Ухвала
18 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 757/36687/21-ц
провадження № 61-18461сво23
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І.(суддя-доповідач),
судді: Грушицький А. І., Гулько Б. І., Луспеник Д. Д., Синельников Є. В., Фаловська І. М., Червинська М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кабінет Міністрів України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи:
касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Завадецьким Олександром Олександровичем, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року в складі судді: Хайнацького Є. С., та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В., та
касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яка підписана представником Залізняком Іваном Івановичем, на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») про стягнення заробітної плати.
Позов мотивований тим, що 04 грудня 2014 року між ПАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 укладено контракт, яким врегульовано трудові відносини між сторонами щодо виконання позивачем роботи на посаді заступника голови Правління АТ «Ощадбанк». До цього контракту в подальшому було укладено додаткові угоди від 03 серпня 2017 року, від 03 грудня 2019 року та від 29 липня 2020 року.
Згідно з пунктом 3.1 вказаного контракту (у редакції від 03 серпня 2017 року) посадовий оклад позивача становив 256 000 грн. У подальшому при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу позивача мав перераховуватись та встановлюватись у сумі, кратній восьмидесяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України.
Контракт було припинено 05 квітня 2021 року. Позивача звільнено з АТ «Ощадбанк».
У період з квітня 2020 року по вересень 2020 року відповідач виплатив позивачу посадовий оклад у розмірі 47 230 грн за кожний місяць роботи, що за вказаний період часу є меншим ніж сума посадового окладу, яка підлягала сплаті позивачу відповідно до умов контракту. Таким чином відповідач не доплатив позивачу 2 005 820 грн заробітної плати.
Позивач вважав, що відповідач не мав права самостійно зменшувати посадовий оклад позивача без внесення відповідних змін до контракту, укладеного між сторонами, у якому визначено цей посадовий оклад.
ОСОБА_1 просив:
стягнути з АТ «Ощадбанк» на свою користь 2 005 820 грн заборгованості із заробітної плати.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року:
в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
АТ «Ощадбанк», маючи статус державного банку, є суб'єктом, на якого поширюються як пункт 10 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», так і розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 479-р. Вказаною нормою закону імперативно визначено розмір, до якого зменшується заробітна плата членів правління державних банків, а також встановлено, що таке зменшення відбувається одразу, оскільки безпосередньо дано вказівку застосовувати норму Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже у квітні 2020 року;
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» запровадив щодо відповідача спеціальне регулювання процедури зміни умов оплати праці, оскільки його механізми не допускають та не передбачають додаткових можливостей та гарантій, що встановлені загальними нормами (зокрема, попереднє повідомлення про зміну умов оплати праці чи внесення відповідних змін до трудових контрактів). Відповідно до пункту 8 роз'яснення Мінекономрозвитку України (відповідального за сферу трудових відносин) щодо виплати заробітних плат відповідно до Закону № 5532, яке було поширене листом від 23 квітня 2020 року № 3502-06/26135-01 та оприлюднене на офіційній веб-сторінці Мінекономрозвитку України, визначено, що положеннями статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та пункту 10 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не вносяться зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 КЗпП України і стаття 29 Закону України «Про оплату праці»). Таким чином, норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та підзаконних актів, виданих на його виконання щодо членів правління, розпочинають свою дію відразу з часу прийняття та не передбачають процедури внесення змін до контрактів членів правління банку;
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачає спеціальну, обов'язкову для окремих суб'єктів, до яких відноситься і АТ «Ощадбанк», процедуру зміни винагороди (зміни розміру заробітної плати), що стосується позивача, та яка в імперативному порядку вимагає зменшення розміру винагороди, передбаченої загальними нормами, на які посилається позивач. Норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», прийняті як тимчасовий захід на період до завершення карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, повинні застосовуватись як спеціальні по відношенню до загальних норм, що регулюють загальну процедуру зміни розміру оплати праці. Наглядовою радою АТ «Ощадбанк» приймалось рішення про виплату винагороди членам Правління у зменшеному розмірі на виконання пункту 10 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Отже, в даному випадку зміна оплати праці відбулась не у зв'язку з рішенням органу правління банку істотно зменшити розмір заробітної плати членам правління банку, а у зв'язку з виконанням імперативної вимоги Закону щодо зменшення заробітної плати членів правління державних банків, оскільки таке зменшення відбулося одразу, у зв'язку із застосуванням Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже у квітні 2020 року;
доводи позивача про те, що банк при зміні розміру оплати праці позивача повинен керуватися нормами КЗпП України щодо порядку зміни істотних умов трудового договору суд оцінює критично, оскільки на час впровадження розміру заробітної плати членам Правління банку Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» був чинний, не скасований, не змінений та не визнаний неконституційним, тому у Наглядової ради банку не було обов'язку повідомляти працівників про істотні зміни умов оплати праці, крім того, така інформація була загально відома. Оскільки норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» про обмеження винагороди імперативно визначають розмір, до якого зменшується заробітна плата усіх без винятку членів правління державних банків, а також встановлюють, що таке зменшення відбувається одразу, оскільки безпосередньо дано вказівку застосовувати норму зазначеного Закону вже у квітні 2020 року, то банк обґрунтовано вважав, що внаслідок прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності з 18 квітня 2020 року, він не мав правових підстав для нарахування та виплати винагороди без застосування обмежень, встановлених даним Законом, при цьому, у нього були відсутні можливість і повноваження обирати, який саме нормативно-правовий акт застосовувати, натомість наявний обов'язок виконувати приписи та вимоги чинного законодавства.
Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року:
заяву представника відповідача АТ «Державний ощадний банк України» - адвоката Дядюка Є .М. про ухвалення додаткового рішення та про приєднання доказів фактично понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, задоволено
стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» 307 200 грн витрати на правову допомогу.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
під час ухвалення рішення судом не вирішено питання про стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу, оскільки на час ухвалення судового рішення відповідач не надав суду документального підтвердження розміру здійснених ним витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначав, що остаточний розмір судових витрат на правничу допомогу буде встановлений пізніше у повному обсязі;
відповідачем надано документально підтверджені докази щодо обсягу наданих адвокатами послуг і виконаних робіт та їх вартості, що підлягає сплаті позивачем, у розмірі 307 200 грн (307 912,62 грн - 712,62 грн додаткових витрат). Із встановлених судом обставин справи вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу, заявлені до стягнення представником відповідача, є обґрунтованими, тобто підтвердженими належними доказами. Оскільки суд відмовив у задоволенні позову в повному обсязі, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 307 200 грн витрат на професійну правничу допомогу;
суд вважає, що представником позивача не подано належних та допустимих доказів на спростування витрат відповідача на правничу допомогу та не доведено неспівмірності розміру цих витрат із складністю справи та ціною позову з огляду на наступне;
оскільки на час ухвалення судом рішення відповідач не надав суду документального підтвердження розміру здійснених ним витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, у суду були відсутні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу. Однак, зазначене не позбавляє відповідача права звернутись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в порядку статті 270 ЦПК України з урахуванням вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України, що й було зроблено представником відповідача. У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що з огляду на положення частини восьмої статті 141 ЦПК України відповідач заявляє, що докази на підтвердження обґрунтованості розміру судових витрат у цій справі будуть надані на підставі вказаної норми протягом п'яти днів з дати ухвалення рішення, тобто відповідач зробив відповідну заяву, передбачену зазначеною нормою. Оскільки судове рішення не було отримано відповідачем своєчасно, представник відповідача зазначає, що відповідач пропустив вказаний строк з незалежних від нього обставин, тобто, з поважних причин, тому просить визнати причину пропуску строку на подання доказів на підтвердження обґрунтованості розміру судових витрат поважною та поновити цей строк;
заперечення представника позивача, викладені у поясненнях щодо заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року залишено без змін;
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року задоволено частково, додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення;
заяву відповідача АТ «Державний ощадний банк України» про стягнення витрат на правову допомогу залишено без розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року, запроваджені обмеження щодо розміру винагороди за працю за деякими категоріями посад. Зокрема, п. 10 розділу II «Прикінцеві положення» цього Закону встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, місячна винагорода і заробітна плата керівникам, членам виконавчих органів та наглядових рад суб'єктів господарювання державного сектору економіки (включаючи державні банки), управління якими здійснюється відповідно до законодавства про управління об'єктами державної власності (включаючи Закон України «Про банки і банківську діяльність»), визначається у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки. Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів щодо виконання вказаного пункту Закону;
згідно із статтею 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» державний банк - це банк, 100 відсотків статутного капіталу якого належить державі. Єдиним акціонером державного банку є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у державному банку здійснює Кабінет Міністрів України. Орган, що здійснює управління корпоративними правами держави у державному банку, також виконує функції вищого органу управління державного банку. Іншими органами управління державного банку є наглядова рада державного банку та правління державного банку. Виконавчим органом державного банку, що здійснює поточне управління діяльністю державного банку, є правління державного банку. Згідно з п.п. 1, 8 статуту АТ «Ощадбанк», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2022 року № 958), АТ «Ощадбанк» є державним банком. Єдиним акціонером банку, якому належить 100 відсотків акцій у статутному капіталі банку, є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у банку здійснює Кабінет Міністрів України;
розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 479-р «Деякі питання виплати заробітної плати та винагороди керівникам акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», на виконання норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», рекомендовано Наглядовій раді АТ «Ощадбанк» у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, забезпечити в межах власних повноважень виплату голові та членам Правління АТ «Ощадбанк» заробітної плати у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому, в зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки; членам Наглядової ради АТ «Ощадбанк» забезпечити вжиття заходів, спрямованих на отримання сум винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року;
АТ «Ощадбанк», маючи статус державного банку, є суб'єктом, на якого поширюються як п. 10 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», так і розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 479-р. Вказаною нормою Закону імперативно визначено розмір, до якого зменшується заробітна плата членів правління державних банків, а також встановлено, що таке зменшення відбувається одразу, оскільки безпосередньо дано вказівку застосовувати норму Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже у квітні 2020 року. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» запровадив щодо відповідача спеціальне регулювання процедури зміни умов оплати праці, оскільки його механізми не допускають та не передбачають додаткових можливостей та гарантій, що встановлені загальними нормами (зокрема, попереднє повідомлення про зміну умов оплати праці чи внесення відповідних змін до трудових контрактів);
відповідно до статті 94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про оплату праці», держава здійснює регулювання умов праці найманих працівником шляхом, в тому числі, встановлення розміру та умов оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній власності. При цьому законодавство не встановлює, що таке своє право держава повинна реалізовувати в якому-небудь спеціальному порядку (наприклад, згода співробітника або попереднє повідомлення). Отже, ухвалення Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» є прикладом реалізації такого права на встановлення розміру оплати праці. Відповідно до пункту 8 роз'яснення Мінекономрозвитку України (відповідального за сферу трудових відносин) щодо виплати заробітних плат відповідно до Закону № 5532, яке було поширене листом від 23 квітня 2020 року № 3502-06/26135-01 та оприлюднене на офіційній веб-сторінці Мінекономрозвитку України, визначено, що положеннями статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та пунктом 10 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не вносяться зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 КЗпП України і стаття 29 Закону України «Про оплату праці»). Таким чином, норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та підзаконних актів, виданих на його виконання щодо членів правління, розпочинають свою дію відразу з часу прийняття та не передбачають процедури внесення змін до контрактів членів правління банку;
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачає спеціальну, обов'язкову для окремих суб'єктів, до яких відноситься і АТ «Ощадбанк», процедуру зміни винагороди (зміни розміру заробітної плати), що стосується позивача, та яка в імперативному порядку вимагає зменшення розміру винагороди, передбаченої загальними нормами, на які посилається позивач. Таким чином, норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», прийняті як тимчасовий захід на період до завершення карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, повинні застосовуватись як спеціальні по відношенню до загальних норм, що регулюють загальну процедуру зміни розміру оплати праці. Наглядовою радою АТ «Ощадбанк» приймалось рішення про виплату винагороди членам Правління у зменшеному розмірі на виконання п. 10 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». У даному випадку зміна оплати праці відбулась не у зв'язку з рішенням органу правління банку істотно зменшити розмір заробітної плати членам правління банку, а у зв'язку з виконанням імперативної вимоги Закону щодо зменшення заробітної плати членів правління державних банків, оскільки таке зменшення відбулося одразу, у зв'язку із застосуванням Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже у квітні 2020 року;
доводи позивача про те, що банк при зміні розміру оплати праці позивача повинен керуватися нормами КЗпП України щодо порядку зміни істотних умов трудового договору суд правильно не взяв до уваги, оскільки на час впровадження розміру заробітної плати членам Правління банку Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» був чинний, не скасований, не змінений та не визнаний неконституційним, тому у Наглядової ради банку не було обов'язку повідомляти працівників про істотні зміни умов оплати праці, крім того, така інформація була загально відома. Оскільки норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» про обмеження винагороди імперативно визначають розмір, до якого зменшується заробітна плата усіх без винятку членів правління державних банків, а також встановлюють, що таке зменшення відбувається одразу, оскільки безпосередньо дано вказівку застосовувати норму зазначеного Закону вже у квітні 2020 року, то банк обґрунтовано вважав, що внаслідок прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності з 18 квітня 2020 року, банк не мав правових підстав для нарахування та виплати винагороди без застосування обмежень, встановлених даним Законом, при цьому, у нього були відсутні можливість і повноваження обирати, який саме нормативно-правовий акт застосовувати, натомість наявний обов'язок виконувати приписи та вимоги чинного законодавства;
