справа № 492/754/23
провадження № 2/492/70/25
Іменем України
19 лютого 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючої судді - Гусєвої Н.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Гамурар І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової Олени Миколаївни, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Юрія Сергійовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
встановив:
Позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом до відповідача, в якому просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 9578 від 28 вересня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., про стягнення з позивачки на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (далі за текстом - ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ») заборгованості за кредитним договором № 630899330HPLS від 19 квітня 2018 року, укладеним між позивачкою та АТ «АЛЬФА-БАНК», правонаступником якого є ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», у розмірі 21112,46 грн., посилаючись на те, що 28 вересня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. було вчинено виконавчий напис № 9578 про стягнення з позивачки на користь відповідача зазначеної заборгованості, на підставі якого 26 листопада 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Ю.С. відкрито виконавче провадження № 67672262. Позивачка вважає, що вказаний виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки його вчинено з порушеннями норм чинного законодавства, а саме: заборгованість за кредитним договором не є безспірною; відсутня письмова вимога про усунення порушень від кредитора (стягувача) та, як наслідок, недотримання вимог закону щодо вчинення нотаріусом дій лише після спливу 30 днів з моменту надсилання такої вимоги; виконавчий напис вчинено на окремому документі, а не на оригіналі нотаріально посвідченого договору; договір про надання кредиту є відсутнім, у зв'язку з чим позивачка звернулась до суду із зазначеною позовною заявою.
До суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо для вчинення виконавчого напису подані документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172; законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості, а такі обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Позивачка та її представник, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з'явились, але до суду від представника позивачки надійшла заява, в якій просив суд про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивачки, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, у разі повторної неявки представника відповідача у судове засідання не заперечував щодо заочного розгляду справи.
Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце судового засідання двічі поспіль повідомлявся належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного документу у вигляді «Судова повістка-повідомлення про судове засідання в справі цивільній (адміністративній, про адміністративне правопорушення, іншій» від 02 січня 2025 року у справі № 492/754/23, згідно з якими судові повістки надіслано ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», відповідачу у справі, до його електронного кабінету та доставлені відповідно; 01 жовтня 2024 року о 16:30:34; 02 січня 2025 року о 23:39:58 год. Клопотання про розгляд справи за його відсутності до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О.М. у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилалась судова повістка про виклик до суду за адресою місця перебування третьої особи, однак, згідно з поштовим конвертом з судовою повісткою, що повернулась до суду з довідкою відділення «Укрпошти» з позначками «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчить про неможливість вручення третій особі судової повістки, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручений третій особі належним чином. Клопотання про розгляд справи за її відсутності, пояснення щодо позову та відзиву до суду не подала, про причини неявки у судове засідання суд не повідомила.
Третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Щербаков Ю.С. у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документу у вигляді «Судова повістка-повідомлення про судове засідання в справі цивільній (адміністративній, про адміністративне правопорушення, іншій» від 02 січня 2025 року у справі № 492/754/23, згідно з якою судову повістку надіслано приватному виконавцю виконавчого округу Одеської області Щербакову Ю.С., третій особі у справі, до його електронного кабінету та доставлено 02 січня 2025 року о 23:39:58 год. Клопотання про розгляд справи за його відсутності, пояснення щодо позову та відзив до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, суд вважає позовну заяву позивача обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, пов'язані з вчиненням приватним нотаріусом виконавчого напису для стягнення заборгованості, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
28 вересня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. вчинено виконавчий напис, який був зареєстрований в реєстрі за № 9578, про стягнення з ОСОБА_1 (а. с. 10, 11, 33, 34), позивачки у справі, на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», відповідача у справі, заборгованості за кредитним договором № 630899330HPLS від 19 квітня 2018 року (а. с. 17, 78, 107), укладеним між позивачкою та АТ «АЛЬФА-БАНК», правонаступником якого є ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», відповідач у справі, у розмірі 21112,46 грн. (а. с. 18, 95, 124).
ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», відповідач у справі, звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Ю.С. для примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М. № 9578, вчиненого 28 вересня 2021 року, у зв'язку з чим приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 67672262 від 26 листопада 2021 року, що також підтверджується відомостями з Автоматизованої системи виконавчих проваджень (а. с. 12, 14, 16, 31).
Як вбачається з матеріалів справи, постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Ю.С. від 19 травня 2023 року звернено стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 , позивачки у справі, яку направлено до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Арцизької районної ради» для виконання (а. с. 13, 32).
За змістом частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За правилами частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.
Стаття 81 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами, згідно зі статтею 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Докази мають відповідати вимогам, зазначеним у статтях 77-80 ЦПК України.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами статей 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина 1 статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема, виконавчі написи нотаріусів (пункт 3).
Таким чином, така нотаріальна дія, як вчинення виконавчого напису, є альтернативним позасудовим способом захисту цивільних прав, а виконавчий напис нотаріуса - самостійною підставою для задоволення вимог кредитора шляхом стягнення грошових сум або витребування майна від боржника за цим виконавчим документом, якщо така вимога є безспірною.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік), одним з документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безопірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів є нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Тобто, стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, якщо така угода передбачає (разом/окремо): сплату грошових сум, передачу або повернення майна, право звернення стягнення на заставлене майно.
Постановою № 662 Перелік документів було доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», яким передбачалося, що для одержання виконавчого напису на підставі кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються оригінал кредитного договору; та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт.
Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду в справі № 826/20084/14.
Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року в справі № 910/10374/17.
Судом встановлено, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 28 вересня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14.
Укладений між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та позивачкою кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржниці.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172».
У постанові від 20 вересня 2013 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».
