печерський районний суд міста києва
Справа № 757/61112/24-к
26 грудня 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №12024000000002126 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваної у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 111 КК України, -
На розгляд слідчого судді надійшло вказане клопотання.
Слідчий зазначив, що у провадженні 3-го відділу (документування злочинів, проти миру, людяності та ознак геноциду) управління документування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту Головного слідчого управління Національної поліції України перебувають матеріали кримінального провадження за № 12024000000002126 від 17.10.2024, за підозрою ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 111 КК України.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями ст.ст. 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Згідно з ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим), області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України, Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Відповідно до преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України.
Боротьба з іноземною окупацією відповідно до п. 4 ст.1 ч. І Додаткового протоколу (Протокол I) від 8 червня 1977 року до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 12 серпня 1949 року є формою збройного конфлікту.
У березні - квітні 2014 року в місті Донецьку та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, спрямованої на окупацію Донецької області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України 07 квітня 2014 року оголошено «декларацію про суверенітет донецької народної республіки» та 11 травня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «про підтримку акта про проголошення державної самостійності донецької народної республіки», за результатами якого проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «донецька народна республіка» (далі - «днр»).
У квітні 2014 року на території Донецької області створено терористичну організацію «донецька народна республіка», у складі якої з метою здійснення терористичних актів створені незаконні озброєні підрозділи.
Вказана терористична організація має конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв'язки, чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організації, а також здійснено розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов'язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.
Так, на учасників політичного блоку терористичної організації покладаються такі обов'язки:
-створення так званих органів державної влади «днр», «лнр» та організація їх діяльності;
-видання нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади «днр» та «лнр»;
-організація та проведення незаконних референдумів та виборів на територіях, підконтрольних «днр» та «лнр»;
-проведення агітаційної роботи серед населення Донецької та Луганської областей щодо діяльності терористичних організацій «днр» та «лнр» з метою схиляння їх до участі у вказаних терористичних організаціях та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;
-організація збору, отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичної організації та, осіб лояльно налаштованих до їх діяльності, а також її розподілу;
-налагодження взаємодії між лідерами «днр» та «лнр», представниками влади та збройних сил Російської Федерації з метою координації дій щодо застосування актів збройної сили проти держави України, спрямованих на захоплення державної влади в Україні, а також дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
-налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном, з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для здійснення актів застосування збройної сили проти держави України, зокрема протидії правоохоронним органам та силам Антитерористичної операції (далі - АТО) та Операції об'єднаних сил (далі - ООС);
-налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності «днр» та «лнр», дискредитації діяльності органів державної влади України і осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції, та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за їх допомогою закликів до захоплення державної влади в Україні та дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України, на порушуючи порядок, встановлений Конституцією України;
-надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам силового блоку «днр» та «лнр» для забезпечення їх протиправної діяльності;
-забезпечення учасників «днр» та «лнр» транспортом, символікою та агітаційними матеріалами.
На учасників силового блоку терористичної організації покладаються такі обов'язки:
-систематична організація та здійснення актів застосування збройної сили проти держави України в особі представників сил АТО, зокрема ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України та іншими військовими формуваннями, задіяними у проведенні АТО та ООС;
-створення не передбачених законом озброєних підрозділів та участь у їх діяльності;
-вербування нових учасників до складу силового блоку терористичної організації «днр» та організація їх у групи, навчання, озброєння і керівництво їхніми діями;
-захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об'єктів на території Донецької області;
-вчинення терористичних актів та диверсій на іншій території України;
-захоплення чи заволодіння у інший спосіб зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у ході проведення АТО та ООС, і забезпечення власної злочинної діяльності;
-викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні;
-силова підтримка учасників політичного блоку незаконних утворень «днр», захоплення, а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд;
-організація постачання зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації.
На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків.
Одним з основних завдань учасників вказаної терористичної організацій є насильницька зміна та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людини, заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
Враховуючи викладене, так звані «днр» та «лнр» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), які створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якої здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому відповідно до п. 16 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
Положеннями ст. 25 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлено, що керівники та посадові особи підприємств, установ і організацій, а також громадяни, які сприяли терористичній діяльності, несуть відповідальність згідно з законом.
Однак, порушуючи Конституцію України, з квітня 2014 року по теперішній час з метою реалізації злочинного умислу та досягнення зазначених завдань учасниками терористичних організацій «днр» та «лнр» здійснюються захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів інфраструктури на території Донецької та Луганської областей, акти застосування збройної сили проти держави України, чиниться збройний опір правоохоронним органам України та іншим представникам сил АТО у відновленні територіальної цілісності України та забезпеченні правопорядку, вчиняються інші злочини.
07 квітня 2014 року за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції.
13 квітня 2014 року через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України виконуючий обов'язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
При цьому поняття терористичної організації визначено в ст. 1 вищевказаного Закону, відповідно до якого терористична організація -це стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого проведено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.
Так, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність - діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.
Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами 1 - 3 ст. 258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, спрямованих на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому, злочини терористичної організації відрізняються від інших споріднених злочинів саме фактором цілеспрямованості залякування населення як засобу досягнення поставленої мети.
Враховуючи вищевикладене, вказані організації «днр» та «лнр» підпадають під зазначені ознаки терористичної організації, мають стабільний склад лідерів, які підтримують між собою тісні стосунки, централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організацій, а також план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
Відповідно до Звернення Верховної Ради України (далі - ВРУ) до Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу «Про визнання РФ державою-агресором», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, Верховною Радою України визнано Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «днр» та «лнр»-терористичними організаціями.
Заявою «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «днр» та «лнр», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», схваленою постановою ВРУ від 04 лютого 2015 року№ 145-VIII, Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо злочинів проти людяності та воєнних злочинів, скоєних вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «днр» та «лнр», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян.
Крім того, ВРУ визнано так звані самопроголошені організації «днр» та «лнр» терористичними, а численні злочини, вчинені представниками терористичних організацій «днр» та «лнр» або за їх участі, знайшли своє відображення у зверненнях Верховної Ради України до міжнародних організацій та іноземних держав щодо визнання «днр» та «лнр» терористичними організаціями. Зокрема, у Зверненні ВРУ до ООН, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, та Зверненні до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав-членів Європейського Союзу (далі -ЄС), США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому Постановою ВРУ від 14 січня 2015 року за № 106-VIII, Постанові ВРУ від 22 липня 2014 року за № 1597-VII «Про Заяву Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтриманого Російською Федерацією міжнародного тероризму», Постанові ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року за № 337-VIII «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», Постанові ВРУ від 22 липня 2014 року за № 1596-VII «Про Заяву Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», Постанові ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України від 04 лютого 2015 року за № 145-VIIІ «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організації «днр» та «лнр», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян».
Таким чином, ВРУ як єдиним законодавчим органом державної влади констатовано віднесення «днр» та «лнр» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, визнано учасниками вказаних терористичних організацій.
Крім того, Конвенцією ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року зобов'язано держави-учасниці криміналізувати участь в організованій злочинній групі. При цьому відповідно до п. «а» ст. 2 цієї Конвенції організована злочинна група означає структурно оформлену в групу в складі трьох або більше осіб, що існує протягом визначеного періоду часу і діє узгоджено з метою здійснення одного або декількох серйозних злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, для того, щоб одержати, прямо або опесердковано, фінансову або іншу матеріальну вигоду.
Аналіз кримінального законодавства, Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27 січня 1977 року № ETSN90, Протоколу, що вносить зміни до Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 15 травня 2003 року № ETSN190, Резолюції Ради Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року № 1373 по боротьбі з тероризмом, Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 року, а також відповідних положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» доводить, що терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою - здійснення терористичної діяльності.
Про це наголошує і Верховний Суд у своїй постанові від 05.07.2018 у справі № 225/6151/15-к. Так, Верховний Суд у вказаному рішенні зазначає, що поняття терористичної організації визначено у ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон), а також ст. 28 КК України як стійке об'єднання трьох і більше осіб, створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснюється розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки та вчинення терористичних актів.
