В той же час, положеннями ч.ч. 1 та 2 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Офіційне тлумачення положенням вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013, з огляду на позицію та правові висновки якого щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22.
З матеріалів справи встановлено доводи позивача стосуються 2020 та 2021 року, а отже частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 року у справі №420/14777/22 та від 28.09.2023 по справі №140/2168/23.
Крім того, суд звертає увагу, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, фактично було задоволено клопотання позивача про поновлення процесуального строку та відкрито провадження у справі., оскільки обставини справи досліджувались судом при відкритті провадження у справі і суд, відкривши провадження у справі, фактично задовольнив клопотання позивача про поновлення строку. Підстав для визнання передчасним висновку про визнання поважними причин пропуску строку судом не встановлено при проведенні розгляду справи.
З аналізу вищенаведеного, можна зробити висновок, що клопотання представника відповідача про залишення позову позивача без розгляду, з підстав пропуску строку звернення до цим позовом до суду, не підлягає задоволенню.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, рішенням Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
Тобто правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, навіть у разі пропуску строку звернення до суду без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати.
На підставі вищевикладеного, суд зробив висновок про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 243, 248, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні Військової частини НОМЕР_2 про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали складено 20.02.2025 року.
Суддя С.В. Ніколайчук