Справа № 462/6707/22
Провадження № 2/466/162/25
12 лютого 2025року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Свірідової В.В.
при секретарі Процик І.І.
позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Авдєєнко В.В.
представника відповідача адвоката Баєва В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
установив:
01.12.2022 ОСОБА_1 пред'явив в Залізничний районний суд м. Львова позовну заяву до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 23.12.2022 матеріали позовної заяви передано за підсудністю на розгляд Шевченківського районного суду м. Львова.(а.с.15)
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2023 року матеріали розподілені судді Шевченківського районного суду м.Львова Свірідовій В.В.(а.с.18)
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 15.07.2019року ОСОБА_2 (відповідач) власноручно склав розписку в письмовій формі, в якій вказав, що погодив з ним (позивачем) розмір грошової компенсації в сумі 42 500,00доларів США.
16.10.2019року відповідач доповнив складену ним раніше розписку, вказавши, що зобов'язується до 01.12.2019 року виплатити позивачу 42 500,00доларів США.
Своїх зобов'язань за борговою розпискою відповідач не виконав, на прохання позивача повернути борг добровільно не реагує, вказану у розписці суму коштів до вказаного числа не повернув, у зв'язку з чим, він змушений звернутися до суду. Просить ухвалити рішення на підставі якого стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 42 500,00 доларів США та 3% річних від суми заборгованості в розмірі 3 825,00 доларів США.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова Свірідової В.В. від 13.01.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого розгляду в загальному порядку (а.с.19).
22.03.2023 на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, просить у позові відмовити, мотивуючи тим, що, між ним та позивачем були ділові відносини немайнового характеру. Не пригадує, що писав дану розписку, більше того жодних коштів по згаданому вище документі позивач йому не надавав. Одночасно з позовом подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
19.05.2023 позивач ОСОБА_1 подав письмові заперечення на відзив.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 05.06.2023 призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, провадження по справі зупинено на час проведення експертизи (а.с.62-63).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 18.10.2023 поновлено провадження у цивільній справі.(а.с.76)
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02.02.2024 призначено повторну судову почеркознавчу експертизу.(а.с.130-131)
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 16.04.2024 задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Баєва В.І. про уточнення переліку питань, які слід поставити перед експертом під час проведення повторної судової почеркознавчої експертизи.(а.с.146-147)
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 13.12.2024 поновлено провадження по справі та призначено підготовчого засідання(а.с.180).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 17.01.2025 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду (а.с.199).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Авдєєнко В.В. позов підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та у запереченні на відзив від 19.05.2023 року. Просять позов задовольнити.
В судовому засіданні відповідач не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та дату розгляду справи. Клопотань від нього не надходило.
В судовому засідання представник відповідача адвокат Баєв В.І. позовні вимоги не визнав, надавши аналогічні пояснення з покликанням на відзив на позов від 22.03.2023 року та заперечував проти задоволення позовних вимог.
Заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача, з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, перевіривши зібрані по справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі частини 3 статті 12, статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 15.07.2019року відповідач ОСОБА_2 власноручно склав розписку в письмовій формі, в якій вказав, що погодив з позивачем ОСОБА_1 , те, що йому ( ОСОБА_1 ) необхідно виплатити 42 500,00доларів США як компенсацію його затрат за користування його коштами в розмірі 20 000,00доларівСША.
16.10.2019року відповідач доповнив складену ним раніше розписку, вказавши, що зобов'язується до 01.12.2019року виплатити позивачу 42 500,00доларів США. Оригінал розписки знаходиться в матеріалах справи (а.с.11).
Добровільно заборгованість за борговою розпискою відповідач не повернув позивачу, заборгованість за розпискою, яку позивач просить стягнути з відповідача, становить суму боргу 42 500,00доларів США, та штрафна санкція у вигляді 3% річних в розмірі 3 825,00 доларів США.
Відтак грошове зобов'язання відповідача перед позивачем вбачається з розписки, яка підписана відповідачем, що відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлена укладена між сторонами угода згідно ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України.
Досліджуючи справжню правову природу розписок від 15.07.2019р. та 16.08.2019р. суд дійшов висновку, що такі за характером спірних правовідносин виникають з договору позики за умовами якого, позивач є позикодавцем, а відповідач - позичальником.