Достатнім для визнання організації терористичною є те, що хоча б один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації. Терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою -здійснення терористичної діяльності. Так, відповідно до Закону, а також ст. 28 КК України терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів, підбурювання: до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях, організацію незаконних збройних формувань, злочинних угрупувань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів; так само як і участь у таких актах, вербування, озброєння, підготовку та використання терористів, пропаганду й поширення ідеології тероризму, фінансування та інше сприяння тероризму.
Встановлення у кримінальному провадженні передбачених у ст. 1 Закону ознак певної організації (наявність стійкого об'єднання трьох і більше осіб; розподіл функцій між цими особами; існування обов'язкових правил поведінки при підготовці та вчиненні терористичних актів) та відповідної мети її діяльності (порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, вплив на прийняття рішень, вчинення або невчинення дій органами державної влади та місцевого самоврядування) є підставою для визнання відповідної діяльності терористичною. При цьому таке визнання здійснюється судом у конкретному провадженні на підставі наявних матеріалів. Існування окремого судового рішення, рішення органу законодавчої чи виконавчої влади про визнання діяльності терористичною для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 258-3 КК не вимагається.
Факт створення «днр» за підтримки та під контролем Російської Федерації визнано Резолюцією ПАРЄ від 12 жовтня 2016 року. При цьому в Резолюції зазначено, що «днр» та всі її «установи» не мають будь-якої легітимності відповідно до українського або міжнародного права.
Крім того, усупереч нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації ОСОБА_7 , а також інші представники влади Російської Федерації, ігноруючи положення п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ про здійснення збройної агресії та нападу підрозділами збройних сил Російської Федерації на територію України.
Ознаки збройної агресії наведено у ст. ст. 1 - 5 Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, членами якої є Україна та Російська Федерація, від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), зокрема:
-застосування збройної сили однією державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
-застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН;
-вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
-бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
-блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
-напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
-застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
-дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
-засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Зазначену обставину також визнано в преамбулі Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введено воєнний стан.
24.02.2022 військовослужбовці збройних сил Російської Федерації шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, окупували частину цієї території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України, порушуючи порядок, встановлений Конституцією України, що продовжується на цей час і призводить до загибелі великої кількості людей та інших тяжких наслідків.
Під час збройної агресії підрозділи збройних сил та інші силові відомства Російської Федерації, а також створені, підпорядковані, керовані та фінансовані нею іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців здійснювали та здійснюють окупацію частини території України, невибіркові бомбардування об'єктів цивільної та військової інфраструктури, масові вбивства цивільного населення, блокади морських та річкових портів України, шляхів судноплавства, напади на сухопутні, морські та повітряні підрозділи Сил оборони України, катування та вбивства військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань.
Таким чином, військовослужбовці збройних сил Російської Федерації шляхом збройної агресії спільно з представниками так званої «днр» та «лнр», які є частиною окупаційної адміністрації Російської Федерації здійснили тимчасову та часткову окупацію території Донецької області із захопленням державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та інших об'єктів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 22 травня 2022 року № 2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» (далі - Закон), Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, держава-терорист - держава, яка відкрито, з використанням власних збройних сил, інших збройних формувань, або приховано, з використанням збройних формувань, що діють від імені та (або) в інтересах такої держави, вчиняє терористичні акти, акти міжнародного тероризму.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону органи держави-терориста (держави-агресора) - органи державної влади, у тому числі правоохоронні органи (міліція, поліція тощо), збройні сили, органи судової влади, внутрішні війська, підрозділи спеціального призначення, органи, відповідальні за охорону та захист державного кордону, органи, відповідальні за здійснення податкової та митної політики, органи, відповідальні за проведення дізнання або досудового (попереднього) слідства, прокуратура, органи, відповідальні за державну безпеку або безпеку вищого керівництва держави-терориста (держави-агресора), підрозділи, відповідальні за виконання миротворчих місій, інші збройні, військові, воєнізовані, парамілітарні або інші силові формування держави-терориста (держави-агресора), їх складові або структурні підрозділи, у тому числі формування, найменування яких не відповідають офіційним назвам, прийнятим у державі-терористі (державі-агресорі), але які за здійснюваними функціями належать до зазначених органів чи формувань, а також засоби масової інформації, в яких держава-терорист (держава-агресор) має частку власності (корпоративних прав) безпосередньо або через третіх осіб, у тому числі через органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні підприємства тощо.
Водночас з метою створення в очах міжнародної спільноти та місцевих мешканців образу «днр» як легітимного державного утворення, забезпечення утримання частини території Донецької області, взятої представниками терористичної організації «днр» під контроль шляхом насильницьких злочинних дій, її лідерами (під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади Російської Федерації) прийнято рішення щодо створення та функціонування окремих установ політичного блоку «днр».
У період з квітня 2014 року по теперішній час з метою виконання завдань терористичної організації «днр» до її складу почали залучатися як громадяни України, так і громадяни Російської Федерації та інших держав (досудове розслідування стосовно яких здійснюється в окремих кримінальних провадженнях) із числа радикально налаштованих громадян, зокрема колишніх та діючих військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів, представників іноземних громадських організацій.
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «днр» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької та Луганської областей сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «днр») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
Так, 17.07.2014 «совет министров донецкой народной республики» з метою централізованого керівництва силовим блоком терористичної організації «днр», а саме воєнізованими формуваннями та квазіправоохоронними органами, створеними всупереч діючого законодавства України, а також для залякування місцевого населення та переслідування патріотично налаштованих громадян України з проукраїнськими поглядами, які залишилися на непідконтрольній уряду України території, створив так зване «министерство внутренних дел донецкой народной республики», що знаходиться за адресою: вул. Горького, 61 м. Донецьк.
Вказаний структурний підрозділ терористичної організації «днр» має організовану структуру, а саме єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність та дисципліну, на який покладено виконання таких функцій: захист життя, здоров'я, прав і свобод громадян донецької народної республіки, протидія злочинності, охорона громадського порядку, власності і забезпечення публічної безпеки, забезпечення виконання покарань, утримання під вартою підозрюваних, обвинувачених і засуджених та інші функції.
Установлено, що громадянка України ОСОБА_6 , яка має вищу юридичну освіту, усвідомлювала, що «мвд днр» є окремим структурним підрозділом терористичної організації «днр».
Будучи радикально налаштованою особою, яка підтримує злочинні наміри терористичної організації «днр», що діє на тимчасово окупованій території Донецької області, будучи обізнаною про її протиправну діяльність, діючи умисно, керуючись власними переконаннями, у точно невстановлений досудовим розслідуванням час, однак не пізніше березня 2022 року ОСОБА_6 вирішила сприяти діяльності терористичної організації та прийняти особисту участь у терористичній організації «днр», а саме у її структурному підрозділі - так званому «мвд днр».
Діючи з цією метою та прямим умислом ОСОБА_6 , у точно не встановлений час, однак не пізніше березня 2022 року перебуваючи у м. Донецьку, усвідомлюючи, що діяльність терористичної організації «днр» та її структурних підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, діючи умисно, з корисливих мотивів, добровільно прийняла рішення щодо вступу до окремого структурного підрозділу терористичної організації «днр», а саме до так званого «міністерства внутрішніх справ донецької народної республіки» та надала згоду на призначення на посаду «оперуповноваженого по особливо важливим справам управління боротьби з організованою злочинністю міністерства внутрішніх справ донецької народної республіки», що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Ізюмівська, 5.
Таким чином, ОСОБА_6 з березня 2022 року по цей час бере активну участь у терористичній організації «днр» та сприяє її діяльності.
Обіймаючи вказану посади, ОСОБА_6 діяла з метою безпосередньої участі у злочинній діяльності вказаної терористичної організації, спрямованої на дестабілізацію суспільно-політичної обстановки та втрати авторитету органів державної влади України, переслідуванні, незаконному позбавленні волі та фізичному знищенні громадян України, а також іноземних громадян, які виступають на стороні України.
Беручи участь в терористичній організації «днр» та сприяючи її діяльності, перебуваючи на посаді: «оперуповноваженого по особливо важливим справам управління боротьби з організованою злочинністю міністерства внутрішніх справ донецької народної республіки» ОСОБА_6 безпосередньо приймала участь у незаконному кримінальному переслідуванні і засудженні громадян України.
