Дата документу 03.02.2025Справа № 546/1232/24
Провадження № 2-а/554/76/2025
03 лютого 2025 року м. Полтава
Октябрський районний суд м. Полтави в складі:
головуючий суддя: Сініцин Е.М.
за участю секретаря: Кувіти М.М.
розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, третя особа - Решетилівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, про скасування рішення про примусове повернення іноземця в країну походження, -
До Октябрського районного суду м. Полтави надійшов позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, третя особа - Решетилівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, про скасування рішення про примусове повернення іноземця в країну походження.
В позовній заяві зазначив, що він - позивач ОСОБА_1 народився у республіці Таджикистан та легально прибув до України для працевлаштування, створення родини та отримання громадянства.
З 01.11.2022 року він перебуває в шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 05.09.2024 р. Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
У вказаному шлюбі у нього з дружиною народився син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 09.01.2024 р. відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новокадацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), який є громадянином України на підставі рішення ГУ ДМС у Дніпропетровській області № 1216-000062776 від 15.04.2024 р., що підтверджується копією довідки № 1216-000029851, виданою 24.04.2024 р. заступником начальника ГУ ДМС у Дніпропетровській області.
Дружина позивача - ОСОБА_4 перебуває у декретній відпустці по догляду за малолітнім сином, який має проблеми зі здоров'ям, що підтверджується копією висновку лікаря - сонолога від 31.08.2024 року.
Крім того, ОСОБА_4 була укладена угода №SAMABWFC10076524981 від 23.01.2023 р. на отримання кредитних коштів від АТ "А-БАНК" для утримання та лікування малолітнього сина ОСОБА_1 , заборгованість за даним договором складає 77 188.42 гривень, що підтверджується копією довідки про заборгованість від 18.11.2024 року.
Оскільки він є єдиним працездатним членом сім'ї, частина його доходу йде на погашення вказаної заборгованості.
Таким чином, він є єдиним годувальником сім'ї та наразі офіційно направлений на підставі договору № 19/2024 від 12.02.2024 року органом місцевого самоврядування - відділом з питань цивільного захисту Херсонської міської ради на місце проведення відновлювальних робіт та задіяний на відновленні захисних споруд цивільного захисту (бомбосховищ) у м. Херсон, що є діяльністю, яка пов'язана з високим ризиком (прифронтова зона) та забезпеченням обороноздатності України, що підтверджується копією довідки начальника відділу з питань цивільного захисту Херсонської міської ради.
Також, оскільки позивач має досвід військової служби у республіці Таджикистан, з початку збройної агресії Російської Федерації проти України у 2022 року він намагався вступити на військову службу до Збройних сил України, однак отримав відмову, оскільки процедура оформлення його перебування на території України ще не завершена.
Однак, всупереч легальним підставам перебування в України - наявності шлюбу з громадянкою України та малолітнього сина - громадянина України, будучи офіційно працевлаштованим органом публічної влади України на підтримання обороноздатності держави, він був незаконно затриманий службовими особами відповідача, якими 04.11.2024 року було складено рішення № 5337130100017047 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким його зобов'язано не пізніше 01.12.2024 року залишити територію України.
Він вважає дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем були проігноровані приписи ч.14 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», згідно яких, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Службові особи відповідача не встановили наявності у нього сім'ї на території України та факту його роботи на забезпечення обороноздатності України, натомість без залучення перекладача та адвоката склали оскаржуване рішення.
Під час затримання позивач пояснював, що не володіє у достатній мірі українською мовою, не розуміє юридичних термінів та суті застосовуваної до нього процедури, тому потребує перекладача та правової допомоги, однак службові особи відповідача примусили його підписати оскаржуване рішення та проставити напис з їх зразка «оскаржувати прийняте рішення не планую», погрожуючи йому негайною депортацією в умовах воєнного стану. Про юридичне значення таких дій він дізнався пізніше, звернувшись за правовою допомогою.
Відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення був зобов'язаний врахувати положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 від 27.02.1991 р.), згідно з якою, сім'ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства.
Відповідачем не встановлено та не оцінено в оскаржуваному рішенні про повернення з України той факт, що повернення його до країни походження призведе до порушення Конвенційних прав дитини, оскільки народжена в сім'ї та законному шлюбі з громадянкою України малолітня дитина - громадянин України буде примусово та лише з формальних підстав розлучена з батьком, а сім'я втратить єдиного годувальника.
