Справа № 727/12616/24
Провадження № 2-а/727/3/25
20 лютого 2025 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого судді: Гавалешка П.С.,
при секретарі судового засідання: Макаренко Б.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третя особа: інспектор з паркування управління порядку та контролю за благоустроєм Чернівецької міської ради Казимір Ольга Михайлівна про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 , звернувся до Шевченківського районного суду міста Чернівці з адміністративним позовом до Чернівецької міської ради, третя особа: інспектор з паркування управління порядку та контролю за благоустроєм Чернівецької міської ради Казимір Ольга Михайлівна про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, складену у відношенні нього за ч.1 ст.152-1 КУпАП.
В обґрунтування якого зазначає, що 05 листопада 2024 року інспекторкою з паркування управління порядку та контролю за благоустроєм ЧМР Казимір О.М, яка діє в складі Департаменту інфраструктури та благоустрою ЧМР, на підставі ч.1 ст. 152-1 КУпАП постановою серії CE№0139125 позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення Правил паркування транспортних засобів у вигляді штрафу в сумі 400 грн.
Із вказаною постановою позивач не згідний, оскільки вважає її винесення з порушенням принципу верховенства права, а притягнення до адміністративної відповідальності відбулось з порушенням гарантованих конституційних прав при невірній оцінці інспекторкою об'єктивних обставин справи.
Зазначає, що на підставі довідки №1136, виданою 30.11.2017 року Департаментом праці та соціального захисту населення управління соціального захисту населення Шевченківського району м. Чернівці, він є особою з інвалідністю опорно-рухового апарату другої групи безстроково. Отже, будучи особою з інвалідністю та використовуючи для пересування транспортний засіб стверджує, що йому гарантовано Законом, крім інших пільг, також безоплатне паркування транспортного засобу на платних паркувальних майданчиках.
При чому, при зайнятих спеціально відведених місць для паркування осіб з інвалідністю закон не забороняє такій особі використати інше вільне місце, проінформувавши про наявність пільги.
На підтвердження наявності таких пільг позивачем на панелі приладів була розміщена довідка з його ідентифікуючими даними про те, що він звільнений Законом від сплати за паркування транспортного засобу, що чітко відображається на фотофіксації порушення, розміщеного за QR-кодом на платформі «СаrР Чернівці». Зазначає, що інспекторка з паркування проігнорувала зазначену інформацію та незаконно притягнула його до адміністративної відповідальності.
Стверджує, що його інвалідність пов'язана вираженнями опорно-рухового апарату безтерміново (тобто не підлягає відношенню, що пов'язано зі втратою контролювати координацію руху та при певних зовнішніх ситуаціях впливу (стрес, погодні умови, рельєф покриття) й стає загрозою життю або здоров'ю, оскільки призводить до падіння з висоти власного тіла на тверду нерівну основу дорожнього та тротуарного покриття, бордюрів та огороджень. Розташування по вул. Гете та прилеглих з нею вулицях високих бордюрів та пошкоджених тротуарів у випадку відсутності вільних місць для безоплатного паркування перешкоджає йому самостійно дійти до реабілітаційного центру по вул. Гете, 5. Стверджує, що зазначені обставини ставлять позивача у ситуацію вибору: або загрози падіння і отримання ушкодження тіла, або паркування на вільному максимально наближеному місці до реабілітаційного центру. Зазначає, що діяв в стані крайньої необхідності, таким чином, наведене свідчить, що переважним над дотриманням правил паркування є збереження життя та здоров'я особи, яка внаслідок тілесних недоліків не здатна в повній мірі самостійно контролювати безпеку своїх рухів, внаслідок чого і надана друга група інвалідності.