Зокрема, ОСОБА_6 , як учасник терористичної організації, обіймаючи посаду «оперуповноваженого по особливо важливим справам управління боротьби з організованою злочинністю міністерства внутрішніх справ донецької народної республіки» приймала участь у досудовому розслідуванні кримінальної справи за надуманими обвинуваченнями військовослужбовців батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у вчиненні нібито злочинів проти державної влади, так званої «днр».
Зокрема, ОСОБА_6 будучи активним учасником терористичної організації з метою незаконного кримінального переслідування українських військовослужбовців, 24.03.2022 здійснила адміністративне затримання та особистий огляд громадянки України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жительки АДРЕСА_1 , бойового медика ІНФОРМАЦІЯ_4 в/ч НОМЕР_1 батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 », старшого солдата, за підозрою у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 233 кк днр («участие в террористическом сообществе»).
Своїми умисними діями, що виразились в участі у терористичній організації та іншому сприянні діяльності терористичної організації, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.
Крім того, ОСОБА_6 , будучи громадянкою України, яка має вищу юридичну освіту, знала та усвідомлювала, що на виконання злочинного наказу ОСОБА_7 24.02.2022 військовослужбовці збройних сил Російської Федерації шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, окупували частину цієї території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України, порушуючи порядок, встановлений Конституцією України, що продовжується на цей час і призводить до загибелі великої кількості людей та інших тяжких наслідків.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.
Повномасштабне збройне вторгнення Російської Федерації на територію України та введення, у зв'язку з цим воєнного стану на всій території України є загальновідомим фактом про який було відомо ОСОБА_6 .
Однак, будучи радикально налаштованою особою, яка підтримує дії Російської Федерації по окупації території України, ОСОБА_6 діючи умисно, керуючись власними переконаннями продовжила вчиняти дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Так, діючи з цією метою та прямим умислом ОСОБА_6 будучи громадянкою України, в умовах воєнного стану, продовжила роботу в так званому «мвс днр», у точно невстановлений час, однак не пізніше 24 березня 2022 ОСОБА_6 обійняла посаду «оперуповноваженого по особливо важливим справам управління боротьби з організованою злочинністю міністерства внутрішніх справ донецької народної республіки», що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Ізюмівська, 5.
Обіймаючи вказану посаду ОСОБА_6 , будучи громадянкою України, діючи умисно в період з 24.03.2022 по даний час у порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, з метою недопущення контролю української влади на території Донецької області, перейшла на бік ворога та забезпечуючи на вказаній «посаді» окупацію Російською Федерацією частини території України надала Російській Федерації допомогу у проведенні підривної діяльності проти України.
Своїми умисними діями, що виразились у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: переході на бік ворога в період збройного конфлікту, наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненого в умовах воєнного стану ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Повідомлення про підозру ОСОБА_6 вручено в порядку, передбаченому ч. 2, 8 ст. 135 КПК України, а саме шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, а також вручення захиснику підозрюваного.
21, 22 та 23 жовтня 2024 року ОСОБА_6 за викликом до Головного слідчого управління Національної поліції України (м. Київ, пр. Валерія Лобановського, 51) не з'явився, про причини неявки не повідомив.
24.10.2024 постановою слідчого у кримінальному провадженні підозрювану ОСОБА_6 оголошено в розшук.
В ході досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні також проведено слідчі та розшукові дії, спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваної ОСОБА_6 , а саме: направлено доручення оперативним підрозділам.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 111 КК України, підтверджується зібраними у кримінальному провадженнями доказами у їх сукупності, зокрема протоколом огляду від 09.10.2024, повідомленням про підозру ОСОБА_6 від 10.10.2024, іншими матеріалами кримінального провадження.
Таким чином, під час досудового розслідування були встановлені обставини, які вказують на вчинення ОСОБА_6 інкримінованих їй кримінальних правопорушень.
Необхідність обрання стосовно підозрюваної ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю наступних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які можуть настати, якщо підозрювана буде залишатися на волі.