до відзиву на позовну заяву представник відповідача долучив копію договору про надання правової допомоги № 2785 від 28 вересня 2021 року, згідно з пунктом 4.1 якого розмір винагороди об'єднання за надання клієнту правової допомоги та порядок її сплати визначається додатковою угодою, що підписується сторонами, і є його невід'ємною частиною. Враховуючи ,що на час ухвалення рішення відповідач не надав суду документального підтвердження розміру здійснених ним витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав ,що відсутні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу;
відповідач 13 червня 2023 року (згідно поштового штемпеля 12 червня 2023 року) в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення та про приєднання доказів фактично понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, посилаючись на те, що відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 307 200 грн, сплативши вказану суму АО об'єднанню «Арцінгер». У заяві просить визнати причину пропуску строку на подання доказів фактичного понесення витрат на професійну правничу (правову) допомогу поважними та поновити відповідачу строк на подання доказів фактичного понесення витрат на професійну (правничу) допомогу, посилаючись на те, що станом на дату подання цієї заяви відповідач не отримав судового рішення та про факт його ухвалення дізнався лише 29 травня 2023 року з Єдиного державного реєстру судових рішень. Просив приєднати до матеріалів даної справи докази фактичного понесення відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 307 200,00 грн, ухвалити додаткове рішення у даній справі про стягнення з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 307 200,00 грн. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про стягнення витрат на правову допомогу, виходив із того, що строк пропущений з поважних причин і заява є обґрунтованою. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду;
рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Посилання суду першої інстанції про те, що рішенням суду від 27 березня 2023 року не вирішувалося питання про стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу суперечить тексту рішення. Так у тексті рішення зазначено, що, оскільки на час ухвалення судового рішення відповідач не надав суду документального підтвердження розміру здійснених ним витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу. Тобто суд першої інстанції фактично вирішив питання щодо стягнення судових витрат, зокрема витрат на правову допомогу. Крім того, як видно з відзиву на позовну заяву, представник відповідача зазначав, що остаточний розмір судових витрат на правничу допомогу буде встановлений пізніше у повному обсязі. Як видно з відбитку поштового штемпелю на описі до цінного паперу, заява про ухвалення додаткового рішення направлена відповідачем 12 червня 2023 року (т. 2 а. с. 108). У заяві зазначено, що з повним текстом рішення у реєстрі відповідач ознайомився 29 травня 2023 року. З огляду на вказане, строк подачі заяви закінчувався 05 червня 2023 року (з урахуванням вихідних днів). Відповідач у заяві не заперечує, що пропустив строк подання заяви, разом з тим поважних причин пропуску не зазначає, за таких обставин постановлення судом першої інстанції додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу є хибним, а тому рішення слід скасувати, а заяву залишити без розгляду.
Аргументи учасників справи
23 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником Завадецьким О. О., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року, в якій просив:
скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року;
скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у частині залишення без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року;
ухвалити нове рішення яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю;
судові витрати покласти на відповідача.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, від 23 березня 2023 року у справі № 640/23225/20, від 22 березня 2023 року у справі № 160/6155/20, від 19 березня 2023 року у справі № 340/4638/21; від 08 червня 2023 року у справі № 460/10739/21;
той факт що законодавець, приймаючи Закон України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, не змінив положень Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці», говорить про те що положення Закону № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року мали бути виконані відповідачем згідно з приписами статті 103 КЗпП України та статей 22 та 29 Закону Україні «Про оплату праці»;
у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 640/23225/20 Верховний Суд зазначив, що Закон України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року не змінює положень інших законів, якщо у такі інші закони не були прямо внесені відповідні зміни;
необхідно відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Розділу II Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, викладеного у постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20, оскільки такий висновок призводить до порушень прав особи на справедливий суд, ефективний засіб юридичного захисту, відсутність дискримінації, рівний захист закону, повагу до приватного життя, оплату праці.
