19 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 354/610/15-ц
провадження № 61-3830св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України,
відповідачі: Поляницька сільська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської областівід 22 лютого 2023 року у складі судді Остап'юк М. В.тапостанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Девляшевського В. А., Мальцевої Є. Є.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та зобов'язання повернути земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність.
Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Галицького районного суду від 04 березня 2015 року у кримінальній справі № 1-6/11 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за вчиненням злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України, та ОСОБА_6 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366 КК України.
Разом із тим, у ході судового розгляду цієї кримінальної справи встановлено, що Поляницький сільський голова ОСОБА_3 та інженер-землевпорядник ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, всупереч вимог законодавства, за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи: рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14 лютого 2002 року, № 32 від 12 вересня 2002 року, № 36 від 10 жовтня 2002 року, № 40 від 15 листопада 2002 року, № 6 від 13 лютого 2003 року, № 27 від 10 липня 2003 року «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови.
У подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення № 37 від 11 вересня 2003 року в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок фізичним особам, зокрема і відповідачці ОСОБА_1
17 листопада 2003 року відповідачці ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11 вересня 2003 року № 37 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,2500 га, яка розташована в урочищі «Вільшенець» у с. Поляниця Івано-Франківської області. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611092001:22:002:0095.
Посилаючись на вказані обставини, з метою захисту інтересів держави, перший заступник прокурора Івано-Франківської області просив суд:
визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091903 від 17 листопада 2003 року;
зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована в урочищі «Вільшенець» с. Поляниця Яремчанської міської ради, у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
02 листопада 2015 року прокурор подав суду заяву про зміну предмету позову, в зв'язку з чим просив залучити до участі в справі співвідповідачем ОСОБА_2 , яка придбала спірну земельну ділянку у відповідачки ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу, набувши право власності на на вказане майно.
Ухвалою Яремчаського міського суду від 02 листопада 2015 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_2 .
У листопаді 2020 року перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав заяву у порядку статті 49 ЦПК України, в якій просив суд:
поновити строки позовної давності;
визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091903 від 17 листопада 2003 року;
витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:0095, яка розташована в с. Поляниця на ділянці «Вільшенець», з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Ухвалою Яремчанського міського суду від 05 липня 2022 року задоволено частково клопотання Поляницької сільської ради про залишення позову без розгляду. Позовні вимоги першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки залишено без розгляду.
Ухвалою Яремчанського міського суду від 09 серпня 2022 року залучено до участі у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Яремчанського міського суду від 22 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що передана у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства, мала лісогосподарське призначення, у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, тому рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11 вересня 2003 року № 37 було прийнято з порушенням чинного на той час законодавства.
Разом із тим, суд зазначив, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння. А тому вимога щодо визнання недійсним державного акта на право приватної власності не є ефективним способом захисту, що є самостійної підставою для відмови в позові.
Відмовляючи у задоволені позовної вимоги про витребування земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що така заявлена до неналежного відповідача ОСОБА_2 , оскільки за результатами перегляду інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено, що право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0095 зареєстровано 28 грудня 2021 року за ТОВ «Буковель».
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без задоволення, рішення Яремчанського міського суду від 22 лютого 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14 березня 2024 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратуричерез засоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати,
в частині позовних вимог про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, а в частині позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що вказані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
08 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства, площею 4 358,5 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданого на підставі рішення Поляницької сільської ради № 3 від 11 січня 2001 року.
Відповідно до наказу Державного комітету лісового господарства України № 87 від 03 квітня 2006 року Ворохтянський держлісгосп був перейменований в 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».
17 листопада 2003 року відповідачка ОСОБА_1 отримала державний акт на право приватної власності серії ІФ № 091903 на земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказаний державний акт виданий на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської Ради народних депутатів від 11 вересня 2003 року № 37. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611092001:22:002:0095.
Згідно листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 № 464 земельна ділянка, площею 0,2500 га, яка надана безоплатно у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 , розташована у кв. НОМЕР_1 діл. НОМЕР_2 , НОМЕР_3 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу.
23 березня 2004 року слідчим прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_7 порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.
Постановою Галицького районного суду від 04 березня 2015 року у кримінальній справі № 1-6/11 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України, та ОСОБА_6 , за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366 КК України.
Зі змісту вказаної постанови Галицького районного суду вбачається, що сільський голова ОСОБА_3 , інженер-землевпорядник ОСОБА_4 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради: незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались; склали завідомо неправдиві офіційні документи: листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду; рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ» загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови; додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, прізвища та ініціали яких вказуються у постанові суду.
Відповідно до висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11 березня 2005 року, проведеної у рамках вказаної кримінальної справи, відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, у тому числі у кв. АДРЕСА_1 , де розташована земельна ділянка відповідачки ОСОБА_1 , відсутні.
24 вересня 2005 року ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, нотаріально посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., зареєстрований в реєстрі № 3029.
Згідно з інформацією у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0095, площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстровано 28 грудня 2021 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «Буковель» на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2021 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).
У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Із змісту позовних заяв вбачається, що прокурор в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України просив суд витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:0095, яка розташована в с. Поляниця на ділянці «Вільшенець», з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника.
Судами встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0095, площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстровано 28 грудня 2021 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «Буковель» на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2021 року.
Отже, враховуючи те, що на час розгляду справи в суді першої інстанції та ухвалення судом рішення у справі спірна земельна ділянка у володінні ОСОБА_2 не перебувала, прокурор із клопотанням про залучення належного відповідача не звертався, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про витребування майна через неналежний суб'єктний склад.
Доводи прокурора у касаційній скарзі на те, що справа розглядалась протягом тривалого часу, проте будь-яких доказів щодо подальшого відчуження земельної ділянки на адресу прокуратури не надходило, є безпідставними, оскільки відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно є загальнодоступною та відкритою. Прокурор не був позбавлений права звернутися до суду із заявою про забезпечення позову, проте таким правом не скористався.
Разом з тим, задоволення вимоги про витребування майна в особи, у володінні якої спірна земельна ділянка не перебуває, не призведе до повернення такого майна у власність держави.
Також колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що визнання недійсним та скасування державного акта не є належним способом захисту порушеного права.
Так, згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Власник з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Водночас прокурором жодним чином не обґрунтовано, як вимога про скасування державного акта, виданого на ім'я ОСОБА_1 , у володінні якої не перебуває спірна земельна ділянка, відновить право держави на майно.
Отже, висновки судів про неналежний спосіб захисту в частині вимоги про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку є обґрунтованими.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратуризалишити без задоволення.
Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської областівід 22 лютого 2023 року тапостанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов