Справа № 357/1813/25
1-в/357/113/25
21 лютого 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
представник Державної установи «Білоцерківської виправної колонії (№35)» Міністерства юстиції України: ОСОБА_3 ,
прокурор: ОСОБА_4 ,
засуджений: ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Державної установи «Білоцерківська виправна колонія №35» Міністерства юстиції України клопотання засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про приведення у відповідність згідно чинного законодавства вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2024,
До Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_5 про приведення вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2024 у відповідність до вимог Закону України від 18.07.2024 № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів".
Прокурор в судовому засіданні щодо клопотання засудженого про звільнення його від призначеного покарання у зв'язку з декриміналізацією вчинених ним діянь не заперечував в частині вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 19.02.2024 з остаточною мірою покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі.
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_5 підтримав позицію прокрора.
Представник Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№35)» Міністерства юстиції України в судовому засіданні не заперечував щодо задоволення клопотання засудженого в частині злочинів, які підлягають декриміналізації з остаточною мірою покарання у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі.
Вислухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та матеріали особової справи засудженого, суд приходить до наступних висновків.
Згідно із ч. 1 ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України.
Пунктом 2 частини 2 статі 539 КПК України передбачено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, у разі необхідності вирішення, зокрема, питань, передбачених пунктом 13 частини першої статті 537 цього Кодексу.
Так, 09 серпня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року № 3886-IX.
Згідно вказаного Закону № 3886- ІХ, стаття 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення була викладена у новій редакції, внаслідок чого дрібним викраденням чужого майна вважається крадіжка, шахрайство, привласнення чи розтрата, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, кримінальна відповідальність настає у випадку якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.
Положеннями частини 1 статті 3 КК України встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (частина 6 статті 3 КК України).
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК України, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У силу ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.10.2024 у справі № 278/1566/21 було зроблено висновок щодо декриміналізації викрадення чужого майна шляхом крадіжки та наголошено, що Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-ІХ, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом № 3886-ІХ, мають зворотну дію в часі.
Пунктом 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України передбачено, що, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу ІV цього кодексу для відповідного року.
Підпункт 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України визначає, що податкова соціальна пільга визначається у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.
З викладеного вбачається, що два неоподатковуваних мінімума доходів громадян дорівнюють 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи.
В судовому засіданні встановлено, що вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2024 ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі. При цьому, згідно ст. 71 КК України приєднано покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19.02.2024 та призначено остаточне покарання у виді 5 років 2 місяці позбавлення волі.
При цьому, вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19.02.2024 ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України приєднано покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 20.10.2023 та призначено остаточне покарання у виді 5 років 1 місяці позбавлення волі.
Так, згідно вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2024 вбачається, що ОСОБА_5 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України у 2024 році, вартість майна, яке було предметом злочину становила 3124,17 грн.
Згідно вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 19.02.2024 вбачається, що ОСОБА_5 вчинив злочини, передбачені за ч. 4 ст. 185 КК України, у 2023 та у 2024 році, вартість майна, яке було предметом злочинів становила 790,83 грн та 790,83 грн відповідно.
Згідно вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 20.10.2023 вбачається, ОСОБА_5 вчинив злочин, передбачений за ч. 1 ст. 309 КК України, який не підлягає декриміналізації.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць встановлено в розмірі 2684 гривні.
Таким чином, два неоподаткованих мінімуми доходів громадян дорівнюють 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, що відповідно станом на 2023 рік становить 2684 гривні.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць встановлено в розмірі 3028 гривні.
Таким чином, два неоподаткованих мінімуми доходів громадян дорівнюють 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, що відповідно станом на 2024 рік становить 3028 гривні.
Отже, враховуючи, що вартість майна, яке було предметом злочину за ч. 4 ст. 185 КК України, вчиненого засудженим згідно вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2024, становить більше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених станом на 1 січня звітного року, у якому було скоєно злочин, вказані діяння відповідно до вимог Закону України № 3886-ІХ є кримінально-караними на теперішній час та не підлягають декриміналізації.
Разом з тим, враховуючи, що вартість майна, яке було предметом кримінальних правопорушень, вчинених ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185 КК України згідно вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 19.02.2024, становить менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених станом на 1 січня звітного року, у якому було скоєно злочин, отже вказані діяння відповідно до вимог Закону України № 3886-ІХ не є кримінально-караними на теперішній час.
Враховуючи вищезазначене, внесені законодавцем зміни призвели до часткової декриміналізації діяння і дія Закону має зворотну дію у часі, тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння злочином меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону.
Таким чином, суд вважає необхідним застосувати зворотну дію у часі Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року № 3886-IX, яким внесені зміни до законодавства в частині розмежування відповідальності за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати від кримінально караного діяння, відповідальність за яке передбачена відповідними статтями Кримінального кодексу України за принципом визначення граничного розміру викраденого майна у розмірі до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за вчинення якого особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності.
Частина 2 ст. 74 КК України встановлює кримінально-правовий наслідок зворотної дії закону, що скасовує кримінальну протиправність діяння. Якщо злочин декриміналізовано після набуття законної сили вироком суду, яким особа засуджена за такий злочин із призначенням їй покарання, вона має бути негайно звільнена від призначеного судом покарання. Це, зокрема, означає, що, якщо особа відбуває призначене їй покарання - вона звільняється від його невідбутої частини.
Отже враховуючи, що згідно вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2024 та згідно вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 20.10.2023 вбачається, що ОСОБА_5 вчинив злочини, які не підлягають декриміналізації. При цьому, злочини за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19.02.2024 за ч. 4 ст. 185 КК України, підлягають декриміналізації, у зв'язку з викладеним суд дійшов висновку про звільнення ОСОБА_5 від призначеного покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2024 в частині приєднаного покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19.02.2024, вважати ОСОБА_5 таким, що засуджений вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2024 до покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі, без урахування вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 19.02.2024 за ч. 4 ст. 185 КК України.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22.08.2024 у справі № 567/507/23 (провадження № 51-7110 км 23), щодо набуття чинності змін до законодавства України в частині визначення розміру вартості викраденого майна, за яке передбачено адміністративну відповідальність, що, як наслідок, впливає на розмір матеріальної шкоди, у разі заподіяння якої настає кримінальна відповідальність, а також з висновком про застосування відповідних частин статей 185, 190, 191 КК України з урахуванням положень Закону № 3886-IX, зробленим об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 07.10.2024 у справі № 278/1566/21.
За таких обставин, клопотання засудженого є таким, що підлягає задоволенню частково.
На підставі викладеного, керуючись вимогами Закону України № 3886-IX від 18.07.2024, ст. 74 КК України, ст. ст. 376, 537, 539 КПК України, суд
Клопотання засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про приведення у відповідність згідно чинного законодавства вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2024, - задовольнити частково.
На підставі ч. 2 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від призначеного покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2024 в частині приєднаного покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19.02.2024.
Вважати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що засуджений вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2024 за ч. 4 ст. 185 КК України з урахуванням вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 20.10.2023 до покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі, без урахування вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 19.02.2024.
В іншій частині клопотання відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом семи днів з дня її оголошення.
СуддяОСОБА_6