Крім наведеного, відповідачем допущене наступне істотне порушення його прав.
Так, статтею 31 Закону України «Про правовий статує іноземців та осіб без громадянства» визначено перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Також забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства. Численними міжнародними інституціями та організаціями встановлено факт відношення країни його походження - республіки Таджикистан до країн автократичної та тоталітарної форм правління, яка має тісні зв'язки з країною-агресором Російською Федерацією.
Під час нетривалих візитів позивача з України до Таджикистану, місцеві органи влади попереджали його про можливе переслідування за роботу на публічну владу України. Наразі, особливо в умовах максимального загострення міжнародних відносин України з країнами-сателітами Російської Федерації, цілком реальною є загроза його життю та здоров'ю в країні походження за ознаками моїх політичних переконань - підтримки України та офіційній роботі на публічну владу України щодо забезпечення її обороноздатності від російської агресії.
На підставі викладеного, наявні підстави для скасування рішення № 5337130100017047 від 04.11.2024 року Решетилівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про примусове повернення позивача до країни походження та зобов'язання відповідача анулювати запис завідувача Решетилівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області ОСОБА_5 в паспорті громадянина республіки Таджикистан про прийняте рішення про примусове повернення від 04.11.2024 року із встановленим строком для виїзду 28 діб.
Враховуючи наведене, він просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Решетилівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 04.11.2024 року №5337130100017047 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця - позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина республіки Таджикистан, яким його зобов'язано не пізніше 01.12.2024 року залишити територію України.
Також просить суд зобов'язати Решетилівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області анулювати запис завідувача Решетилівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області Деркач Альони Сергіївни від 04.11.2024 року в паспорті громадянина республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про прийняття рішення про примусове повернення, яким позивачу встановлено строк для виїзду 28 діб та зобов'язано позивача залишити територію України до 01.12.2024 року.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.
Представник Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області у судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, направив до суду відзив, у якому зазначив про правомірність ухваленого рішення про примусове повернення іноземця в країну походження, відсутність у позивача законних підстав для перебування на території України, обставини що забороняють примусове повернення позивача з України відсутні.
Відповідач вказує, що у своєму позові ОСОБА_6 зазначає, що прийняте Відповідачем 04.11.2024 року рішення при примусове повернення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки: Позивач має легальні підстави перебування в Україні у зв'язку із наявністю шлюбу із громадянкою України та малолітнього сина - громадянина України, офіційного працевлаштування; Позивач має посвідку на тимчасове проживання в У країні; оскаржуване рішення прийнято без залучення перекладача та адвоката.
Однак відповідач не погоджується із зазначеним з огляду на наступне.
Стосовно доводів позивача про перебування у шлюбних відносинах з громадянкою України та наявність дітей - громадян України, УДМС зазначає, що наявності у позивача дружини та дітей - громадян України, не є законними підставами для порушення законодавства про правовий статус іноземців, а надана ним довідка не підтверджує офіційне працевлаштування в Україні. Позивач вводить суд в оману, адже в результаті проведених перевірок за базами даних Державної міграційної служби України встановлено, що Позивач посвідкою на тимчасове проживання в Україні не документований.
Відповідач звертає увагу суду, що відносно Позивача рішення про заборону в'їзду в Україну не приймалося. У спірних правовідносинах позивач сам відмовився від свого права на залучення перекладача, адже зазначив, що його не потребує. Указана обставина підтверджена відповідним підписом ОСОБА_1 на протоколі про адміністративне правопорушення, який міститься в матеріалах справи та на примірнику рішення про примусове повернення, який зберігається у третьої особи по справі.
З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник третьої особи - Решетилівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області у судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 2 ч.1 ст.92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Згідно п.п.1,2 «Положення про Державну міграційну службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014 року (далі Положення), Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Підпунктами 3,4,8,9,14,19 п.4 Положення передбачено, що ДМС відповідно до покладених на неї завдань: здійснює у межах компетенції провадження з питань прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України та подає відповідні документи на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства, а також забезпечує виконання рішень Президента України з питань громадянства; приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування; здійснює оформлення і видачу документів для тимчасового або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, вилучає такі документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в'їзду в Україну в передбачених законодавством випадках; приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України; приймає рішення про визнання іноземців та осіб без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про втрату, позбавлення статусу біженця або додаткового захисту і про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;здійснює оформлення і видачу посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист в Україні, а також інших документів, передбачених законодавством для даних категорій осіб.
Згідно термінів, наведених в п.14 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Частинами 1,3 ст.9 вказаного вище Закону встановлено, що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Постановою Кабінету Міністрів України №150 від 15.02.2012 року затверджено «Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України».
Підпунктом 2 п. 2 вказаного Порядку встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
Статтею 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також пунктами 5 та 8 Порядку передбачено можливість продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України територіальними органами або підрозділами ДМС на підставі відповідної заяви.
Частинами 1-5 ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що втратили або позбавлені статусу біженця або додаткового захисту і не використали права на оскарження таких рішень, а також особи, які отримали повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використали права на його оскарження до суду, особи, які отримали рішення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, повинні добровільно повернутися в країну походження або третю країну в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
У разі прийняття рішення про добровільне повернення іноземця та особи без громадянства, зазначеним у частинах першій і другій цієї статті, видається довідка про особу, яка добровільно повертається. Зазначена довідка є підставою для тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України на строк до завершення процедури добровільного повернення. У разі завершення процедури добровільного повернення така довідка вилучається або визнається недійсною.
Строк здійснення процедури добровільного повернення не повинен перевищувати 60 днів.
Згідно ч. 1-5, 8 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до ч. 1 ст. 31 зазначеного вище Закону, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Згідно термінів, наведених в п.п.1,4,13,14 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»:
- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
- додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;
- особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;
- особи, які потребують тимчасового захисту, - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 14.12.2022 року здійснив перетин кордону України на законних підставах.
Із вказаного часу - 14.12.2022 року по дату звернення до суду із позовом, позивач перебував на території України.
Вказані обставини сторонами не оспорювались.
В подальшому, Решетилівським сектором УДМС України в Полтавській області виявлено зазначений факт перебування на території України ОСОБА_1 понад 30 днів, внаслідок чого складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МПТ № 003115, та ухвалено Постанову серії ПН МПТ № 003112, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.3 ст.3, ч.3 ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п.п.2 п.2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ № 150 від 15.02.20212 року, п.4 Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, що затверджений Наказом МВС України № 884 від 20.07.2015 року, за що передбачена адміністративна відповідальність, встановлена ч.2 ст.203 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 4250,00 гривень.
Ураховуючи викладені у вищевказаних Протоколі та Постанові відомості, з огляду на відсутність правових підстав для подальшого законного перебування ОСОБА_1 на території України, Решетилівським сектором Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області прийнято Рішення №5337130100017047 про примусове повернення іноземця - ОСОБА_1 в країну походження.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням, позивач наводить наступні підстави, що на його переконання свідчать про незаконність вказаного рішення - перебування у зареєстрованому шлюбі із громадянкою України, наявність дитини з громадянством України від указаного шлюбу, забезпечення грошового утримання дружини та дитини, офіційне працевлаштування в Україні, загроза його життю та здоров'ю у країні повернення, порушення конвенційних прав дитини у разі повернення. А також вказував на процесуальне порушення при розгляді справи про адміністративне правопорушення, що полягає у ненаданні йому перекладача та адвоката.
В ч.14 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», на яку посилається позивач, закріплено - Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Суд вважає, що позивач не прибув в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, оскільки одружився вже перебуваючи в Україні; він не перебував на законних підставах на території України у випадках, зазначених в частинах третій-тринадцятій статті 14, оскільки не прибув до України як громадянин, якого визнано таким, що потребують додаткового захисту; не прибув в Україну для працевлаштування або укладення гіг-контракту; для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги; з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності за запрошенням релігійних організацій; для роботи у філіях та представництвах юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, зареєстрованих у встановленому порядку; для роботи у філіях або представництвах іноземних банків, зареєстрованих у встановленому порядку; для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності або з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність", інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності або для надання медичної допомоги, реабілітаційної допомоги на волонтерських засадах як медичні працівники, фахівці з реабілітації; для роботи кореспондентом або представником іноземних медіа; з метою навчання; не є засновником та/або учасником, та/або бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи, зареєстрованої в Україні.
Крім того, для всіх вказаних категорій обов'язковою умовою є отримання посвідки на тимчасове проживання.
Тобто, суд вважає, що вказані ОСОБА_1 обставини про укладання шлюбу з громадянкою України, народження дитини з громадянством України, про що надана копія довідки №1216-000029851, виданої 24.04.2024 року на ім'я дитини - ОСОБА_3 , мали б місце лише уразі його перебування на законних підставах на території України, а оскільки такі відсутні, то позивач не вважається таким, який на законних підставах перебуває на території України.