03 січня 2024 року АТ «Ощадбанк» засобами поштового зв'язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Залізняком І. І., на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року, в якій просило:
скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у частині скасування додаткового рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року, ухвалення нового судового рішення яким заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду;
залишити в силі додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції при дослідженні питання про своєчасність подання відповідачем заяви не врахував висновки Верховного Суду про те, яка дата має вважатися днем звернення до суду, а також про належність доказів, якими має підтверджуватися направлення заяви про розподіл судових витрат;
Верховному Суду необхідно сформувати правовий висновок щодо того, чи має суд апеляційної інстанції повноваження залишити без розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення, яка була подана до суду першої інстанції та яка була розглянута судом першої інстанції;
суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що відмітка канцелярії про отримання та реєстрацію процесуального документа не є належним чи достовірним доказом дати звернення до суду із відповідною заявою (клопотанням) за допомогою засобів поштового зв'язку.
У березні 2024 року АТ «Ощадбанк» через Електронний суд подало відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником Залізняком І. І., в якому просило:
відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Завадецьким О. О., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року;
рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року залишити без змін;
постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року залишити без змін в оскаржуваній ОСОБА_1 частині та скасувати в частині скасування додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року.
Відзив мотивований тим, що:
суди зробили правильний висновок, що відповідач, маючи статус державного банку, є суб'єктом, на якого поширюються як пункт 10 розділу II Закону України № 553-IХ від 13 квітня 2020 року, так і розпорядження КМ України від 29 квітня 2020 року № 479-р;
суди правильно застосували пункт 10 розділу II Закону України № 553-IХ від 13 квітня 2020 року, яким імперативно визначено розмір, до якого зменшується заробітна плата членів правління державних банків, а також встановлено, що таке зменшення відбувається одразу.
У березні 2024 року Кабінет Міністрів України засобами поштового зв'язку подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив:
касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Завадецьким О. О., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року залишити без задоволення;
рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
позивач просить стягнути недоотриману заробітну плату за період з квітня по вересень 2020 року;
пунктом 10 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ було установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений КМ України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, місячна винагорода і заробітна плата керівникам, членам виконавчих органів та наглядових рад суб'єктів господарювання державного сектору економіки (включаючи державні банки), управління якими здійснюється відповідно до законодавства про управління об'єктами державної власності (включаючи Закон України «Про банки і банківську діяльність»), визначається у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої па 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки. Кабінету Міністрів України вжити заходів щодо виконання цього пункту. Зазначена норма носить імперативний характер для Уряду;
розпорядженням КМ України від 29 квітня 2020 року № 479-р, відповідно до пункту 10 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-ІХ: рекомендувати наглядовій раді акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» у квітні 2020 року та па період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню па території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, забезпечити в межах власних повноважень виплату голові та членам правління АТ «Державний ощадний банк України» заробітної плати у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому в зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки; членам наглядової ради АТ «Державний ощадний банк України» забезпечити вжиття заходів, спрямованих на отримання сум винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
У травні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав відзив на касаційну скаргу, який підписаний адвокатом Завадецьким О. О., в якому просив:
касаційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України», яка підписана представником Залізняком І. І., на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 рокузалишити без задоволення;
постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у частині скасування додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року і ухвалення нового судового рішення залишити в силі;
відмовити АТ «Державний ощадний банк України» у стягненні на його користь судових витрат у касаційному розгляді справи.
Відзив мотивований тим, що:
до закінчення судових дебатів відповідач не робив заяв про подання доказів розміру судових витрат після ухвалення рішення суду та наявність поважних причин для цього.
У червні 2024 року АТ «Державний ощадний банк України» через представника Залізняка І. І. подало заяву про розподіл судових витрат за результатами розгляду справи у трьох інстанціях, в якій просить:
стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 615 532,62 грн.
