Справа №760/5014/23
Провадження № 2/760/6350/23
(заочне)
18 липня 2023 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення грошових коштів,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд:
- розірвати договір №609 від 15 травня 2021 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором №609 від 15 травня 2021 року у розмірі 119702 грн, пені у розмірі 41584,35 грн, інфляційних витрат у розмірі 38270,20 грн, 3% річних у розмірі 5118,46 грн та всього разом 204045,21 грн, які перерахувати на рахунок IBAN НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк», в м. Києві.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15 травня 2021 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір №609.
За умовами Договору відповідач, як підрядник, зобов'язався виготовити, змонтувати та передати позивачу у власність дверні блоки прихованого монтажу, детальна кількість, вартість та специфікація яких зазначена в Додатку №1 до цього Договору, а позивач, як замовник, в свою чергу мав прийняти та сплатити за товар та відповідні супутні послуги на умовах цього Договору.
Зокрема, відповідно до Специфікації №1 на виготовлення дверних блоків (Додаток №1 до Договору №609 від 15.05.2021 року) мали бути виготовлені, доставлені та змонтовані 5 дверних блоків загальною вартістю 170 103 грн., яка включала також доставку та монтаж.
Відповідно до п.3.1 та п. п.7.3.1 Договору на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату від 15 травня 2021 року №28 позивачем була перерахована оплата 70% вартості Товару, яка склала 119 072,00 грн, що підтверджується квитанцією №1098058 від 15.05.2021 року.
Відповідно до п. 4.4 Договору строк виготовлення Товару складав 60 календарних днів із дня отримання підписаного замовником договору та всіх необхідних додатків з зазначенням точних розмірів, конфігурації, ескізів, кольору та всіх інших суттєвих особливостей товару та здійснення передплати в повному обсязі. Відповідні заміри були зроблені 10.07.2021 року, тобто від цієї дати почав розраховуватися загальний строк виготовлення Товару, який сплив 10.09.2021 року. Жодного подовження терміну виконання замовлення відповідно до п. п.4.5, 4.6 договору між позивачем та відповідачем додатково погоджено не було. Відповідно до п.5.2 договору товар передається замовнику і засвідчується підписанням сторонами Акту виконаних робіт, який є невід'ємною частиною цього договору.
Таким чином, позивачем були виконані всі умови договору, проте з невідомих підстав відповідач не виконав своїх: товар не виготовлений, не доставлений та не змонтований, а кошти не повернуті, а тому наявні підстави для розірвання договору та стягнення з відповідача на користь позивача суми у розмірі 119072 грн.
Крім того, враховуючи порушення умов договору відповідачем. Позивачем нараховано пеню відповідно до п.8.2.1. договору у розмірі 41584,35 грн, інфляційні втрати відповідно до ч.2 ст.625ЦК України в розмірі 38270,20 грн, 3% річних у розмірі 5118,46 грн, які також просить стягнути з відповідача.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 березня 2023 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.
Ухвалою від 13 березня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено перше судове засідання для розгляду справи по суті.
Представник позивача в судове засідання, призначене на 18 липня 2023 року не з'явився, однак подала до суду клопотання, в якому просить розгляд справи проводити без участі представника позивача та не заперечує проти винесення заочного рішення по справі.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про час, дату і місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, однак причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
З'ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 15 травня 2021 року між сторонами укладено договір №609, відповідно до умов якого підрядник зобов'язався виготовити, змонтувати та передати у власність замовника дверні блоки прихованого монтажу, а замовник зобов'язався прийняти та сплатити товар та відповідні супутні послуги на умовах цього договору.
Пунктом 3.1 договору визначено, що замовник зобов'язаний здійснити оплату товару (без ПДВ) погодженою сторонами в Додатку №1 до Договору. Розрахунок здійснюється поетапно:
- у розмірі 70% вартості товару з моменту підписання цього договору;
- у розмірі 25% вартості товару до відвантаження товару зі складу підрядника;
- у розмірі 5% вартості товару після доставки та монтажу на об'єкті замовника.
Строк виготовлення товару складає 60 календарних днів з дня отримання підписаного замовником договору (п.4.4 договору).
Згідно п.5.1 договору передача та монтаж товару підрядником виконуються за адресою: АДРЕСА_1 .
Товар передається замовнику і засвідчується підписанням сторонами акту виконаних робіт,я кий є невід'ємною частиною цього договору (п.5.2).
Специфікації №1 на виготовлення дверних блоків (Додаток №1 до Договору №609 від 15 травня 2021 року) мали бути виготовлені, доставлені та змонтовані 5 дверних блоків загальною вартістю 170 103 грн, яка включала також доставку та монтаж.
У відповідності до вимог п.п.3.1, 3.2 договору та згідно рахунку на оплату №28 від 15 травня 2021 року позивачем сплачено на користь ФОП ОСОБА_2 119072 грн.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст.627 Цивільного кодексу України)
Згідно з ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Перш за все, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
У відповідності до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, крім договорів, цивільні права та обов'язки виникають також з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до положення частини 1 статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Згідно роз'яснень п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5 (із змінами), вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я та життєдіяльності. Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов'язання продавців, виготівників, виконавців
Згідно п.7 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.
Згідно із ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1, 2 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Таким чином, укладений між позивачем та відповідачем договір-замовлення від 20 вересня 2019 року являє собою змішаний договір, що містить одночасно елементи договору купівлі-продажу та договору підряду.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно із ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями статті 610, частин першої-другої статті 611, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як було встановлено в ході судового розгляду у строк до 10 вересня 2021 року товар позивачу поставлено не було.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Положеннями ст. 611 ЦК України визначено правові наслідки порушення зобов'язання. Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із ч. 2 ст.849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 1 ст.872 ЦК України, якщо підрядником були допущені істотні відступи від умов договору побутового підряду або інші істотні недоліки в роботі, виконаній із матеріалу замовника, він має право вимагати за своїм вибором: 1) виготовлення іншої речі з однорідного матеріалу такої самої якості; 2) розірвання договору та відшкодування збитків.
Згідно із ч. 1 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Згідно вимог ст.ст.76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що позивач, як замовник, виконав усі обов'язки, покладені на нього договором №609 від 15 травня 2021 року, а відповідач зобов'язання за договором не виконав, вчасно товар не виготовив та не поставив, що є підставою для розірвання договору та стягнення із відповідача на користь позивача сплаченої суми попередньої оплати, яка відповідно до квитанції №1098058 від 15 травня 2021 року становить 119072 грн.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції за порушення умов договору.
Так, згідно наданого позивачем розрахунку, позивачем нараховано пеню відповідно до п.8.2.1 договору у розмірі 41584,35 грн, інфляційні втрати відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України у розмірі 38270,20 грн, 3% річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України в розмірі 5118,46 грн.
Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 1 ст.624 ЦК України передбачено, що за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Відповідно до п.8.2.1 договору №609 встановлено, що за прострочення терміну виготовлення товару, визначеного в п.4.4 та п.4.5 даного договору, підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі облікової ставник НБУ від загальної вартості товару, зазначеної в Специфікації до цього договору, за кожен день прострочення виконання умов договору.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи порушення відповідачем умов договору, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені розмірі 41584,35 грн, 3% річних у розмірі 5118,46 грн та інфляційних втрат у розмірі 38270,20 грн.
На підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2040,46 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 10, 12, 89, 141, 258-259, 263-265, 273, 280-282, 353, 354 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити.
Розірвати договір №609 від 15 травня 2021 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 204045 (двісті чотири тисячі сорок п'ять) гривень 01 копійку заборгованості за договором №609 від 15 травня 2021 року, укладеним між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2040 (дві тисячі сорок) гривень 46 копійок в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості щодо учасників справи:
- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
- відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя Солом'янського
районного суду міста Києва Н.М.Аксьонова