У зв'язку з повідомленням ОСОБА_6 про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 111 КК України, з метою забезпечення виконання покладених на неї процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; впливати на свідків кримінального провадження, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчините інше кримінальне правопорушення, потребується застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з наступних підстав.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваної ОСОБА_6 , покладається необхідність запобігання спробам:
1. Переховуватися від органів досудового розслідування та суду, що підтверджується тим, що ОСОБА_6 зареєстрована та мешкає на території, яка є тимчасово окупованою державою-агресором.
2. Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується тим, що ОСОБА_6 , розуміючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, наслідки та ризик втечі для неї, може здійснити вплив на свідків, залишене там їх майно та родини, може погрожувати свідкам, щоб вони відмовились від своїх показань, які вони надали або будуть надавати під час досудового розслідування та в суді.
3. Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, підтверджується тим, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, може вчинити інший однорідний злочин або інші злочини, тим самим продовжити переховуватись та ухилятись від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, у вчиненні якого останній повідомлено про підозру.
Неможливість застосування відносно підозрюваної ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту пов'язана з тим, що обрання відносно неї іншого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, створить передумови для переховування останньої від органів досудового розслідування або суду. Більше того, за таких обставин ОСОБА_6 отримає можливість незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні.
Слід також зазначити, що застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту є неможливим серед іншого через те, що місцем реєстрації ОСОБА_6 є АДРЕСА_2 , яке наразі не контрольоване українською владою.
Неможливість застосування відносно підозрюваної ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки пов'язана з тим, що до органу досудового розслідування не надходило звернень із письмовим зобов'язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваного покладених на неї обов'язків відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов'язується за необхідністю доставити її до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу.
Зазначені ризики та неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів підтверджується показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності.
За таких обставин, застосування більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальні правопорушення та особистість підозрюваної свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваної у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.
Підсумовуючи клопотання, слідчий просив обрати щодо підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави та строку дії.
До початку судового засідання прокурор ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_4 звернулися до суду з клопотаннями про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, у зв'язку із територіальною віддаленістю від Печерського районного суду м. Києва та неможливістю вчасно прибути в судове засідання.
Слідчим суддею, з урахуванням думки учасників провадження, з метою забезпечення участі прокурора та захисника при розгляді клопотання слідчого та оперативності судового провадження, визнано можливим провести судове засідання за участю прокурора ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_4 в режимі дистанційного судового провадження за допомогою відеоконференції.
У судовому засіданні прокурор заявлене слідчим клопотання підтримав з викладених в ньому підстав, просив задовольнити.
Захисник ОСОБА_4 проти клопотання заперечував, в його задоволенні просив відмовити, посилаючись на те, що підозрювана перебуває в Донецькій області за місцем свого проживання, відтак некоректно стверджувати, що вона саме ухиляється від провадження. Крім того, повідомлення на тимчасово окуповані території не надсилаються, поштові оператори не працюють там, тому опубліковані у ЗМІ повідомлення та повістки до ОСОБА_6 фізично та фактично не могли бути доставлені.
Вислухавши позиції сторін та дослідивши матеріали справи, слідчий суддя надходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні даного клопотання підлягають встановленню та врахуванню обставини, визначені ч. 1 ст. 178, ч. 1 ст. 194 КПК України, та підстави застосування запобіжного заходу, визначені ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно ч. 1 ст. 193 КПК України розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Як вбачається з матеріалів, що долучені до клопотання, 10.10.2024 в рамках кримінального провадження №42022000000001837 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено та погоджено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 111 КК України /том 2 а. м. 13-29/.
Письмове повідомлення про підозру в день його складення ОСОБА_6 вручене не було у зв'язку із неможливістю такого вручення. ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 111 КК України, у спосіб, передбачений ч. 8 ст. 135, ч. 1 ст. 278 КПК України, а саме шляхом публікації вказаного повідомлення про підозру у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур'єр», випуск №211 (7871) від 17.10.2024 /том 2 а. м. 31-45/. Таким чином, при врученні ОСОБА_6 повідомлення про підозру від 10.10.2024 вимоги ст. ст. 276-279, 135 КПК України дотримані, ОСОБА_6 набула статусу підозрюваної.