Посилання позивача на обставини забезпечення грошового утримання дружини та дитини, офіційного працевлаштування в Україні, про що надана Довідка від Відділу з питань цивільного захисту Херсонської міської Ради, в якій вказано, що ОСОБА_1 направляється на місце проведення відновлюваних робіт, не є підставою для визнання законності його перебування на території України поза межами встановленого для іноземців строку.
А також жодним чином не підтверджено ОСОБА_1 про загрозу його життю та здоров'ю у країні повернення, оскільки суду не надані посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист в Україні, відповідно до ч.3 ст.14 Закону.
Більш того, зі Службової записки про перевірки особи, що надана Сектором з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Апарату УДМС України в Полтавській області, вбачається, що ОСОБА_1 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не звертався.
Суд вважає, що надані позивачем докази - свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , довідка № 1216-000029851 про реєстрацію особи громадянином України ОСОБА_3 , нейросонографія від 31.08.2024 року пацієнта ОСОБА_3 , довідка про заборгованість від 18.11.2024 року № 7М0Р-DPTG-3AOL-N8QV, довідка відділу з питань цивільного захисту Херсонської міської ради - є неналежними доказами у справі, оскільки свідчать про наявність у позивача правових підстав для звернення до компетентних органів - ДМС України, щодо продовження терміну законного перебування на території України, або зміни таких правових підстав, як приклад - отримання правового статусу біженця, у встановленому Законом порядку, чого позивачем зроблено не було.
З наданого паспорта громадянина Республіки Таджикистан № НОМЕР_3 вбачається, що позивач неодноразово перетинав територію України за відсутності порушення строків законного перебування на території України, тоді як у випадку, правова оцінка надана якому у Постанові серії ПН МПТ № 003112, позивач, підтверджуючи обставини перебування в Україні з 14.12.2022 року не вжив жодних дій, спрямованих як на забезпечення подальшого легального перебування на території України, так дій, спрямованих на забезпечення визначених ним же обставин необхідності забезпечення родини, необхідності забезпечення власної безпеки, тощо.
Аналізуючи доводи позивача в частині порушення його процесуальних прав внаслідок ненадання йому можливості скористатись послугами перекладача та адвоката, суд вважає такі доводи безпідставними.
Так, у оскаржуваному ОСОБА_1 . Рішенні стоїть не лише його підпис, а й власноручне, на українській мові викладено, що він не має намірів оскаржувати Рішення, більш того, відповідачем до справи долучені письмові пояснення позивача до Протоколу про адміністративне правопорушення, що написані власноруч ОСОБА_1 доволі великим текстом, як для особи іноземця.
В зазначених документах, відсутні зауваження позивача про його незнання української мови та необхідності залучення адвоката.
При цьому, доводи позивача щодо його примусу до підписання оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.
Суд зазначає, що позивачем оскаржене Рішення Решетилівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 04.11.2024 року №5337130100017047 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця, яке винесено на підставі Постанови серії ПН МПТ №003112, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 4250,00 гривень, яка не оскаржена, відповідно, набула законної сили.
Таким чином, звертаючись до суду із даним позовом, позивач, всупереч чинному законодавству, звертається до суду з метою створення преюдиційного факту його законного перебування на території України, за відсутності встановлених законом правових підстав для скасування законного та обґрунтованого Рішення органу ДМС України про примусове повернення іноземця - ОСОБА_1 в країну походження.
З огляду на вищевикладене, суд вважає позовні вимоги, як в частині визнання протиправним та скасування Рішення Решетилівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 04.11.2024 року №5337130100017047 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця, так і в частині зобов'язання Решетилівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області анулювати запис від 04.11.2024 року в паспорті громадянина республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про прийняття рішення про примусове повернення - безпідставними та необґрунтованими, відтак у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.5 ст.288 КАС України, судові витрати відносяться за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 2,9,76, 139, 242-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, третя особа - Решетилівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, про скасування рішення про примусове повернення іноземця в країну походження -відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання - АДРЕСА_1 , паспорт громадянина республіки Таджикистан № НОМЕР_4 .
Відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, адреса - 36039, м. Полтава, вул. Юліана Матвійчука, буд. 63, код в ЄДРПОУ - 37829297.
Третя особа - Решетилівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, адреса - 38400, Полтавська область, м. Решетилівка, вул. Покровська, буд. 17.
Суддя: Е.М. Сініцин.