Номер провадження: 33/813/431/25
Номер справи місцевого суду: 522/11656/24
Головуючий у першій інстанції Чорнуха Ю.В.
Доповідач Комлева О. С.
12.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді - Комлевої О.С.
за участю:
секретаря судового засідання - Волкової Ю.О.,
адвоката Романової Лілії Олегівни, захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - Передерко Іллі Дмитровича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Романової Лілії Олегівни, захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2024 року,-
встановив:
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2024 року, провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч.3 ст. 172-20, ч.2 ст. 172-15 КУпАП закрито на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строку накладення адміністративного стягнення.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
На вказану постанову суду адвокат Романова Л.О., захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову суду скасувати та провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.
У обґрунтування апеляційної скарги адвокат Романова Л.О. зазначила, що
Під час розгляду справи, в порушення положень КУпАП, суддею було винесено постанову про повернення справи до ІНФОРМАЦІЯ_2 для її належного оформлення. На думку апелянта, таке рішення було прийнято безпідставно, і було способом ухилення судді від здійснення правосуддя. КУпАП та законодавством не передбачена процедура такого дооформлення чи доопрацювання.
І навіть після дооформлення справи, з урахуванням надання додаткових доказів після дооформлення справи, вина ОСОБА_1 є недоведеною.
Так, постанова суду, що оскаржується, взагалі не містить встановлених судом обставин вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення (час, місце, спосіб вчинення, наслідки та інше), а містить лише кваліфікуючи ознаки правопорушення, передбачені ст. 172-15 КУпАП.
Разом із цим, як убачається із протоколу про адміністративне правопорушення та що підтверджується матеріалами провадження, ОСОБА_1 допустив лише запізнення на службу протягом до 3 годин, від виконання обов'язків з несення служби 10 липня 2024 року він відсторонений не був і знаходився на службі протягом доби. Будь-які дії, наявність яких є кваліфікуючими ознаками правопорушення, передбаченого ст. 172-15 КУпАП, в протоколі взагалі не зазначені.
Таким чином, встановивши наявність в діях ОСОБА_1 ознаки адміністративного правопорушення, які не були зазначені у протоколі про адміністративного правопорушення, суд вийшов за межі наданих йому повноважень і перейняв на себе функцію обвинувачення.
Наявні докази ніяким чином не доводять того, що ОСОБА_1 був обізнаний про існування бойового розпорядження №257-БР-ДСК від 09.07.2024, згідно якого він повинен був з'явитися до військової частини 10.07.2024 та виконувати обов'язки з охорони та оборони військової частини, а також мав обмеження у вживанні алкогольних напоїв. Зміст пояснень ОСОБА_2 , який є прямим начальником ОСОБА_1 , підтверджує той факт, що зазначене бойове розпорядження ним до ОСОБА_1 взагалі доведено не було, а виклик його на службу, у тому числі телефоном, розпочався вже з моменту його неявки. Крім того, апелянт вважає що ці пояснення повинні бути визнані судом як недопустимий доказ, оскільки ОСОБА_2 взагалі не може виступати свідком у цих адміністративних провадженнях, оскільки він є особою, яка збирала докази та встановила обставини вчинення адміністративного правопорушення на підставі власних пояснень і рапортів.
Крім того, вимоги ст. 35, 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ щодо порядку підпорядкованості наказів, ані командуванням Військової частини, ані прямим начальником ОСОБА_1 виконані не були.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Романової Л.О., захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 278 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Розглядаючи справу про адміністративні правопорушення необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КпАП України виконані, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За приписом ст. 8 КпАП України особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки події, з приводу яких було складено протоколи про адміністративне правопорушення ПдРУ № 201146 та ПдРУ № 201138 від 11 липня 2024 року, мали місце 10 липня 2024 року, тобто адміністративне стягнення могло бути накладено не пізніше 10 жовтня 2024 року, тому на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі закрив - у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строку накладення адміністративного стягнення.
Апеляційний суд не у повному обсязі погоджується з висновком районного суду з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до протоколу від 11 липня 2024 року ПдРУ № 201138, 10 липня 2024 року о 08 год. 00 хв. під час перевірки особового складу комендантом комендатури забезпечення ПдРУ підполковником ОСОБА_2 було виявлено відсутність начальника бюро перепусток комендантського відділення комендатури забезпечення ПдРУ молодшого сержанта ОСОБА_1 , який 10 липня 2024 року повинен був залучатися у робочу групу згідно бойового розпорядження. Даний військовослужбовець порушив вимоги пунктів 2,4 Статуту внутр. служби ЗСУ, затвер. ЗУ від 24.03.1999 № 548-ХІІ в умовах воєнного стану, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 172-15 КУпАП.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 172-15 КУпАП недбале ставлення військової службової особи до військової служби - тягне за собою накладення штрафу від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, - тягне за собою накладення штрафу від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (надалі по тексту - Статут ЗСУ).
Вимоги Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець (стаття 6 Загальних положень Статуту ЗСУ).
Статтею 12 Статуту ЗСУ визначено, що про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Відповідно до ст. 30 Статуту ЗСУ начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Відповідно до ст. 35 Статуту ЗСУ накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Згідно ст. 37 Статуту ЗСУ військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Бойове чергування - це виконання бойового завдання. Бойове чергування здійснюється черговими силами і засобами, призначеними від військових частин (Ст. 332 Статуту ЗСУ).
Як вбачається з витягу з ІНФОРМАЦІЯ_3 № 257-БР-ДСК від 09 липня 2024 року, згідно Бойового завдання з 09:00 10 липня 2024 року до 09:00 11 липня 2024 року молодший сержант ОСОБА_3 був включений у групу охорони та обслуговування міського пункту управління. Вказаним розпорядженням надано відповідні завдання (а.с. 19).
Факт неприбуття ОСОБА_1 своєчасно на службу 10 липня 2024 року підтверджується поясненнями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Вказаний факт не заперечується захисником Передерко І.Д., яка лише зауважує, що неприбуття на службу обумовлене необізнаністю про бойове розпорядження.
Тому доводи апеляційної скарги адвоката Романової Л.О., захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 про те, що наявні докази не доводять того, що ОСОБА_1 був обізнаний про існування бойового розпорядження №257-БР-ДСК від 09 липня 2024 року, згідно якого він повинен був з'явитися до військової частини 10 липня 2024 року, є необґрунтованими, оскільки чинне законодавство, зокрема ст. 35 Статуту ЗСУ, передбачає, що наказ може віддаватись усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку. За таких обставин, форма доведення наказу до військовослужбовця може обиратись командиром на власний розсуд, і така форма не обов'язково має бути письмовою.
Апеляційний суд погоджується з висновком районного суду, що наявними у справі доказами поза розумним сумнівом доводиться те, що ОСОБА_1 допустив недбале ставлення до військової служби, що виразилось у невиході на військову службу та невиконанні бойового розпорядження № 257-БР-ДСК від 09 липня 2024 року, що свідчить про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.
Також, апеляційний суд вважає вірним висновок про закриття провадження у справі у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення (26 грудня 2024 року) строку накладення адміністративного стягнення, оскільки події, з приводу яких було складено протокол про адміністративне правопорушення ПдРУ № 201138 від 11 липня 2024 року за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, мали місце 10 липня 2024 року, тобто адміністративне стягнення могло бути накладено не пізніше 10 жовтня 2024 року.
Однак, апеляційний суд не погоджується з висновком районного суду щодо закриття провадження в частині притягнення ОСОБА_1 до відповідальності передбаченої ч. 3 ст. 172-20 КУпАП на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП, оскільки такий висновок не відповідає мотивувальній частині постанови районного суду, за наступних підстав.
У протоколі ПдРУ № 201146, складеному 11 липня 2024 року, зазначено, що 10 липня 2024 року о 11 год. 15 хв. в ході спілкування з начальником бюро перепусток відділення комендатури забезпечення ПдРУ молодшим сержантом ОСОБА_1 , який знаходився в резерві, згідно БР № 257-БР-оск, група охорони та обслуговування міського ПУ, робота у підрозділі, було виявлено комендантом комендатури з ознаками вживання алкогольних напоїв (характерним запахом алкоголю, втрата координації). В подальшому було направлено до КУ «Одес. обласний мед. центр псих. здоров'я», де отримано позитивний результат. Своїми діями в/с вчинив порушення вимог ч. 13 Статут внутр. служби ЗСУ, затвер. ЗУ 24.03.1999 № 548-ХІІ в умовах воєнного стану, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.
Відповідальність за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП настає за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.
Згідно ст. 13 Статуту ЗСУ військовослужбовець зобов'язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров'я звичок.
Відповідно до ч. 1 ст. 266-1 КУпАП військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Згідно ч. 5 ст. 266-1 КУпАП складення висновків у закладі охорони здоров'я за результатами огляду військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, проводиться у присутності посадової особи, уповноваженої на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення.
На підтвердження факту перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння до протоколу про адміністративне правопорушення додано Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 002199, складений 10 липня 2024 року.
Ні вказаний Висновок, ані інші докази, наявні у матеріалах справи, не містять відомостей про те, що під час проведення огляду на стан сп'яніння була присутня особа, визначена ч. 5 ст. 266-1 КУпАП.
Згідно ч. 9 ст. 266-1 КУпАП огляд військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Таким чином, огляд ОСОБА_1 на стан сп'яніння, проведений 10 липня 2024 року слід вважати недійсним. Належні і допустимі докази перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння 10 липня 2024 року у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи недотримання порядку проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів, які свідчать про винуватість особи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.
Проте, в резолютивній частині постанови закрив провадження у справі в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 3 ст. 172-20 КУпАП на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.
З огляду на наведене, висновок суду про закриття в цій частині провадження у справі на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строку накладення адміністративного стягнення є помилковими, оскільки в суді не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне постанову суду про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.172-20 КупАП - скасувати, а провадження по адміністративній справі за ч.3 ст. 172-20 КУпАП відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП - закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, в решті судове рішення, яке ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Романової Лілії Олегівни, захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2024 року в частині закриття провадження у справі на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.172-20 КупАП - скасувати. Прийняти в цій частині постанову, якою провадження по адміністративній справі за ч.3 ст. 172-20 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2024 року про закриття провадження по справі за ч.2 ст. 172-15 КУпАП на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП ст. 38 КУпАП - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 20 лютого 2025 року.
Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева