21.02.25
22-ц/812/295/25
Провадження № 22-ц/812/295/25
іменем України
17 лютого 2025 року м. Миколаїв
справа № 400/490/20
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухваленого під головуванням судді Румянцевої Н.О. 13 червня 2023 року в приміщенні цього ж суду, повний текст судового рішення складений того ж дня, у цивільній справі
за позовом
ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, треті особи: Снігурівська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, треті особи: Снігурівська міська рада, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області) №10722/0/14-19-СГ від 2 грудня 2019 року.
Позивачка зазначала, що відповідно до державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 25 лютого 1992 року її чоловіку ОСОБА_4 надано у довічне успадковуване володіння для ведення селянського господарства земельну ділянку площею 50 га в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району по КСП «Інгулець».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а його спадкоємиці, якими є позивачка та третя особа ОСОБА_2 , звернулися до Снігурівської державної нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом по частці кожна.
У процесі прийняття спадщини позивачці стало випадково відомо, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області 2 грудня 2019 року прийнято наказ №10722/0/14-19-СГ про припинення права ОСОБА_4 на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50 га. Винесення відповідачем вказаного наказу призвело до неможливості отримання спадкоємцями права померлого на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою та є перешкодою для оформлення ними належних спадкових документів. Цей наказ прийнято ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області з порушенням норм закону, так як у чинному законодавстві України відсутня норма, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою. За такого вважала дії відповідача неправомірними та безпідставними, особливо з огляду на те, що Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не надає зазначеному органу повноважень з вирішення питань про припинення права довічного успадковуваного володіння.
Одночасно подала заяву про забезпечення позову, просила про заборону ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області організовувати виконання робіт із землеустрою та оцінки земель, розпоряджатися зазначеними землями державної власності, погоджувати в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою, проводити землевпорядні, землеоціночні роботи, вживати організаційні заходи щодо проведення земельних торгів щодо спірної земельної ділянки.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року в забезпеченні позову відмовлено.
У лютому 2020 року відповідач Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся з клопотанням про закриття провадження у справі, з тих підстав, що даний спір належить до розгляду у порядку цивільного судочинства. Подав відзив на позовну заяву, де вважав позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою припинилося зі смертю ОСОБА_4 , а обов'язки та права, що нерозривно пов'язані з його особою, як спадкодавця, не входять до складу спадщини.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено, ухвалено про визнання протиправним та скасування наказу №10722/0/14-19-СГ від 2 грудня 2019 року.
Не погодившись з таким рішенням адміністративного суду Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області оскаржило його в апеляційному порядку.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року скасовано, провадження по даній справі закрито. Одночасно позивачу роз'яснено право звернутись до П'ятого апеляційного адміністративного суду з заявою про направлення справи за встановленою цивільною та територіальною юрисдикцією.
20 липня 2020 року позивачка, діючи через свого представника, звернулась з заявою про направлення справи до Ленінського районного суду міста Миколаєва.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року заява ОСОБА_1 задоволена, справу направлено на розгляд в порядку цивільного судочинства до Ленінського районного суду міста Миколаєва.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 серпня 2020 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовлено, роз'яснено позивачу можливість звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись з такою ухвалою позивачка, діючи через свого представника, оскаржила її в апеляційному порядку.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 1 вересня 2020 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відмовлено, та повернуто сплачений судовий збір.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 серпня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами встановленими ЦПК України.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 5 листопада 2020 року позовну заяву по даній справі прийнято та призначено до слухання у підготовчому судовому засіданні.
Відповідачем ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області подано відзив на позовну заяву, за якою відкрито провадження в порядку цивільного судочинства, що є аналогічним за змістом раніше поданому відповідачем відзиву в порядку адміністративного судочинства.
У листопаді 2021 року відповідач звернувся з клопотанням про долучення до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо реєстрації Фермерського Господарства «Родничок» створеного померлим ОСОБА_4 , та діяльність якого станом на час подання витягу не припинено. Додатково надав пояснення, що оскаржуваний наказ може стосуватися виключно прав або обов'язків ФГ «Родничок», як володільця земельної ділянки, та не може зачіпати будь-яких прав позивачки, в тому числі права на спадкування за законом. Вказував, що за цих обставин позивачка не довела наявності свого порушеного права, та просив про відмову в задоволенні позову.
22 лютого 2022 року позивачкою подано до суду позовну заяву в порядку цивільної юрисдикції про скасування наказів ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області, із залученням у якості третіх осіб: Снігурівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ..
В обґрунтування позовних вимог додатково зазначила, що залучення до складу ОСОБА_3 , у якості третьої особи, пов'язано з тим, що 10 січня 2020 року позивачка та інші спадкоємці під час ознайомлення з публічною кадастровою картою дізналися про те, що інформація про спірну земельну ділянку 4825782700:35:000:0033 у ній відсутня. Натомість, з'явилася інформація про 25 інших земельних ділянок, площами по 1,9 га кожна, що були передані безоплатно у власність фізичним особам, які не мали на меті вести особисте селянське господарство, та майже відразу продали ці ділянки ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, на даний момент є власником та вжила заходів щодо об'єднання земельних ділянок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено, ухвалено про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 10722/0/14-19-СГ від 2 грудня 2019 року, відповідно до якого припинено право довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50 га, надане громадянину ОСОБА_4 ..
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право довічного успадковуваного користування земельної ділянки може бути визнано таким, що успадковане позивачкою, оскільки це право відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, виходячи з врахування очевидної необхідності дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з невідповідністю висновків обставинам справи, просив скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги, представник ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області зазначав, що на думку апелянта поза увагою суду залишилися ті обставини, що державний акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою видається на ім'я голови селянського (фермерського) господарства, з яким договір на користування землею на умовах оренди не укладається. На момент надання земельної ділянки ОСОБА_4 земельна ділянка на праві довічного успадковуваного володіння для ведення селянського господарства надавалась йому не як громадянину України, а як спеціальному суб'єкту - голові створюваного ОСОБА_5 .
Зазначав, що законодавством чинним на момент створення СФГ «Родничок» було передбачено одержання земельної ділянки, як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ, як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акту, яким посвідчувалось право на земельну ділянку для ведення селянського господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому у володіння для ведення селянського господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
Вказував, що за такого, земельна ділянка, в силу свого правового режиму, є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб, та суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання відповідно до статті 55 Господарського кодексу України. Внаслідок цього вважав, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло, та через цей перехід не входить до складу спадщини. Оскільки діяльність ФГ «Родничок», до якого перейшло право володіння спірною земельною ділянкою після його утворення, на думку представника відповідача, не є припиненою, смерть ОСОБА_4 не породжує у позивачки права успадковувати право володіння земельною ділянкою.
Крім того зазначав, що позивачка не довела належними та допустимими доказами наявності свого порушеного права, а відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту є підставою для прийняття рішення про відмову у позові. Посилався на відповідну судову практику.
Узагальненні доводи інших учасників справи
Відзиву на вказану апеляційну скаргу не надійшло.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що ухвалюючи судове рішення, суд апеляційної інстанції, в порушення процесуального законодавства, розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 та без належного її повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, причин неотримання нею повідомлення не з'ясував, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
У судове засідання апеляційного суду учасники справи не з'явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, реєстром підтверджень про отримання документів з «Електронного суду» учасником справи, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, а також конвертом, який повернувся на адресу суду із довідкою про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 3 а.с. 117, 117-зворот, 118-120). Клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи не надходило, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
2. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Снігурівської районної ради народних депутатів Миколаївської області від 5 листопада 1991 року за №221 дозволено підготовку матеріалів попереднього узгодження відводу 50 га пашні та 1 га неугідь із земель радгоспу «Інгулець» гр. ОСОБА_4 для ведення селянського господарства (т. 1 а.с.27).
Іншим рішенням Снігурівської районної ради народних депутатів Миколаївської області від 25 лютого 1992 року із земель радгоспу «Інгулець» вилучено 50 га землі, в тому числі 49 га ріллі та 1 га пасовищ, із наданням цих земельних ділянок ОСОБА_4 в довічне успадковувань володіння для ведення селянського господарства, на підставі якого видано державний акт №8 на його ім'я (т. 1. а.с.48, 23).
6 квітня 1992 року ОСОБА_4 на виконання приписів вищевказаних рішень зареєстрував фермерське господарство «Родничок» ( т. 2 а.с.47).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (т. 1 а.с.15).
За висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року у цивільній справі №368/54/17, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.
У цій справі судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 заведена спадкова справа, де на звернення доньки померлого - третьої особи ОСОБА_2 в інтересах дружини померлого - позивачки ОСОБА_1 , державним нотаріусом винесена постанова від 10 січня 2020 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою для ведення селянського господарства, через невизначеність механізму успадкування земельних ділянок, які належали спадкодавцям на такому праві володіння (т.1 а.с.14, 19-22).
Одночасно спадкоємцями померлого ОСОБА_4 встановлено, що на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 10722/0/14-19-СГ від 2 грудня 2019 року «Про припинення права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою» припинено право довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50 га, яке надане гр. ОСОБА_4 та посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею №8, що розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області. Земельну ділянку загальною площею 50га віднесено до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області ( т. 1. а.с.12).
Крім того, позивачка довідалася, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:35:000:0033, яка надавалася ОСОБА_4 , про успадкування якої вона зверталася до нотаріуса, розділена на 25 ділянок, площею по 1,9 га кожна, з безоплатною передачею їх у власність фізичних осіб, які майже відразу продали ці 25 ділянок одній особі ОСОБА_3 , яка на даний момент є власником та вжила заходів щодо об'єднання земельних ділянок.
Посилаючись на викладене, позивачка ОСОБА_1 , як спадкоємиця померлого ОСОБА_4 , просила визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадасту у Миколаївській області на захист своїх спадкових прав з метою подальшого оформлення свого права на спадщину на спірну земельну ділянку, яка вибула із володіння після смерті попереднього землекористувача.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування, оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідно до частини 1 статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Між тим, позивачкою обрано спосіб захисту свого права, який є неефективним, а також не залучено до участі у справі належного співвідповідача - ОСОБА_3 , яка є останнім набувачем земельних ділянок, на які була поділена земельна ділянка, що надавалась ОСОБА_4 .
Зазначене є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування спірного наказу ГУ Держгеокадастру.
Між тим, суд першої інстанції, задовольняючи позов, не звернув належної уваги на те, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту, а також передчасно, без залучення належних учасників справи, яких цей спір стосується, надав правову оцінку спірному наказу ГУ Держгеокадастру.
Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту та незалучення відповідача, не позбавляє позивачку права заявити відповідний позов про відновлення свого права із залученням належного кола учасників справи.
Відповідно до вимог частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необхідним вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, та ухвалити нове судове рішення про залишення позову без задоволення.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з позивачки на користь відповідача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 1261,20 грн.
Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області залишити без задоволення.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області судовий збір у розмірі 1261,20 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
СуддіТ.Б. Кушнірова
Н.О. Тищук
Повне судове рішення складене 21 лютого 2025 року.