У лютому 2025 року ОСОБА_1 надав заперечення щодо заяви про розподіл судових витрат.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Завадецьким О. О., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Ощадбанк», яка підписана представником Залізняком І. І., на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 03 жовтня 2024 року в зв'язку із відставкою судді ОСОБА_2 справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року справу призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 16 лютого 2024 року вказано, що:
«підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, від 23 березня 2023 року у справі № 640/23225/20, від 22 березня 2023 року у справі № 160/6155/20, від 19 березня 2023 року у справі № 340/4638/21, від 08 червня 2023 року у справі № 460/10739/21, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16495/17, від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20, відступити від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття провадження у справі».
В ухвалі Верховного Суду від 29 квітня 2024 року вказано, що:
«підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає таке: суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 761/15289/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 201/12670/21; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України у подібних правовідносинах. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389, для відкриття провадження у справі».
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2025 року передано справу № 757/36687/21-ц на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2025 року мотивована тим, що:
«У справі, що переглядається:
позивач просить стягнути недоотриману заробітну плату за період з квітня по вересень (включно) 2020 року;
згідно з пунктом 10 Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, місячна винагорода і заробітна плата керівникам, членам виконавчих органів та наглядових рад суб'єктів господарювання державного сектору економіки (включаючи державні банки), управління якими здійснюється відповідно до законодавства про управління об'єктами державної власності (включаючи Закон України «Про банки і банківську діяльність»), визначається у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки. Кабінету Міністрів України вжити заходів щодо виконання цього пункту;
суди застосували положення пункту 10 Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зробили висновок, що вказаною нормою закону імперативно визначено розмір, до якого зменшується заробітна плата членів правління державних банків, а також встановлено, що таке зменшення відбувається одразу, оскільки безпосередньо дано вказівку застосовувати норму Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже у квітні 2020 року;
суди також вказали, що норми Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та підзаконних актів, виданих на його виконання щодо членів правління, розпочинають свою дію відразу з часу прийняття та не передбачають процедури внесення змін до контрактів членів правління банку. […]
касаційний суд зауважує, що:
для врегулювання трудових відносин які виникають на підставі трудового договору (контракту) застосовується механізм централізованого державного регулювання трудових відносин, який у поєднанні із індивідуально-договірним регулюванням праці дозволяє сторонам трудового договору (контракту) визначити його умови, що при досягненні згоди щодо їхнього змісту включаються до умов трудового договору (контракту) та є обов'язковими до виконання сторонами (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц (провадження № 61-12476сво21));
трудовий контракт є приватноправовим договором, тому на нього поширюються правила статті 629 ЦК України, що договір є обов'язковим для виконання сторонами;
власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені трудовим контрактом;
прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, може бути підставою для внесення змін до такого контракту;
сам по собі факт прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, не може бути підставою для невиплати заробітної плати у розмірах, встановлених трудовим контрактом (якщо відповідні зміни у контракт не були внесені);
положення пункту 10 Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не надавали право роботодавцю зменшувати заробітну плату до моменту внесення відповідних змін до трудового контракту. […]
Разом із тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20 (провадження № 61-5235св22) зазначено, що: «Оскільки норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» про обмеження винагороди імперативно визначають розмір, до якого зменшується заробітна плата усіх без винятку членів правління державних банків, а також встановлюють, що таке зменшення відбувається відразу, оскільки безпосередньо надано вказівку застосовувати норму зазначеного Закону вже у квітні 2020 року, а тому АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовано вважало, що внаслідок прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності з 18 квітня 2020 року, банк не мав правових підстав для нарахування та виплати винагороди без застосування обмежень, встановлених вказаним Законом». […]
З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування пункту 10 Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20 (провадження № 61-5235св22), та зробити висновок про те, що:
«власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені трудовим контрактом;
прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, може бути підставою для внесення змін до такого контракту;
сам по собі факт прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, не може бути підставою для невиплати заробітної плати у розмірах, встановлених трудовим контрактом (якщо відповідні зміни у контракт не були внесені);
положення пункту 10 Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не надавали право роботодавцю зменшувати заробітну плату до моменту внесення відповідних змін до трудового контракту».
Таким чином, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року та касаційна скарга АТ «Державний ощадний банк України» на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року підлягають прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).
Тому касаційні скарги розглядатимуться Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Керуючись статтями 7, 260, 402, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
Прийняти до розгляду справу № 757/36687/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа - Кабінет Міністрів України, про стягнення заробітної плати.
Призначити справу № 757/36687/21-ц до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: А. І. Грушицький
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська