Справа № 369/5707/22
Провадження № 2/369/373/25
Іменем України
19.02.2025 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Осіпова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
У липні 2022 року позивач звернувся до суду за даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що 24 травня 2021 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів. За договором відповідач отримав в борг грошові кошти в розмірі 2 500 000 грн., про що склав відповідні розписки. Кошти зобов'язувався повернути у строк до 30 червня 2021 року. У встановлений строк грошові кошти не повернув, тому на підставі ст.625 ЦК України зобов'язаний сплатити три відсотки річних за весь час прострочення, що становить 64 726,03 грн., інфляційні втрати в розмірі 272 500 грн., а також сплатити відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 193 047,93 грн. за період з 30 червня 2021 року по 11 травня 2022 року (дата подання позову до суду). У добровільному порядку відповідач грошові кошти не повертає, тому своє право вважає порушеним та таким, що підлягає судовому захисту.
Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 2 500 000 грн., відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 193 047,93 грн., інфляційні втрати в розмірі 272500 грн. та три відсотки річних в розмірі 64 726,03 грн.; судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2022 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
У підготовчому судовому засіданні 25 січня 2023 року прийнято заяву про збільшення позовних вимог.
Позивач вказав, що період прострочення збільшився, тому відповідач має відшкодувати на підставі ст.625 ЦК України зобов'язаний сплатити за весь період прострочення. А саме: заборгованість за договором позики в розмірі 2 500 000 грн., відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 569 417,80 грн., інфляційні втрати в розмірі 587 500 грн. та три відсотки річних в розмірі 150 000 грн.; судові витрати покласти на відповідача.
У підготовчому судовому засіданні 25 січня 2023 року судом відмовлено у прийнятті відзиву на позовну заяву відповідача ОСОБА_2 .
Також представник відповідача подавав на підготовчому судовому засіданні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки жодних розписок він не підписував, грошові кошти у борг не подавав.
На підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи від 30 жовтня 2023 року цивільну справу передано для розгляду судді Пінкевич Н.С.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2023 року справу прийнято до провадження суддею Пінкевич Н.С. та призначено підготовче судове засідання на 24 листопада 2023 року.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року закрито підготовче судове засідання, призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
20 лютого 2024 до суду представник відповідача Тарути Людмили Павлівни ознайомилась з матеріалами справи.
У судове засідання позивач не з'явився. Подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав, проти заочного рішення не заперечував.
Відповідач та/або його представник на судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що також підтверджено довідкою про доставку смс-повідомлення. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. На час прийняття рішення, письмовий відзив до суду не надходив, причини неможливості його подати або заявити інші клопотання суду не повідомили. Додатково для виклику особи, суд направляв і смс-повідомлення, та розмістив оголошння про виклик особи на сайті суду. Причини неявки суду не повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Згідно ч. 8ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи..
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (стаття ст. 627 Цивільного кодексу України)
Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Розписка- це документ, що засвідчує в письмовій формі факт одержання особою у власність, користування чи розпорядження грошей від іншої особи.
При розгляді справи судом встановлено, що 24 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики. За даним договором ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 000 000 грн. з обов'язком повернення позики в строк до 30 червня 2021 року.
Також 24 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики. За даним договором ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 500 000 грн. з обов'язком повернення позики в строк до 30 червня 2021 року.
Згідно з ч. 2 ст.1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
У постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 наголошено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
Позивач надав розписки, дата вказана 24.05.2021, містить підпис ОСОБА_2 , наступного змісту:
«Я, ОСОБА_3 , (паспорт НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , прописка АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 взял взайми у ОСОБА_4 2 000 000,00 грн. (два миллиона грн. 00 коп.). Обязуюсь вернуть всю суму, а именно 2 000 000,00 грн. (два миллиона грн. 00 коп.) до 30 червня 2021г.»;
«Я, ОСОБА_3 , (паспорт НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , прописка АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 взял взайми у ОСОБА_4 500 000,00 грн. (пятьсот тисяч грн. 00 коп.). Обязуюсь вернуть всю суму, а именно 500 000,00 грн. (пятьсот тисяч грн. 00 коп.) до 30 червня 2021г.».
Згідно ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст.229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Відповідно до ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ( ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ч. 2 та 3 ст.83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Частиною 3 ст.77Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд приходить до висновку, що розписки від 24 травня 2021 року відповідають формі правочину, містять усі істотні умови договору позики, у тому числі зобов'язання відповідача повернути грошові кошти на загальну суму 2 500 000 грн..
Станом на дату розгляду справи боргова розписка перебуває у кредитора, що, за правилом ст. 545 Цивільного кодексу України, також свідчить про невиконання позичальником зобов'язання.
Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, надавши правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд приходить до висновку, що позивачем доведено у встановленому процесуальним законом порядку обставини, що підлягають доказуванню у справі: факт укладення договорів позики, які оформлені у виді боргових розписок, датовані 24 травня 2021 року, та передачі позивачем відповідачу коштів на його виконання. Доказів протилежного відповідач не надав за весь час розгляду справи.
Відповідно до ст.1049Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. ( ст. 526 Цивільного кодексу України).
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. (ст. 527 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не повернув отриманих від позивача коштів у загальному розмірі 2 500 000 грн., в обумовлений строк (до 30 червня 2021 року (включно), у зв'язку з чим суд приходить до висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості. Доказів протилежного відповідач суду не подав, не заявив клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні.
Стаття 1047 Цивільного кодексу України визначила, що розписка про отримання позикових коштів є підтвердження укладення договору позики та його умов.
Як зазначив Верховний Суд України в правовій позиції від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Відповідно до ст. 545 Цивільного кодексу України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Тому, вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 2 500 000 грн. відповідає вимогам закону та є обґрунтованими.
Щодо стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст.625Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував три відсотки річних та інфляційні втрати за період з 30 червня 2021 року по 31 грудня 2022 року, а просив стягнути за весь період на дату ухвалення судового рішення - 19 лютого 2025 року.
Щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Як вказувалось, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).
Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов'язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов'язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16, постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, постанову Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17).
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19)).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).
Тому вимоги про стягнення 3% річних за порушення строків підлягає за період з 01 липня 2021 року по 23 лютого 2022 року, прийнявши до уваги положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що положення статті 625 ЦК України до грошових зобов'язань застосовуються лише до початку дії воєнного стану.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12.
Три процента річних розраховується за формулою: Проценти = (сума боргу) х (процентна ставка)/ 100/ (кількість днів у році) х (кількість днів у місяці).
Розрахунок трьох відсотків річних поданий разом із позовом про стягнення відповідає методиці розрахунку, а отже вимога про стягнення 3 відсотків річних, інфляційних втрат є правомірною та підлягає задоволенню частково.
Розрахунок трьох відсотків річних:
01.07.2021 - 31.12.2021 184дн. 2 500 000,00 3,000% 37 808,22
01.01.2022 - 23.02.2022 54дн. 2 500 000,00 3,000% 11 095,89
Разом 238дн. - 48 904,11 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Розрахунок інфляційних втрат:
01.07.2021 - 23.02.2022 Липень 2021 -
Лютий 2022 106,463% 2 500 000,00 2 661 570,49 161 570,49
Разом - 161 570,49 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Щодо стягнення відсотків за користування грошовими коштами.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної за результатами розгляду цивільної справи № 444/9519/12 у постанові від 28 березня 2018 року, визначено, що зі спливом визначеного договором строку кредитування право кредитодавця (позикодавця) нараховувати передбачені договором проценти за кредитом (позикою) припиняється. Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З матеріалів справи та поданого договору вбачається, що строк повернення коштів був погоджений - 30 червня 2021 року, тому вимоги про стягнення відсотків за період з 01 липня 2021 року по день ухваленні рішення задоволенню не підлягають.
Розрахунок відсотків за користування грошовими коштами за період
з 24.05.2021 по 30.06.2021 38 2 500 000,00 7,500% 7,500% - 19 520,55
Разом 38дн. - 19 520,55 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
У порядку статті 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 8 895,63 грн. відповідно до задоволеної частини позовних вимог.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 2 500 000 грн. (два мільйони п'ятсот тисяч грн.), три відсотки річних в розмірі 48 904,11 грн. (сорок вісім тисяч дев'ятсот чотири грн. 11 коп.), інфляційні втрати в розмірі 161 570,49 грн. (сто шістдесят одна тисяча п'ятсот сімдесят грн. 49 коп.), відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 19 520,55 грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять грн. 55 коп.) та сплачений судовий збір в розмірі 8 895,63 грн. (вісім тисяч вісімсот дев'яносто п'ять грн. 63 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Інформація про Позивача:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Інформація про Відповідача:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 .
Копію заочного рішення негайно направити відповідачу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 19 лютого 2025 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