20 лютого 2025 року
Справа № 706/1393/24
Провадження № 22-ц/821/277/25
Категорія: на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Гладиш О. Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 10 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно, у складі головуючого судді Орендарчука М. П.,
В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Христинівського районного суду Черкаської областіз позовною заявою про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно.
В обґрунтування вимог зазначив, що він перебував на військовій службі за призовом під час мобілізації в особливий період із 24.02.2022 по 07.05.2024. Стверджує, що за період проходження військової служби його грошове забезпечення не здійснювалося за нормами і в строки, що визначені Міністерством оборони України, у зв'язку із чим він має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Вказує, що відповідач при його звільненні не нарахував та не виплатив таку грошову компенсацію, на його звернення довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, виходячи із закупівельної вартості такого майна, також не видав, у зв'язку із чим позивач просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Оскаржуваною ухвалою відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно.
Роз'яснено позивачу його право на звернення до окружного адміністративного суду за правилами положень КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, звільнення із неї та стягнення грошової компенсації, що пов'язана із проходженням військової служби, належать до юрисдикції адміністративних судів. Вказані критерії розмежування судової юрисдикції дають підстави для обґрунтованого висновку, що цей спір підлягає розгляду судом адміністративної юрисдикції, оскільки спір у даній справі фактично виник між особою, яка проходила військову службу, та суб'єктом владних повноважень, а отже, є публічно-правовим, який належить розглядати за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 10 грудня 2024року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали не врахував приписи ч. 5 ст. 21 КАС України, про те, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Ці приписи процесуального права підлягали застосуванню, оскільки вимога про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю суб'єкта владних повноважень - шляхом стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно заявлена окремо, а не заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Оскільки спір виник не у зв'язку з прийняттям, проходженням або звільненням із публічної служби, а через невиплату відповідачем грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб'єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).
Суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом. Такі підстави визначено у ст. 186 ЦПК України.
Згідно із п. 1 ч. ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що за період проходження ним військової служби з 24.02.2022 по 07.05.2024 його грошове забезпечення не здійснювалося за нормами і в строки, що визначені Міністерством оборони України, у зв'язку із чим він має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Вказує, що відповідач при його звільненні не нарахував та не виплатив таку грошову компенсацію, на його звернення довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, виходячи із закупівельної вартості такого майна, також не видав.
Отже, спірні правовідносини виникли у зв'язку із завданням позивачу шкоди щодо не виплати грошової компенсації під час проходження публічної служби.
За встановлених обставин справи та вимог закону, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та (або) інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Одним з критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.
Згідно із ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, законодавством врегульовано питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
У справі, що переглядається, такими спеціальними нормативно-правовими актами є Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч. ч. 1 та 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави зробити висновок про те, що військова служба є публічною службою.
Спір між сторонами цієї справи виник з приводу не нарахування позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, яким, за твердженням позивача, він мав би бути забезпеченим в період здійснення ним повноважень, пов'язаних з виконанням завдань і функцій військовослужбовця.
Водночас, колегія суддів наголошує, що встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службової або посадової особи передбачене в адміністративному процесі відповідно до приписів ст. 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Цей спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями, що призвели до завдання шкоди, збитків, необґрунтованих виплат тощо, навіть якщо позов про стягнення таких коштів, шкоди, збитків відбувається після звільнення особи з такої служби.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 825/730/16 (провадження № 11-934апп18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 636/93/14-ц (провадження № 14-524цс18).
Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, мають ознаки публічно-правових, а тому спір підлягає розгляду за правилами КАС України.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спір щодо наявності чи відсутності підстав для відшкодування позивачу матеріальної шкоди, є спором з приводу проходження публічної служби, тобто є публічно-правовим спором, який має вирішуватись адміністративним судом у порядку КАС України.
Колегія суддів зауважує, що у випадку зобов'язання відповідача відшкодувати шкоду або збитки позивачу перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій таких осіб.
Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності військовослужбовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу вимог ст. 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Отже, цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебувала на посаді публічної служби.
Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року № 11-892апп18, від 12 грудня 2018 року № 14-481цс18 та від 13 лютого 2019 року № 14-524цс18.
В силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір не є приватноправовим і не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст. 379 ЦПК України, як підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки спір у цій справі має бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 10 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Текст постанови складено 20 лютого 2025 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
О. М. Новіков