Відповідно до постанови Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14 (провадження № 61-360св18) вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які, згідно з відповідним Переліком, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 522/8685/18 (провадження № 61-15987св20), зазначено, що «у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року в справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18) зроблено висновок, що «у нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов'язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимога про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».
Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору щодо суми заборгованості, це об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надіслання кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-17750св20), від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17 (провадження № 61-44380св18) та від 27 серпня 2020 року в справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18)».
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», відповідач у справі, надсилав на адресу ОСОБА_1 , позивачки у справі, претензію про зобов'язання сплатити заборгованість за кредитним договором № 630899330HPLS від 19 квітня 2018 року, укладеним між позивачкою та АТ «АЛЬФА-БАНК», правонаступником якого є ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», однак матеріали справи відомостей про отримання позивачкою відповідного повідомлення не містять (а. с. 93, 122).
З наданих позивачкою суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржниця мала безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт отримання позивачкою повідомлення-вимоги про наявність такої заборгованості, та яка була надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису. Відповідачем не подано до суду жодних належних та достовірних доказів щодо спростування доводів позивачки.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений, матеріали справи не містять належних документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржниці, відсутні належні та допустимі докази фактичного повідомлення відповідачем позивачки, як боржниці, для надання їй можливості усунути порушення за кредитним договором, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржниці.
Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою при поданні до суду позовної заяви був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн., а за подання до суду заяви про забезпечення позову - у розмірі 536,80 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями (а. с. 1, 2, 27).
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 1610,40 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, оскільки понесені витрати підтверджені відповідними платіжними інструкціями.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 ЦПК України).
Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката, як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1, частин 3, 5 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також, відповідно до статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).
Згідно з вимогами частин першої - п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн. представником позивача адвокатом Кочуровим А.О. було надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВН № 1264001 від 06 липня 2023 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 06 липня 2023 року (а. с. 21, 35); договір про надання правової допомоги № б/н від 06 липня 2023 року (а. с. 22), відповідно до пункту 2.2. якого визначений порядок сплати гонорару, а саме: 1450,00 грн. - в день підписання договору, 2050,00 грн. - не пізніше 01 вересня 2023 року, залишок 3500,00 грн. - протягом 3-х днів з дня ухвалення рішення суду у справі; витяг з договору про надання правової допомоги від 06 липня 2023 року (а. с. 36); детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги згідно з договором про надання правової допомоги від 06 липня 2023 року, відповідно до якого позивачці адвокатом Кочуровим А.О. була надана наступна правнича допомога: комплекс робіт з правової допомоги, підготовка та подання позову, заяви про забезпечення позову, забезпечення доказів, участь в судових засідання, подання клопотань (заяв) на загальну суму 7000,00 грн. (а. с. 24); рахунок-фактуру та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 06//07 від 06 липня 2023 року, відповідно до яких позивачкою адвокату Кочурову А.О. було сплачено частину гонорару за надання професійної правничої допомоги на загальну суму 1450,00 грн., а сума, яка підлягає подальшій сплаті становить 5550,00 грн. (а. с. 23, 23 зворотна сторона).
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20 (провадження № 61-2042св22), від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц (провадження № 61-9163св22), від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21 (провадження № 61-19990ск21).
Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Разом із тим, у пунктах 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) вказано, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу має бути належним чином мотивовано.
Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог про стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, про що зазначив у клопотанні про зменшення витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що до позовної заяви позивачкою ОСОБА_1 не подано належних та допустимих документів, які б підтверджували оплату правничої допомоги, та заявлені витрати не є визначеними, у зв'язку з чим позивачкою не дотримано вимоги статей 133, 34 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстави для відмови чи зменшення розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу відсутні, оскільки заперечення, заявлені представником відповідача у клопотанні про зменшення витрат на правову допомогу, є необґрунтованими, не доводять неспівмірності витрат, які просить стягнути представник позивачки, та спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши надані адвокатом послуги, а також подані до суду документи, врахувавши характер виконаних робіт, принципи співмірності та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, необхідності виконаних послуг та значимості таких дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги представника позивачки про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Відповідно до частини 7 статті 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову у виді зупинення стягнення за оскаржуваним виконавчим написом продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Враховуючи те, що клопотань від учасників справи з приводу скасування заходів забезпечення позову не надходило, а тому вжиті судом заходи забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 9578, вчиненого 28 вересня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» заборгованості у загальному розмірі 21112,46 грн. у виконавчому провадженні № 67672262, що ведеться приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Ю.С., продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили, відповідно до вимог частини 7 статті 158 ЦПК України.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 48, 76-83, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 158, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-283, 289, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати виконавчий напис № 9578 від 28 вересня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ), яка є боржницею за кредитним договором № 630899330HPLS від 19 квітня 2018 року, укладеним з АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «АЛЬФА-БАНК», на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: вулиця Кудрявський узвіз, будинок 5Б, місто Київ, 04053; код ЄДРПОУ: 36799749) заборгованості у розмірі 21112 (двадцять одна тисяча сто дванадцять) гривень 46 копійок - таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: вулиця Кудрявський узвіз, будинок 5Б, місто Київ, 04053; код ЄДРПОУ: 36799749) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1610 (одна тисяча шістсот десять) гривень 40 копійок, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.
Вжиті ухвалою Арцизького районного суду від 06 вересня 2023 року заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 9578, вчиненого 28 вересня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: вулиця Кудрявський узвіз, будинок 5Б, місто Київ, 04053; код ЄДРПОУ: 36799749) заборгованості у загальному розмірі 21112,46 грн. у виконавчому провадженні № 67672262, що ведеться приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Юрієм Сергійовичем, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили, відповідно до вимог частини 7 статті 158 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його складення.
Відповідач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Позивач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Гусєва Н.Д.