печерський районний суд міста києва
Справа № 757/58707/19-ц
пр. 4-с-52/25
19 грудня 2023 року
Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судового засідання Шарапи М. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві матеріали скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьмишина Едуарда Миколайовича, заінтересована особа: стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», -
В Печерський районний суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 зі скаргою на дії державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Кузьмишина Е.М., заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»), в якій просив визнати неправомірними дії державного виконавця в частині накладення арешту на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Укрсиббанк» та призначений для виплат заробітної плати ОСОБА_1 . Просив зобов'язати державного виконавця Кузьмишина Е.М. скасувати постанову від 29.07.2019 ВП № НОМЕР_2 в частині накладення арешту на кошти боржника, які містяться на банківському рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Укрсиббанк».
Свої вимоги мотивував тим, що на виконанні у Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві перебуває виконавче провадження НОМЕР_3, де боржником є ОСОБА_1 . В рамках виконавчого провадження виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника i накладено арешт на грошові кошти, що містяться, зокрема, на банківському рахунку № НОМЕР_1 , який відкритий в АТ «Укрсиббанк».
Із довідки АТ «Укрсиббанк» від 19.09.2019 №81-24-74/897 вбачається, що ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 .
Оскільки на вказаний рахунок здійснюються цільові зарахування заробітної плати, боржник звертався до державного виконавця із заявою про зняття арешту з грошових коштів, проте арешт не був знятий. Вважає існування арешту на рахунок боржника, призначеного для виплати заробітної плати, незаконним.
Зазначає, що державний виконавець перед накладанням арешту повинен з'ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту, серед інших відомостей, вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкрити після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним. Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Зазначена норма права визначає, що кошти, які складають заробітну плата як особливий об'єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об'єктів для стягнення, видами боргових зобов'язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. Виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків, за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати, за наявності декількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особам підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь-яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань. Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника, після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя. Таким чином, зазначає, що не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий.
Згідно з Розпорядженням керівника апарату Печерського районного суду м. Києва Ліннік Н. В. № 207 від 03.07.2023 року справу № 757/58707/19-ц (пр. 4-с-123/23) призначено до проведення повторного автоматизованого розподілу справи: у зв'язку зі звільненням судді Волкової С. Я .
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.07.2024 суддею Головко Ю.Г. прийнято до провадження скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьмишина Едуарда Миколайовича, заінтересована особа: стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Довіра та гарантія».
Скаржник в судове засідання не з'явився, про місце, час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином.
Державний виконавець в судовому засіданні 13.10.2023 надав свої заперечення на подану скаргу.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення скарги по суті, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон) визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За змістом ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Судом встановлено, що на виконанні у державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Кузьмишина Е.М. перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 21.06.2019 у справі № 757/391/17-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» борг у розмірі 44169,39 грн.
08.07.2021 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-4795/10.
29.07.2019 винесено постанову про арешт коштів боржника згідно ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження». В постанові про арешт від 29.07.2019 зазначено «накласти арешт на грошові кошти, що містяться на рахунку(ах): МФО 322001 ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», МФО 305299 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 300335 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» МФО 351005 в АТ «УкрСиббанк» та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, шо містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 48786,33 грн.»
Згідно повідомлення АТ «УКРСИББАНК» постанова про арешт коштів боржника від 29.07.2019 прийнята до виконання. Залишок коштів боржника складає 0,37 грн. По рахункам боржника на обліку в АТ «УКРСИББАНК» не перебувають постанови про арешт коштів боржника.
Банком не повідомлялось що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Згідно повідомлення АТ «Райффайзен Банк Аваль» постанова про арешт коштів боржника від 29.07.2019 повертається без виконання, в зв'язку з тим що боржник відсутній АТ «Райффайзен Банк Аваль».
Згідно повідомлення АТ «Універсал Банк» постанова про арешт коштів боржника від 29.07.2019 не прийнято до виконання, в зв'язку з тим що боржника відсутній рахунок в АТ «Універсал Банк».
Згідно повідомлення АТ «ПРИВАТБАНК» постанова про арешт коштів боржника від 29.07.2019 прийнята до виконання. Залишок на рахунках недостатній.
З боржника примусово частково стягнуто кошти на підставі платіжних вимог.
Згідно відповіді МВС за божником зареєстровано ТЗ. 03.09.2019 винесено постанову про розшук транспортного засобу.
11.09.2019 боржник ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, 25.09.2019 звернувся до відділу з скаргою про зняття арешту, яка зареєстрована за вхід № 23073.
Боржник не надавав до відділу доказів, рішень судів, щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення суду.
04.10.2019 боржнику надано відповідь, що згідно Закону України «Про виконавче провадження» підстав для зняття арешту відсутні.
20.12.2019 на рахунок відділу надійшов залишок боргу 1714,27 грн.
20.12.2019 винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника, оскільки борг, виконавчий збір та витрати погашені в повному обсязі. Того ж дня винесено постанову про припинення розшуку ТЗ боржника.
21.12.2019 після перерахування залишку боргу на рахунки стягувана виконавче провадження завершено на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Обґрунтовуючи подану скаргу, заявник посилається на приписи Закону, які визначають процедуру арешту коштів боржника та перелік випадків, у яких такий арешт не може бути накладений.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною першою ст. 48 Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Згідно з ч. 3 ст. 52 Закону не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 59 Закону підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Разом із цим, як вбачається із матеріалів скарги, скаржником не додано доказів того, що АТ «УКРСИББАНК» повідомило державного виконавця про цільове призначення рахунку IBAN НОМЕР_1 , яке унеможливлює накладення арешту на цей рахунок.
Із змісту постанови державного виконавця від 29.07.2019 про накладення арешту на кошти боржника вбачається, що виконавець визначив банківським установам порядок її виконання, із застереженням щодо накладення арешту на рахунки, звернення стягнення на які заборонено законом та які належать боржнику.
Отже, у постанові про арешт коштів боржника від 29.07.2019 державний виконавець не накладав арешт на зарплатний рахунок, а, натомість, вказав на неможливість накладення арешту на кошти, звернення стягнення на які заборонено законом, що відповідає вимогам Закону.
Так, фінансовим установам нормами ст. 52 Закону покладений обов'язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на картковий рахунок банк виконав. Зазначене свідчить про те, що банк не визначив рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.
Враховуючи наведене, суд вважає, що зазначений рахунок заявника не є рахунком із спеціальним режимом використання.
Відтак, державний виконавець діяв у відповідності до вимог чинного законодавства та з метою виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд одним із аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975р., п. 36) не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Герін проти Франції» від 29 липня 1998р., п. 37).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і також зазначено, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013р. по справі № 1-7/2013.
За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, судом встановлено, що у діях приватного виконавця, у розрізі скарги, відсутні порушення норм Закону України «Про виконавче провадження».
Суд звертає увагу заявника на тому, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).
За змістом ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що підстав для визнання дій головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьмишина Едуарда Миколайовича неправомірними немає, тому відсутні правові підстави для задоволення скарги.
Керуючись ст. ст. 258-261, 268, 352-354, 447, 450, 451 ЦПК України; Законом України «Про виконавче провадження», суд, -
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьмишина Едуарда Миколайовича, заінтересована особа: стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанасова компанія «Довіра та Гарантія» відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п?ятнадцяти днів з дня проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Ю. Г. Головко