№ 208/15218/24
№ 2/207/602/25
14 лютого 2025 року м. Кам'янське
Баглійський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Юрченко І.М.,
при секретарі Сівачук А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кам'янське цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2024 року Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК» звернулося до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 24454 грн. 06 коп. та судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
30 грудня 2024 року на розгляд до Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області з Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшла вищевказана позовна заява за підсудністю.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 28 вересня 2016 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримано платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Відповідно до п.п. 2.1.1.2.2- 2.1.1.2.4 Умов та Правил, Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-Заява разом з Умовами та правилами, які викладені на банківському сайті http://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та Банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
На боргові зобов'язання за кредитом і овердрафтом Банк нараховує відсотки в розмірі, встановленому тарифами банку, що підтверджується п.2.1.1.12.6 Умовами та правилами надання банківських послуг.
AT «А-БАНК» свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов Договору.
Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 30.11.2024 року має заборгованість - 24454 грн. 06 коп., яка складається з наступного:
-14246,28 грн. - заборгованість за кредитом;
-10207,78 грн. - заборгованість по відсоткам;
-0,00 грн. - штрафи.
Просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 24454 грн. 06 коп. та судові витрати.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтвердив та просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Заяву про слухання справи за його відсутністю не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином - у відповідності до вимог ч. 6, п. 2 ч. 7 ст. 128, ч. 9 ст. 130 ЦПК України, судовими повістками про виклик за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання.
Відповідно до ст.280 ЦПК судом прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів. Представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечував.
Враховуючи вищенаведене і прийняття судом ухвали про заочний розгляд справи, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, наявні у справі письмові докази та оцінивши їх в сукупності суд приходить до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено, що 28 вересня 2016 року між АТ «АКЦЕНТ-БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (арк.с. 14).
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» розміщених на сайті: http://a-bank.com.ua/terms (арк.с. 18-24) та витяг з тарифів (арк.с. 24-25). При цьому всі ці документи відповідачем не підписані.
Зазначена вище анкета-заява не містить відомостей про строк дії кредитного договору. Відсутня також інформація про розмір процентів за користування кредитним коштами, неустойки та штрафів.
Згідно з наданим банком розрахунком, ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30.11.2024 року має заборгованість - 24454 грн. 06 коп., яка складається з наступного:
-14246,28 грн. - заборгованість за кредитом;
-10207,78 грн. - заборгованість по відсоткам.
Вирішуючи позовні вимоги судом враховується правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенізакономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «АКЦЕНТ-БАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 28 вересня 2016 року (арк.с. 14) процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом, стягнути, зокрема заборгованість по відсоткам.
В заяві від 28 вересня 2016 року (арк.с. 14), підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення умов щодо процентної ставки за кредитом. Доводи позивача, наведені ним в позовній заяві та в розрахунку позовних вимог про узгодження між сторонами договору розміру процентної ставки, документально не підтверджені.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28 вересня 2016 року, посилався на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК» розміщених на сайті:https://а-bank.com/ua/terms як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АКЦЕНТ-БАНК, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Вищезазначені тарифи та умови відповідачем не підписані, а отже ніяким чином не підтверджується той факт, яку процентну ставку за користування коштами погодили сторони.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ «АКЦЕНТ-БАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (28 вересня 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (16 грудня 2024 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог позивач суду не надав. Більш за це до позовної заяви долучив заяву, в якій просив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Таким чином позивач підтвердив, що він надав суду всі докази, які вважав за потрібне надати суду, не заявляв клопотань про витребування інших доказів та вважав, що достатньо тих доказів, які наявні у матеріалах справи.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямоївказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року справі «Парафіягреко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоніпроти Франції», заява № 17862/91,§ 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W.проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Суд вважає, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК», розміщених на сайті:https://а-bank.com/ua/terms, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28 вересня 2016 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів». Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «АКЦЕНТ-БАНК» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 28 вересня 2016 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Таким чином, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в розмірі 10207 грн. 78 коп., оскільки правомірність нарахування такої заборгованості не підтверджено належними доказами.
Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №192/875/17 сформовано наступний правовий висновок. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як положення статті 43 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої права й виконувати процесуальні обов'язки.
Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу у дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції у суді першої інстанції.
У силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь зобов'язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.
Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «АКЦЕНТ-БАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, і він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 14246 грн. 28 коп., а отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), а відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України: при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Окрім цього в ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено: висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 128, 258, 259, 263-265, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК», код ЄДРПОУ 14360080, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11 заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 вересня 2016 року у розмірі 14246 (чотирнадцять тисяч двісті сорок шість) грн. 28 коп.
В іншій частині позовних вимог акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 , - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» витрати по сплаті судового збору у сумі 1764 грн. 03 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя І.М. Юрченко