Предметом позову у справі є стягнення з відповідача коштів та процентів за користування чужими грошовими коштами, розмір яких узгоджено сторонами в твердій грошовій сумі.
Тобто, між сторонами виник спір щодо договірного зобов'язання з повернення грошових коштів за договором позики, який регулюється загальними положеннями про зобов'язання Глави 47 Книги п'ятої Зобов'язальне право та відповідними нормами параграфу 1 Позика Глави 71 ЦК України а також відповідними нормами Глави 53 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до вимог статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частина 2 статті 1047 ЦК України передбачає, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 року по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики.
Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
Верховний Суд зауважив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому, у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносини за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Вказана позиція підтверджена Верховним Судом при розгляді справи №524/4946/16-ц у постанові від 08.07.2019.
Відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами є нечинними, його дійсність не спростована. Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.
Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 визначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Згідно до частини 1 статті 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Згідно з вимогами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Досліджуючи надану позивачем розписку, суд встановив, що відповідач отримав в користування кошти в сумі 20 000,00доларів США, та зобов'язався виплатити позивачу 42 500,00доларів США, як компенсацію його затрат саме за користування коштами в сумі 20 000,00доларів США, та зобов'язався повернути їх в строк до 01.12.2018року.
ОСОБА_1 є держателем оригіналу розписки, а тому вважається позикодавцем. А наявність оригіналу боргової розписки у позивача, як кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Відповідно до висновку експерта №4462-Е від 27.11.2024 за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи встановлено, що рукописний текст документу, позначений на сторінці 11 судової справи, який починається словами: «Я ОСОБА_2 погодив з ОСОБА_3 …» та закінчується словами:»…в розмірі 20000 (доларів США) 15.07.2019р. /підпис/» та рукописний текст, який починається словами: « ОСОБА_2 (абзац) Я ОСОБА_4 зобов'язуюсь до 1 грудня …» та закінчується словами: « Михайловичу 42500 (США) 16.08.2019 /підпис/ ОСОБА_2 », виконаний ОСОБА_5 (а.с.173-176).
Верховний Суд у низці рішень звертав увагу на те, що досліджуючи боргові розписки чи договори позик, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів роботи правові висновки (постанови Касаційного цивільного суду справах №753/1349/20 від 26.04.2022; №128/891/20 від 19.05.2021; №499/144/17-ц від 28.12.2020 та ін..).
З огляду на вищенаведене, досліджуючи справжню правову природу розписок від 15.07.2019р. та 16.08.2019р. суд дійшов висновку, що за характером спірних правовідносин такі виникають з договору позики за умовами якого, позивач є позикодавцем, а відповідач - позичальником.
Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Згідно з вимогами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем доказів виконання умов договору позики не надано.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються в тому числі на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Доказів виконання зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Суд перевіривши розрахунок позивача, який міститься в позовній заяві, зазначає що він є вірним. Судом встановлено, що сума 3% річних від простроченої суми, яка підлягає задоволенню становить 3 825,00доларів США.
При цьому суд зазначає, що позивачем в цій частині позовні вимоги за час розгляду справи в суді не збільшувалися, іншого розрахунку суду не надано.
Відповідач жодного обґрунтованого розрахунку чи доказу на спростування розрахунку позивача суду не надав.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3% річних від простроченої суми заборгованості є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню з урахуванням розрахунків позивача в розмірі 3 825,00доларів США.
Отже, з урахуванням встановлених конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що між сторонами був укладений договір позики та узгоджено відповідну плату за користування чужими грошовими коштами, яка підтверджено розпискою та засвідчує факт отримання вказаної грошової суми. При цьому, розписка містить зобов'язання про повернення боргу позичальником.
Враховуючи те, що відповідач не виконав зобов'язання з повернення грошових коштів за розпискою позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.
Згідно з частиною 2 статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову, судові витрати пов'язані з розглядом справи покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст.12, 13, 81, 141, 259, 263- 265,268, 354 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 42 500,00 (сорок дві тисячі п'ятсот) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних від суми заборгованості у розмірі 3 825,00 (три тисячі вісімсот двадцять п'ять) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 12 405,00 (дванадцять тисяч чотириста п'ять гривень 00коп.).
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21.02.2025 року та проголошено 21.02.2025року.
Суддя В. В. Свірідова