20 лютого 2025 року місто Чернівці справа №722/1896/24
провадження №22-ц/822/195/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Височанської Н.К.,
суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.
секретар Бугай В.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Копитова Елла Рафаєльївна на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання неукладеними договорів позики, головуючий в суді першої інстанції суддя Унгурян С.В.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання неукладеними договорів позики.
Посилалася на те, що 17 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, про що свідчить боргова розписка, у якій зазначено, що відповідач надав ОСОБА_3 кошти в сумі 2800 доларів США.
14 вересня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, про що свідчить боргова розписка, у якій зазначено, що відповідач надав ОСОБА_3 кошти в сумі 2000 доларів США.
ОСОБА_4 є рідною мамою позивачки ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла в м.Сокиряни Дністровського району Чернівецької області. Після її смерті відповідно до положень ст.1220 ЦК України відкрилася спадщина.
06 червня 2023 року ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Дністровського районного нотаріального округу Чернівецької області Гапчука В.М. було подано заяву, як претензію кредитора, відносно спадкового майна померлої ОСОБА_3
27 червня 2023 року за вих.№48/02-14 приватний нотаріус Дністровського районного нотаріального округу Чернівецької області Гапчук В.М. надіслав ОСОБА_2 відповідь, в якій підтвердив отримання ним вищезазначеної заяви та повідомив, що про видачу свідоцтва про право на спадщину його буде повідомлено письмово.
01 серпня 2023 року за вих.№63/02-14 приватний нотаріус Дністровського районного нотаріального округу Чернівецької області Гапчук В.М. повідомив ОСОБА_2 про те, що 01 серпня 2023 року ним за реєстровим №2871 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_1 .
Згідно із зазначеним свідоцтвом про право на спадщину за законом єдиною спадкоємицею ОСОБА_3 є її донька ОСОБА_1 , а спадщина складається з автомобіля марки MERCEDES-BENZ, комерційний опис SPRINTER 416 CDI, 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами НОМЕР_1 , білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований 17 лютого 2022 року органом ТСЦ 7345.
У свідоцтві також зазначено про те, що даний автомобіль належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 23 травня 2013 року органом ТСЦ 7345.
Про існування боргових розписок від 17 червня 2018 року та від 14 вересня 2021 року ОСОБА_1 стало відомо після того, як на її адресу з боку ОСОБА_2 було направлено досудову вимогу від 04 серпня 2023 року, в якій відповідач пропонував з метою досудового врегулювання спору задовольнити заявлені вимоги кредитора у розмірі 4800 доларів США шляхом сплати одноразовим платежем.
До дати отримання досудової вимоги ОСОБА_1 не було відомо, що ОСОБА_3 отримувала від будь-кого та будь-яку суму грошей. На момент смерті ОСОБА_3 у вересні 2022 року ОСОБА_1 виповнилось майже 18 років, але мати ніколи не повідомляла дитині про наявні боргові розписки та не підтверджувала факту отримання грошей у позику, не показувала, що має значні кошти та за якої мети має їх використовувати.
Враховуючи той факт, що про наявність боргових розписок ОСОБА_1 стало відомо у серпні 2023 року, відповідно вказана дата є початком перебігу строку позовної давності для звернення до суду для захисту свого порушеного права.
Зазначала, що в порушення вимог ст.ст.1046, 1047, 1049 ЦК України в борговій розписці від 17 червня 2018 року відсутні паспортні дані ОСОБА_3 , її індивідуальний податковий номер, за яким можна встановити особу, паспортні дані та індивідуальний податковий номер особи ОСОБА_2 , дата народження, за якими можна встановити його особу, як позикодавця.
Також, в цій розписці відсутня чітко визначена сума, яку позичальник має повернути у строк до 17 серпня 2018 року. Вказана фраза «дану суму зобов'язуюсь повернути...» написана після зобов'язання сплачувати щомісячно відсотки і тому можна розуміти, що зобов'язання та строк до 17 серпня 2018 року відносяться саме до неї.
У зазначеній розписці відсутній підпис позикодавця ОСОБА_2 , як сторони за договором позики, на підтвердження надання та отримання позичальником ОСОБА_3 вказаних грошових коштів.
Щодо боргової розписки від 14 вересня 2021 року, вказувала на те, що в ній відсутні істотні умови договору позики, а саме паспортні дані та індивідуальний податковий номер особи ОСОБА_2 , дата народження, за якими можна встановити його особу, як позикодавця, підпис ОСОБА_2 , як сторони за договором позики, на підтвердження надання та отримання позичальником ОСОБА_3 вказаних грошових коштів. Дана розписка має виправлення в даті народження ОСОБА_3 .
Крім того, у розписках наявні умовні скорочення, недопустимі за умовами договорів такого виду зобов'язань.
З тексту як боргової розписки від 17 червня 2018 року, так і боргової розписки від 14 вересня 2021 року не можливо встановити фактичну передачу ОСОБА_3 від ОСОБА_2 зазначених в них сум в розмірі 2400 доларів США та 2000 доларів США, оскільки в розписках вказано «беру» замість «отримала». Застосування дієслова в теперішньому часі означає, що дія відбулася у момент повідомлення про неї. Тобто, з тексту розписки не вбачається моменту передання грошових коштів, що є обов'язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним.
Отже, умови договорів позики не підтверджують, що укладаючи ці договори сторони засвідчили факт передачі грошових коштів, який відбувся у момент їх підписання. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Крім того, відсутні підстави вважати та прийняти за належний документ самі боргові розписки, оскільки написані нібито власноруч ОСОБА_3 , вони такими не являються. За життя ОСОБА_3 мала інший почерк, а підпис на боргових розписках не ідентичний підпису на паспорті ОСОБА_3 та інших документах власноруч написаних позичальником, зокрема рецептів з її кулінарної книги, які долучені до позовної заяви.
За таких обставин, за відсутності встановленого факту отримання позичальником ОСОБА_3 грошей від позикодавця, вважає, що договори позики є неукладеними.
Просила визнати неукладеними договори позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 17 червня 2018 року на суму 2800 доларів США та від 14 вересня 2021 року на суму 2000 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання неукладеними договорів позики - відмовлено.
Повний текст судового рішення складено 25 грудня 2024 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Копитова Е.Р. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у ньому обставинам справи.
В апеляційній скарзі наводить обставини й підстави для задоволення вимог, які викладені в позовній заяві та свої доводи мотивує тим, що висновок місцевого суду ґрунтується на тому, що судом апеляційної інстанції встановлено, що «17 червня 2018 року та 14 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 виникли правовідносини із договорів позики грошових коштів, боргові розписки містять усі визначені законом (істотні) умови договору позики та в них чітко зазначено як про отримання в борг грошових коштів, так і про обов'язок та строк їх повернення, позичальник не виконала свої зобов'язання за вказаними договорами та отримані в борг кошти в розмірі 4800 доларів США не повернула позикодавцю».
Однак, Чернівецький апеляційний суд в постанові від 03 жовтня 2024 року, яка винесена у цивільній справі №722/232/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, і якою позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено, не проводив дослідження боргових розписок.
Ці обставини, як суд першої інстанції, так і потім апеляційний вказав без належного дослідження матеріалів справи та самих боргових розписок і тому вважати зазначене в постанові від 03 жовтня 2024 року у справі №722/232/24 посилання на них неправомірно, як на встановлені рішенням суду обставини, які відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа.
Сокирянський районний суд Чернівецької області постановляючи рішення від 19 грудня 2024 року без належного дослідження наявних в матеріалах доказів, що підтверджено технічною фіксацією судового процесу, формально посилаючись на рішення у справі №722/232/24 зробив висновок, що позивачкою та її представником під час судового розгляду справи не було надано суду належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження вищевказаних обставин, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог. Суд зазначив, при цьому, що стороною позивача в ході судового розгляду справи не заявлялося клопотання щодо проведення відповідної почеркознавчої експертизи з метою спростування виконання рукописного тексту боргових розписок та їх підпису саме боржником ОСОБА_6 .
При цьому, суд не взяв до уваги, що особа, яка нібито писала боргові розписки, вже давно померла, особисто для дослідження не зможе надати зразки підпису для дослідження, що виключає проведення відповідної експертизи та надання її в якості доказів до матеріалів справи.
Таким чином, вказуючи на не надані докази в їх сукупності, суд помилково визначив, що позивачка не надала належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 є власницею рукописного тексту боргових розписок та їх підпису саме боржником ОСОБА_6 .
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Суд першої інстанції не врахував, що показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не встановлювався факт отримання грошових коштів відповідача ОСОБА_2 , а з'ясовувалась справжня правова природа правовідносин сторін боргових розписок, щоб суд залежно від установлених результатів зробив відповідні правові висновки та дав їм оцінку.
Суд також не взяв до уваги, що існування боргових розписок від 17 червня 2018 року та від 14 вересня 2021 року стало ОСОБА_1 відомо після того, як на її адресу з боку ОСОБА_2 було направлено досудову вимогу від 04 серпня 2023 року.
Також у розписках відсутні паспортні дані, відсутня чітко визначена сума, яку позичальник має повернути у строк до 17 серпня 2018 року, відсутній підпис ОСОБА_2 . Розписка від 14 вересня 2021 року має виправлення в даті народження, також у розписках наявні скорочення, які не допустимі в умовах такого договору.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Ясінська Я.О. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Вказав, що боргові розписки були досліджені судом в справі №722/232/24 та їм була надана належна правова оцінка.
Звертає увагу, що саме на позивача покладається обов'язок доказування обставин, на які той посилається для задоволення своїх вимог, в тому числі і підтвердження справжності підпису на боргових розписках, які складались та підписувались боржницею, ОСОБА_5 .
Суд правомірно не взяв до уваги показання допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з приводу того, що їх донька ОСОБА_6 не могла позичити у ОСОБА_2 вказані вище грошові кошти, оскільки на той час не потребувала їх, так як рішення суду у даних цивільно-правових відносинах про підтвердження одержання позичальником від позикодавця грошей у відповідності до вимог ст.1051 ЦК України не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Вважає, що суд прийшов до обґрунтованих висновків про відмову в позові. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Мотивувальна частина
Межі розгляду справи
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Щодо можливості розгляду справи за відсутності відповідача та його представника
У судове засідання відповідач та його представник не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.
До початку розгляду справи представник відповідача, адвокат Ясінська Я.О. спрямувала до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням на лікарняному. Доказів з даного приводу до клопотання не прилучила.
Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та його представника.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що 17 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів на суму 2800 доларів США, що підтверджується борговою розпискою від 17 червня 2018 року. У борговій розписці від 17 червня 2018 року, ОСОБА_3 вказала, що бере в борг у ОСОБА_2 2800 дол. США із зобов'язанням сплати відсотки щомісяця, а вказану суму мала повернути до 17 серпня 2018 року (а.с.12).
14 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів на суму 2000 доларів США, що підтверджується борговою розпискою від 14 вересня 2021 року. Згідно даної розписки ОСОБА_3 бере в борг у ОСОБА_2 2000 дол. США під 2,5% місячних із зобов'язанням сплати таких щомісяця, а вказану суму мала повернути до 14 вересня 2022 року (а.с.10).
Як вбачається із копії паспорта серії НОМЕР_4 та копії паспорта у вигляді ID-картки, ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_9 » (а.с.13-14).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 30 вересня 2022 року (а.с.16).
Після смерті ОСОБА_5 , спадщину прийняла її донька ОСОБА_1 , якій 01 серпня 2023 року було видано свідоцтво на право власності на спадщину за законом, а саме на автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», комерційний опис SPRINTER 416 CDI, 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 .
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, яка ухвалена у цивільній справі №722/232/24 (№2/722/162/24) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 09 липня 2024 року скасовано та ухвалено нову постанову.
Позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 успадкований після смерті ОСОБА_5 , борг в сумі 4800 доларів США, шляхом звернення стягнення на автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», комерційний опис SPRINTER 416 CDI, 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 , зареєстрований 17 лютого 2022 року органом ТСЦ7345 (а.с.96-101).
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд прийшов до висновку, що позивачкою під час судового розгляду справи не було надано суду належних, достатніх та достовірних доказів на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. При цьому, стороною позивача в ході судового розгляду справи не заявлялося клопотання щодо проведення відповідної почеркознавчої експертизи з метою спростування виконання рукописного тексту боргових розписок та їх підпису саме боржником ОСОБА_5 . Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Частиною другою статті 218 ЦК України передбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), вказано: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.».
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції правильно встановив, що позивачка ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів неотримання коштів ОСОБА_3 за договорами позики, заперечення факту отримання коштів у позику не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Посилання в апеляційній скарзі про те, що померла мати позивачки ОСОБА_3 кошти за договорами позики не отримувала спростовуються змістом наявних в матеріалах справи розписок. А доводи про те, що це не вона писала розписки і почерк не її не підтверджені належними та допустимими доказами. Встановлено, що позивачка не заявляла клопотання щодо проведення посмертної почеркознавчої експертизи.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що в наданих розписках відсутні паспортні дані, ідентифікаційний номер позикодавця та позичальника, дати їх народження та підпис позикодавця.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Наявні в матеріалах справи розписки містять зобов'язання позичальника щодо повернення коштів та строк виконання зобов'язання, а позивачка не надала суду жодних доказів на підтвердження своїх доводів про іншу правову природу укладеного між сторонами правочину.
Крім цього, вказаним доводам апелянта була надана правова оцінка в постанові Чернівецького апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики шляхом звернення стягнення на спадкове майно, якою позов був задоволений. Предметом спору в даній справі були ці ж самі розписки про отримання ОСОБА_3 позики. Судом була надана правова оцінка вказаним розпискам. Рішення набрало законної сили.
Ураховуючи наведене та встановивши, що між сторонами виникли правовідносини за договорами позики, що підтверджується власноруч написаними розписками, за умовами яких ОСОБА_3 отримала у борг від відповідача кошти в загальній сумі 4800 дол. США, які зобов'язувалася повернути, водночас факт неотримання яких позивачкою не доведено, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про визнання неукладеними договорів позики.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції, також не спростовують зазначених висновків.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2024 року, слід залишити без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Копитова Елла Рафаєльївна - залишити без задоволення.
Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 21 лютого 2025 року.
Головуючий: Н.К. Височанська
Судді: І.Н. Лисак
І.Б. Перепелюк