Справа № 610/363/21
№ 1-кп/183/762/25
13 лютого 2025 року м. Самар
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Самар в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості по якому внесені до ЄРДР за 28.01.2021 року до ЄРДР за № 12021225190000049, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
В судовому засіданні прокурор звернулася до суду з клопотанням про надання дозволу з метою приводу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 .
В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що 27.01.2020 року, приблизно о 20.30 годині, ОСОБА_3 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 на сходинковій площадці, де на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, у ході сварки, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, умисно вкусив своїми зубами за праву щоку потерпілу ОСОБА_5 , в результаті чого спричинив останній наступні тілесні ушкодження: синець на правій щоці, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Провина ОСОБА_3 підтверджуються зібраними у кримінальному проваджені доказами.
ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч.1 ст. 125 КК України, не має постійного місця проживання та роботи, не має законних джерел до існування, тобто не має міцних соціально сталих зв'язків по місцю проживання, а тому перебуваючи на свободі, усвідомив можливість отримання кримінального покарання може переховується від суду та може продовжувати свою злочинну діяльність, тобто вчинити інше кримінальне правопорушення.
ОСОБА_3 на засідання суду не з'являється протягом тривалого проміжку часу, про поважність причини своєї неявки суд не повідомив. Відповідно до пояснень його дідуся ОСОБА_6 встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 за місцем мешкання відсутній, оскільки з лютого 2022 року знаходиться за межами території України.
Щодо наявності у справі ризиків передбачених ч.1 ст. 177 КПК України слід зазначити наступне.
ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення (проступок), а з огляду на можливість призначення покарання, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно нього обвинувального вироку за вчинення вищевказаного кримінального правопорушення вбачається ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_3 офіційно не працевлаштований, має незадовільний матеріальний стан та відсутність законних джерел існування, що вказує на наявність ризику вчинення ним іншого кримінального правопорушення.
Одночасно ці обставини підтверджують недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам.
Таким чином сторона обвинувачення вважає, що ОСОБА_3 не з'являється на засідання суду з метою уникнення відповідальності, йому достеменно відомо про наявність відносного нього кримінального провадження що знаходиться на розгляді у суді, однак свої обов'язки щодо явки до суду не виконує, не цікавиться ходом кримінального провадження, у кримінальному провадженні наявні ризики того, що у разі не обрання стосовно обвинуваченого запобіжного заходу, останній може: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 КПК України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу окрім іншого повинно містити обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Отже, досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України наразі можливе виключно шляхом взяття підозрюваного під варту.
Такий висновок сторони обвинувачення не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.), також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Виходячи із практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відповідно до ч.2 ст. 188 КПК України клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу подається одночасно з поданням про застосування запобіжного заходу, а згідно положень ч. 1 ст. 184 КПК України, клопотання про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Під час судового розгляду прокурор підтримала клопотання та просила його задовольнити з підстав, зазначених у клопотанні.
Дослідивши клопотання та надані письмові докази, вислухавши думку прокурора, суд вважає, що дане клопотання про надання дозволу на затримання обвинуваченого ОСОБА_3 з метою приводу підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінальних правопорушень, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 189 КПК України суд не має права відмовити в розгляді клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного, обвинуваченого, навіть якщо існують підстави для затримання без ухвали суду про затримання з метою приводу.
Під час розгляду клопотання судом встановлено доведеним, що зазначені у клопотанні обставини вказують на наявність підстав для затримання обвинуваченого ОСОБА_3 з метою приводу.
При вирішенні питання про затримання обвинуваченого з метою приводу суд враховує, що підозра у вчиненні ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, обґрунтована. Також вказані під час судового розгляду прокурором ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, дійсно наявні.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить те, що обвинувачений ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення (проступок), а з огляду на можливість призначення покарання, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно нього обвинувального вироку за вчинення вищевказаного кримінального правопорушення вбачається ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності.
Оцінюючи вищевказані обставини, слідчий суддя також приймає до уваги у розумінні практики ЄСПЛ те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Аналізуючи вищевикладене, суд прийшла до висновку, що існують обставини, зазначені у п.п. 1, 2 ч. 4 ст. 189 КПК України, що має важливе значення для прийняття рішення про надання дозволу на затримання обвинуваченого
ОСОБА_3 з метою приводу.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 110, 177, 189, 190 КПК України, суд, -
Надати дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Балаклія Харківської області, громадянина України, з повною загальною освітою, неодруженого, не працюючого, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Контроль за виконанням ухвали доручити прокурору Балаклійського відділу Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 , який буде здійснювати процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1