Справа №760/7790/24
Провадження №2/760/2312/25
21 лютого 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жданович Вікторія Михайлівна, Акціонерне товариство «Сенс Банк», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С.С. звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О.М., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жданович В.М., АТ «Сенс Банк», в якому просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №2082 від 12 січня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованість за кредитним договором №401323608 від 19 листопада 2012 року, судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що 19 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір №401323608. 22 жовтня 2020 року приватним нотаріуслом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. було вчинено виконавчий напис №2082, яким запропоновано стягнути з позивача на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості у розмірі 18370,72 грн.
Позивач вважає оспорюваний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки він був вчинений з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі вчинених написів нотаріусів, оскільки вчинений на документів, що не посвідчений нотаріально, заборгованість за договором не є безспірною, оскільки приватний нотаріус при вчиненні спірного виконавчого напису не перевірив безспірності стягнення грошових коштів, до того ж, позивач жодного разу не отримував вимогу про усунення порушень за кредитним договором.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 квітня 2024 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 04 квітня 2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Копія ухвали про відкриття провадження в справі разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами отримана відповідачем 25 вересня 2024 року. Однак, у встановлений строк, відповідач своїм правом не скористався та не подав до суду відзиву на позовну заяву.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, пояснень щодо позову в порядку, передбаченому ст.181 ЦПК України, не подавали.
14 жовтня 2024 року представник відповідача подав заяву про врегулювання спору за участю судді, заяву про визнання позовних вимог в частині щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а також стягнення з відповідача судового збору. Проти стягнення витрат на правову допомогу у сумі 12000 грн просив відмовити.
15 жовтня 2024 року представник відповідача подав заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3000 грн, покликаючись на те, що визначений позивачем розмір судових витрат є неспівмірним заявленим позовним вимогам.
Ухвалою від 21 лютого 2024 року у задоволенні клопотання ТОВ «Фінансова компанія управління активами» про врегулювання спору за участю судді відмовлено.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
З'ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, заяву відповідача про визнання позову, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.
Судом установлено, що 22 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. було вчинено виконавчий напис з реєстровим №2082 про стягнення з ОСОБА_1 невиплачених в строк грошових коштів на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами», якому ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» відступлено право вимоги на підставі договору факторингу №20/01/20-1/2 від 20 січня 2020 року, якому в свою чергу ТОВ «Дата Майнінг Груп» відступлено право вимоги на підставі договору факторингу №2016-1ДМГ/ЄАПБ від 10 жовтня 2016року, якому в свою чергу ПАТ «Альфа Банк» на підставі договору факторингу відступлено право вимоги за кредитним договором №401323608 від 19 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 за період з 08 жовтня 2016 року по 21 січня 2020 року в розмірі 18370,72 грн, з яких: 7067,69 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3253,03 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами та комісією, 7900 - заборгованість за нарахованою та несплаченою пенею, 150 грн - плата за вчинення виконавчого напису.
14 грудня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Жданович В.М. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису №2082 виданого 22 січня 2020 року приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості в сумі 18370,72 грн.
Позивач вважає вказаний виконавчий напис незаконним та таким, що не підлягає виконанню, оскільки він був вчинений з порушенням вимог законодавства.
За загальним правилом ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595).
Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 3.2, 3.5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року.
Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.
Пунктом 2 розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 до Переліку, визнано незаконними та нечинними, а саме: визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 рішення суду залишено без змін.
Суд враховує в якості рекомендаційного/консультаційного роз'яснення, викладене у п.10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», за змістом якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» №1172 від 29 червня 1999 року (в редакції постанови КМУ від 29 листопада 2001 року).
Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Суд враховує, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 22 січня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14.
Необхідно зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір, на підставі якого було вчинено оскаржуваний виконавчий напис, нотаріально не посвідчувався. Доказів та обґрунтувань протилежного учасниками судового провадження не надано та не наведено.
Отже, оскільки, судом не встановлено, що укладений з позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, то наявні підстави для визнання відповідного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з зазначеним.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №172/1652/18 (провадження №61-16749св19), де, зокрема, зазначено наступне: «укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».
Пізніше таку правову позицію підтвердила і Велика Палата Верховного Суду, яка в п.п.93-95 постанови від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17 (провадження №12-5гс21) вказала, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, судом береться до уваги, що у постанові від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження №14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для правильного застосування положень ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У постанові від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17 (провадження №14-278гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла аналогічного висновку, викладеного у вищевказаній постанові від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження №14-84цс19).
При цьому, у справі, яка переглядається, відповідачем не доведено, що сума заборгованості взагалі існувала, а якщо так, то була саме такою, як зазначено у оскаржуваному виконавчому написі нотаріуса.
Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається, що при винесенні оскаржуваного виконавчого напису приватний нотаріус вчинив дії щодо перевірки безспірності заборгованості.
Також суд враховує, що у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі №554/6777/17-ц (провадження №61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов'язує нотаріуса викликати позичальника і з'ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з'ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.
Окрім того, суд зауважує, що у справі, що є предметом розгляду, відповідач скористався своїм правом, передбаченим у п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України та подав заяву про визнання позову в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
За змістом ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У даній справі відповідачем вказану позовну вимогу визнано. Обставин, за яких визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, судом не встановлено.
Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Приписами ч.1 ст.141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями ч.1 ст.142 ЦПК України визначено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що кореспондується з ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір».
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовом у даній справі позивач сплатив 1211,20 грн за позовну вимогу немайнового характеру.
Враховуючи визнання відповідачем позову в частині позовної вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 з державного бюджету підлягає поверненню 50 відсотків сплаченого ним судового збору за подання позову в цій частині, що становить 605,60 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 12000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.4-6 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно ст.30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві представником позивача, зокрема, вказано розмір витрат на правову допомогу у сумі 12000 грн.
На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи, зокрема, долучено копії таких документів:
- договору про надання правничої допомоги №446 від 13 жовтня 2022 року, укладеного між адвокатом Бабенком С.С. та ОСОБА_1 ;
- акту приймання-передачі наданих послуг відповідно до договору про надання правовничої допомоги №446 від 13 жовтня 2022 року, згідно з яким в процесі виконання умов договору, адвокат надав клієнту, а клієнт отримав правничу допомогу: підготовка та направлення адвокатського запиту у виконавчому провадженні НОМЕР_2 - 1500 грн; ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження НОМЕР_2 та оцінка наявності правових підстав для підготовки позовної заяви - 4500 грн; підготовка та подання позовної заяви про визнання виконавчого напису вчиненого 12.01.202 року приватним нотаріусом КМНО Гуревічовим О.М. №2082 таким, що не підлягає виконанню - 6000 грн.
- квитнації про оплату №257448355 від 20 лютого 2024 року на суму 6000 грн.
Відповідач у справі звернувся до суду з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому звертається увага на те, що відповідач заперечень проти позову не висловив, визнав вимоги позивача і не заперечує проти задоволення позову, а відтак даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із протиправності вчинення після 2014 року нотаріусами виконавчих написів у спорах по стягненню заборгованості у кредитних правовідносинах ,судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною , оскільки вимоги базуються на прямій нормі права, що не передбачає вчинення таких написів. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Зважаючи на те , що матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви та клопотання, дана справа є не складною , враховуючи усталену практику , заявник вважає, що визначений сторонами до відшкодування гонорар, є завищеним і не являється співмірним, обгрунтованим і пропорційним об'єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи ,а також є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг у аналогічних справах, а тому просить зменшити відшкодування витрат на правничу допомогу з 12000 до 3000 грн.
Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30 січня 2023 року №910/7032/17).
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Позивачем доведено реальність судових витрат; дійсна необхідність вбачається з загальної ситуації, в якій опинився позивач, який був вимушений вчиняти заходів щодо свого захисту в судовому порядку.
Разом з тим, суд враховує, що складання позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не потребувало аналізу великої кількості документів, у справах даної категорії наявна усталена судова практика. У наведеному у позовній заяві обґрунтуванні викладені висновки Верховного Суду в аналогічних справах. Справа за позовом ОСОБА_1 розглянута у спрощеному провадженні без участі сторін
Відтак, надання правничої допомоги позивачу адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позовної заяви, з мінімальною кількістю доказів: копії оскарженого виконавчого напису та постанови про відкриття виконавчого провадження на його підставі.
Враховуючи предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, наявність заяв відповідача про визнання позову та зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з ТОВ «Фінансова компанія управління активами» на користь ОСОБА_1 до 6000 грн.
Враховуючи викладене, на підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 6000 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витратна оплату правничої допомоги.
Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 133, 137, 138, 141, 142, 206, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 22 січня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем, зареєстрований в реєстрі за №2082, яким звернуто стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» заборгованості за кредитним договором №401323608 від 19 листопада 2012 року.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» на користь ОСОБА_1 6605 (шість тисяч шістсот п'ять) гривень 60 копійок в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в сумі 605 грн (шістсот п'ять) гривень 60 копійок, сплаченого за подання позову.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», код ЄДРПОУ 35017877, місцезнаходження за адресою: 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Соборна, буд. 98А, каб. 70;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 6/5;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жданович Вікторія Михайлівна, місцезнаходження за адресою: 03110, м. Київ, вул. Преображенська, буд. 23, оф. 32;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 33308489, місцезнаходження за адресою: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.
Суддя Солом'янського районного
суду міста Києва Н.М. Аксьонова