Окрім того, ОСОБА_6 викликався до слідчого для допиту в якості підозрюваної та проведення інших слідчих та процесуальних дій на 21.10.2024, 22.10.2024 та 23.10.2024. Вказані повістки відповідно до вимог ст. 135 КПК України були розміщені у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур'єр», випуск №211 (7871) від 17.10.2024 /том 2 а. м. 30-45/. Натомість, підозрювана ОСОБА_6 до слідчого не з'явилася, причини неприбуття не повідомила.
Виходячи з наявних у наданих суду матеріалах даних, слідчий суддя приходить до висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 111 КК України.
Зокрема, такі дані підтверджуються: рапортом ст. о/у ДБР ОСОБА_9 /том 1 а. м. 112-116/, протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 15.07.2024 /том 1 а. м. 136-139/, протоколом огляду від 09.10.2024 /том 1 а. м. 141-249/, протоколом «об административном задержании-личном досмотре» від 24.03.2022 /том 2 а. м. 10-11/.
24.09.2024 постановою слідчого СГ Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_5 підозрювану ОСОБА_6 оголошено у розшук. Здійснення розшуку доручено Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України /том 2 а. м. 50-51/.
17.10.2024 постановою начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих ТУ ДБР Луганської обласної прокуратури ОСОБА_11 виділено з матеріалів кримінального провадження №42022000000001837 від 27.12.2022 в окреме кримінальне провадження матеріали досудового розслідування відносно підозрюваної ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 111 КК України. Виділеним матеріалам присвоєно номер кримінального провадження №12024000000002126 /том 1 а. м. 24-28, том 2 а. м. 56-60/.
24.10.2024 постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_12 досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024000000002126 зупинено у зв'язку з розшуком підозрюваної /том 2 а. м. 61-62/.
19.12.2024 постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_12 досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024000000002126 відновлено у зв'язку з необхідністю проведення ряду слідчих (розшукових) та процесуальних дій /том 2 а. м. 63-64/.
Як вбачається з матеріалів клопотання, ОСОБА_6 у 2014 році після початку бойових дій в Донецькій області, зокрема у місті Донецьк, у якому вона проживала, залишилася там, перейшла на службу до незаконно створеного правоохоронного органу «убоп мвд днр», наразі займає посаду «ст. о/у по овд убоп мвд днр» /том 1 а. м. 113, 139/.
З урахуванням викладеного вважаю доведеним, що ОСОБА_6 переховується від органів досудового розслідування та суду, чим підтверджується існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вбачається з огляду на те, що підозрювана може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, оскільки встановленими на даний час відомостями підтверджується той факт, що підозрювана досі приймає сторону окупаційної влади РФ, їхні погляди та переконання, як до повідомлення про підозру останній так і після, постійно здійснює діяння пов'язані зі шкодою державній та інформаційній безпеці України.
Із врахуванням тяжкості інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, тривалої неналежної процесуальної поведінки підозрюваної та переховування від органу досудового розслідування, слідчий суддя приходить до висновку, що зазначені вище ризики є реальними та стійкими.
Таким чином, враховуючи наявність обґрунтованої підозри, існування в провадженні передбачених ст. 177 КПК України ризиків щодо ОСОБА_6 , наявності обґрунтованих підстав вважати, що підозрювана переховується від органу досудового розслідування, перебуває на тимчасово окупованій території України з метою уникнення кримінальної відповідальності, у зв'язку із чим оголошена в розшук, вважаю наявними підстави згідно ч. 6 ст. 193 КПК України для обрання відносно підозрюваної запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
З урахуванням оголошення ОСОБА_6 у розшук, даних щодо її перебування на тимчасово окупованій території України з метою уникнення кримінальної відповідальності, при обранні щодо неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підстави для визначення застави відсутні.
На підставі та керуючись ст. 29 Конституції України, ст. ст. 176, 177, 178, 183, 184, ч. 6 ст. 193, 205, 309, 532, 534 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання - задовольнити.
Обрати у кримінальному провадженні №12024000000002126 відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Донецьк Донецької обл., громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 , підозрюваної у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 111 КК України, - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Питання про застосування до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, після затримання останнього і не пізніш як через сорок вісім годин з часу його доставки до місця кримінального провадження підлягає розгляду слідчим суддею, судом за участю підозрюваного, обвинуваченого.
Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого та прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1