печерський районний суд міста києва
Справа № 552/6324/23-ц
пр. 2-2286/25
29 листопада 2024 року
Печерський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді Головко Ю.Г.,
за участю секретаря судових засідань Мхітарян М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду міста Полтави із позовною заявою до Держави Україна, Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди за невиконання рішення суду в справі №552/6293/22.
На обґрунтування своїх вимог вказала, що моральна шкода полягає у порушенні її права на мирне володіння своїм майном та розрахована за її вільним волевиявленням з урахуванням рішень ЄСПЛ без будь-якої методики, оскільки така відсутня в державі Україна, та буде справедливою сатисфакцією за порушене її право на мирне володіння майном.
Наслідком невиконання рішення суду є порушення її права на мирне володіння майном. Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 25.04.2012 №11- рп/2012), а невиконання судового рішення є триваючим правопорушенням.
Позивачка у цій справі прагне грошової компенсації за порушене право на мирне володіння майном. Відшкодування моральної шкоди і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме ч. 1 ст. 23 ЦК України та Конституції України.
Застосовуючи міжнародні договори України під час здійснення правосуддя, суди повинні враховувати, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Відсутність коштів не є виправданням для держави в разі невиконання нею рішення суду або в разі значних затримок у виконанні такого рішення, що порушує право, гарантоване статтею 1 Першого протоколу. Не вживаючи необхідних заходів на виконання остаточного рішення суду, винесеного у справі, органи державної влади не дотримались справедливого балансу між загальним інтересом та правом заявника на повагу до його майна та позбавили положення статті 1 Першого протоколу його корисної дії.
Відповідно до статті 129-1 Конституції судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава Україна несе відповідальність за виконання остаточних рішень суду.
Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 31.10.2023 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2023 провадження у справі відкрито та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
06.03.2024 від представника відповідача Міністерства юстиції України до суду надійшла заява із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
07.03.2024 ухвалою Печерського районного суду м. Києва здійснено перехід з розгляду цивільної справи в порядку спрощеного провадження - в розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті - підготовчим засіданням, про що повідомлено учасників провадження.
13.03.2024 до суду, від представника відповідача, надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти задоволення позову у повному обсязі.
19.03.2024 від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача, вимоги заяви підтримала просила задовольнити з викладених обставин.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.07.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
В судове засідання сторони не з'явилися, про розгляд справи повідомлені судом належним чином.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини.
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 16.01.2023 у справі № 552/6293/22 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 15.08.2023 рішення Київського районного суду м. Полтави від 16.01.2023 скасовано, ухвалено нове судове рішення, позов ОСОБА_1 задоволено частково, вирішено стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.
На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавчий лист №552/6293/22 від 06.09.2023 виданий Полтавським апеляційним судом про стягнення з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.
29.09.2023 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2.
Зазначене виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження НОМЕР_1 до складу якого входять виконавчі провадження, за якими боржником є держава - Російська Федерація.
В рамках виконання зведеного виконавчого провадження, Відділом проводились заходи, щодо виявлення майна боржника на підконтрольній території України на яке можливо звернути стягнення для примусового виконання виконавчих документів.
Разом з тим, чинне законодавство України, зокрема Закони України «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не врегульовують правовідносини щодо порядку виконання рішень суду, боржником за яким є іноземна держава, в тому числі, яка визнана державою агресором та/або державою-окупантом.
Указом Президента України від 18.05.2022 № 346/2022 створено робочу групу, яка активно працює над створенням міжнародного компенсаційного механізму відшкодування збитків, завданих збройною агресією Російською Федерацією проти України.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (ст. 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №686/10710/18, від 20.09.2021 у справі №686/8422/20, від 25.10.2021 у справі №686/27099/20, від 15.11.2021 у справі №686/24617/20.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди) (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №686/27961/19).
У п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №916/1423/17 вказано, що застосовуючи ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц вказано, що згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом положень ст. 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №761/35803/16-ц.
Таким чином, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді орган, діями якого завдано шкоду.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом ст.ст. 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанова Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №686/21800/21).
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб'єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов'язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.08.2020 у справі № 766/20974/17.
Таким чином, стягнення шкоди у випадку її доведення, має відшкодовуватися саме боржниками за виконавчими провадженнями.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що позивачці завдано моральної і майнової шкоди внаслідок незаконних (неправомірних) дій держави Україна в особі Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України. Постановою Полтавського апеляційного суду у справі 552/6293/22 від 15.08.2023 стягнуто з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, грошові кошти в сумі 100 000,00 грн. Отже, боржником за вказаним рішенням суду є держава - Російська Федерація, а не Держава Україна.
Не надано позивачкою суду належних та допустимих доказів і на підтвердження заявленого нею розміру моральної шкоди.
Позивач зазначає те, що моральні збитки полягають у пережитих стресах, моральних стражданнях та психо-емоційних навантаженнях завданих внаслідок бездіяльності Держава Україна, адже позивач відстоювала свої порушені права у судових процесах та направляла ряд звернень, щодо відновлення своїх порушених прав. Також, позивач зазначає, що є особою з інвалідністю 2-ї групи. Однак, позовна заява не містить даних про наявні у позивача моральні страждання які б підтверджували факт погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали саме внаслідок дій/бездіяльності відповідача. Згідно довідки МСЕК № 711481, статус інвалідності у позивача з дитинства, тобто не є наслідком дій/бездіяльності у зв'язку з невиконанням рішення суду.
Отже всупереч норм чинного законодавства, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності заподіяної їй моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і діяннями саме відповідача та його вини.
Враховуючи наведене, суд приходить висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна, Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди за невиконання рішення суду в справі №552/6293/22, слід відмовити.
Керуючись ст.ст.2, 12, 13, 30, 48, 76, 81, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.19, 56, 129-1 Конституції України, ст.ст. 23,170,1167,1173, 1174, 1176 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Держава Україна, Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди- залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Суддя Ю. Г. Головко