Позивач зазначає, що його життєва ситуація вимагає від нього постійної реабілітації, отже, систематичної відвідуваності відповідних лікувальних та відновлюваних центрів. Щодо позивача неодноразово вживалися заходи притягнення до адміністративної відповідальності біля реабілітаційного центру по вул. Гете,5, відомості про що містяться у відповідача та третьої особи. Жодного разу інспектор з паркування не намагався дочекатися його чи залишити контактний телефон зв'язку з ним для того, щоб з'ясувати у нього причини систематичного паркування без сплати визначеної вартості послуг, що свідчить про формальне виконання своїх адміністративних обов'язків. За бажанням інспектора з'ясувати такі обставини, що могли вплинути на внутрішнє його переконання і є обов'язковим при оцінці доказів вчинення правопорушення в силу ст.252 КУпАП, останній міг пересвідчитися самостійно про координацію рухів ОСОБА_1 при пересуванні, піднятті на бордюри та рух з перешкодами покриття, роз'яснити про наявність наближених вільних місць для паркування, таким чином з розумінням сприяти в дусі поваги до осіб з інвалідністю, що в сукупності могло вплинути на обмеження усним зауваженням.
Тому на підставі вищевикладеного просив суд постанову серії CE№0139125 від 05.11.2024 року інспекторки з паркування управління порядку та контролю за благоустроєм Чернівецької міської ради скасувати.
Незаконні дії інспекторки з паркування спричинило також позивачу моральні страждання, що є підставою для відшкодування немайнової шкоди. На підтвердження завдання моральних страждань зазначає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил паркування (не оплата паркування) саме на автомобілі CE4404AO відбувається вчетверте і він щоразу змушений доводити порушення своїх прав. Один раз він обмежувався зверненнями в інспекцію з паркування і остання скасовувала незаконну постанову, двічі - до суду, але, як вбачається з їх систематичних незаконних дій, до результату це не призводить і не запобігає повторному порушенню його прав; також, як зазначалося вище, він є особою немолодого віку з інвалідністю опорно-рухового апарату, при якому зміна звичайного способу життя на активне вжиття заходів по захисту порушеного права супроводжується фізичними над зусиллями та болями, що також завдає йому моральних страждань; при підготовці до захисту в судовому порядку передує неодноразове відвідування фахівців в галузі права та збір документів, що з урахуванням стану інвалідності також займає багато часу і витрат, які впливають на зменшення часу й коштів для відновлення свого здоров'я і реабілітації.
У сукупності такі страждання є наслідком над емоційних хвилювань від систематичної несправедливості з боку інспекторів з паркування в складі Департаменту, такі знущання над особами з інвалідністю призвели до втрати у позивача також й сну.
Тому просить суд також стягнути з Чернівецької міської ради в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн.
Щодо судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою. Для захисту порушеного права від протиправних дій інспекторки з паркування за позивачем зверненням була надана правова допомога адвокатом Волошиною Т.Б., що підтверджується угодою від 11.11.2024 року. Обсяг робіт складався із оформлення позовної заяви, вартість яких згідно умов договору та акту виконаних адвокатом робіт складає 2000 грн., які позивач просить компенсувати за рахунок відповідача в порядку ст.139 КАС України.
На вказану позовну заяву надійшов відзив в якому представник відповідача позов не визнав та просив відмовити в його задоволені, посилаючись на наступні обставини.
На виконання своїх обов'язків заступником начальника управління-інспекції паркування, інспектор з паркування управління порядку та контролю за благоустроєм Чернівецької міської ради Казимір О.М. у відповідності до вимог КУпАП винесла на позивача, постанову про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) за те, що останній не оплатив за послуги з користування майданчиками з платного користування (транспортний засіб марки Lexus, ДНЗ CЕ4404АО), чим своїми діями порушив правила паркування транспортних засобів та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 152-1 КУпАП.
Інспектором з паркування з метою належного фіксування факту порушення правил паркування транспортних засобів, здійснено фотофіксацію автомобіля транспортний засіб марки Lexus, ДНЗ CЕ4404AО з різних ракурсів у відповідності до вимог ст. 142 КУпАП. Згідно фотофіксацій правопорушення, чітко вбачається, що транспортний засіб марки Lexus, ДНЗ СЕ4404AО здійснив зупинку на майданчику для платного паркування більше 10 хв. без сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування, чим своїми діями порушив правила паркування транспортних засобів та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 152-1 КУпАП.
Так інспектором з паркування управління порядку та контролю за благоустроєм міської ради з метою встановлення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 142 цього Кодексу у відповідності до 4.1 ст. 279-1 КУпАП було встановлено, що згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів належним користувачем транспортного засобу (власником) марки Lexus, ДНЗ CЕ4404AO є лише Лисак Никодим Матвійович.
Тобто інспектором дотримуються всі вимоги ч. 2 ст. 277 КУпАП, яка безпосередньо вказує на порядок і специфіку розгляду справ у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису) та ст. 279-1 КУпАП в частині виконання дії пов'язаних із встановлення власника (належного користувача) транспортного засобу та порядку винесення та направлення постанови.
Зазначає, що законодавець чітко вказав, що особа з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, можуть безоплатно розміщувати свої транспортні засоби лише на спеціально виділених та облаштованих в межах майданчиків місцях для безоплатного паркування транспортних засобів, які позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, а також за умов передбачених п.7 ст. 30 Закону. Таким чином, оскільки на майданчику для платного паркування за адресою вул. М. Лисенка, 14-3 облаштоване місце для інвалідів, позивач мав право на безоплатне розміщення свого транспортного засобу лише на спеціально виділених та облаштованих в межах майданчиків місцях для безоплатного паркування транспортних засобів, які позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Враховуючи вище наведене, позивач зобов'язаний був оплатити за користування послугами майданчику для платного паркування, оскільки останнє не являється місце для безоплатного паркування транспортних засобів осіб із інвалідністю тому, що відповідно до ЗУ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" власником майданчику за адресою вул. М. Лисенка, 14-3 було передбачено (відповідне) два місця для паркування транспортних засобів якими керують особи із інвалідністю, яке позначено як відповідним дорожнім знаком та дорожньою розміткою.
Таким чином, законодавець чітко вказав, що за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, яке зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису) відповідальність несе особа за якою зареєстровано транспортний засіб. Додатково інформує, що ні позивач, ні будь-яка інша особа з підстав і в строки передбачені ст. 279-3 КУпАП до управління порядку та контролю за благоустроєм міської ради не зверталися.
Звертають увагу суду, що згідно позову, чітко вбачається що позивач усвідомлював те: що він розмістив свій транспортний засіб на майданчику для платного паркування і цей факт не заперечує, що він розмістив свій транспортний засіб на загальному місці, а не на спеціально визначеному для осіб з інвалідністю, яке було передбачено на вказаному майданчику і цей факт не заперечує, що він свідомо не сплатив вартість послуг за користування майданчиками для платного паркування і цей факт не заперечує. Отже, відповідачу не зрозуміло на підставі чого позивач вважає, що він не повинен був оплачувати послугу за користування платним майданчиком при цьому розміщуючи свій транспортний засіб не на спеціально відведеному місці для осіб з інвалідністю, а на загальному місці за яке зобов'язаний був здійснити оплату.
Враховуючи вищевикладене відповідач вважає, що постанова Серія СЕ №0139125 від 05.11.2024р. прийнята з чітким додержанням норм процесуального та матеріального права. За таких обставин вважають, що позовні вимоги є безпідставними, а тому просять суд в позові ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради та інспектора з паркування управління порядку та контролю за благоустроєм Чернівецької міської ради про скасування постанови СЕ 0139125, відмовити.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву про розгляд справи без його участі, просив в задоволені позову відмовити з підстав викладених у тексті відзиву.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно до ст. 129 Конституції України, ст. 9, 77 КАС України адміністративне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вбачається з положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що встановлює вину особи.
Так, судом встановлено, що 05 листопада 2024 року головним спеціалістом-інспектором з паркування інспекції з паркування, управління порядку та контролю за благоустроєм міста ЧМР Казимір О.М, яка діє в складі Департаменту інфраструктури та благоустрою ЧМР, на підставі ч.1 ст. 152-1 КУпАП постановою серії CE№0139125 позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення Правил паркування транспортних засобів у вигляді штрафу в сумі 400 грн.
Згідно з ст.279-1КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.
Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов'язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).
Так інспектором з паркування управління порядку та контролю за благоустроєм міської ради з метою встановлення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 142 цього Кодексу у відповідності до 4.1 ст. 279-1 КУпАП було встановлено, що згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів належним користувачем транспортного засобу (власником) марки Lexus, ДНЗ CЕ4404AO є лише ОСОБА_1 , що також підтверджується доповідною запискою Управління порядку та контролю за благоустроєм ЧМР.
Частиною першою ст.14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів-приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа-фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
За наслідками розгляду справи встановлено, що відповідач прийшов до висновку про притягнення позивача до відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст.152-1КУпАП на підставі інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, у зв'язку з чим виніс постанову серії СЕ №0139125 від 05.11.2024 року, якою притягнув ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.152-1КУпАП та наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 400 грн.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Пункт 1 статті 247 КУпАП визначає обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності наявність події і складу адміністративного правопорушення, а наявність такої події доводиться шляхом надання доказів.
Частиною 3 статті 283 КУпАП визначено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Положеннями ч. 2 ст. 291 КУпАП визначено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.
Так, в силу ч.1 ст.152-1 КУпАП, порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі не оплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, є адміністративним правопорушенням, що тягне за собою накладення відповідного адміністративного стягнення.
Під не оплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти не оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в'їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).
Статтею 14-2 КУпАП передбачена можливість фіксації порушень правил зупинки, стоянки та паркування в режимі фотозйомки шляхом створення зображень транспортного засобу в момент вчинення правопорушення, а отже такі зображення є належним доказом його вчинення в розумінні ст.251КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Як того вимагають приписи статті 283 КУпАП, спірна постанова містить посилання на технічний засіб, яким здійснено фіксацію правопорушення. З фотознімків, зроблених інспектором в порядку ст. 14-2 КУпАП, встановлено, що транспортний засіб позивача зафіксовано інспектором з паркування з різних ракурсів у відповідності до вимог ст. 142 КУпАП.
Згідно з п. 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1342 (далі - Правила паркування транспортних засобів) визначає, що паркування це - розміщення транспортного засобу на майданчику для паркування.
У пункті 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів», користувач зобов'язаний: поставити транспортний засіб на місце для паркування відповідно до дорожньої розмітки та дорожніх знаків, а також з дотриманням вимог цих Правил і Правил дорожнього руху; сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування; розмістити на час паркування на майданчиках для паркування, на яких не запроваджено автоматизовану систему, під лобовим склом транспортного засобу документ про оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування у спосіб, що забезпечує його видимість для перевірки; після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування за час фактичного паркування.
Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено.
З приводу тверджень позивача, що він є інвалідом 2-ї (групи) групи і звільнений законом від оплати паркування на майданчику для платного паркування, то суд зазначає наступне.
Так, Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Згідно ч. 6 ст. 30 Закону, власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об'єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю.
Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Відповідно до п. 7 ст. 30 Закону, якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
Отже, законодавець чітко вказав, що особа з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю можуть безоплатно розміщувати свої транспортні засоби лише на спеціально виділених та облаштованих в межах майданчиків місцях для безоплатного паркування транспортних засобів, які позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, а також за умов передбачених п.7 ст. 30 Закону.
З фотознімків, які долучені до матеріалів справи на якому зображений вище зазначений транспортний засіб встановлено, що транспортний засіб розташовано на загальному, а не на спеціальному місці для осіб з інвалідністю (адже відсутні спеціальний знак та розмітка).
Як вбачається із матеріалів справи на майданчику для платного паркування, який розташований за адресою в м. Чернівці по вул. М.Лисенка облаштоване місце для інвалідів й відповідно ОСОБА_1 , будучи інвалідом 2 групи мав право на безоплатне розміщення свого транспортного засобу лише на спеціально виділених та облаштованих в межах майданчика місцях для безоплатного паркування транспортних засобів, які позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, а не на будь-яку місці в межах майданчику для платного паркування.
Як видно з матеріалів справи згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 948661 є інвалідом 2 групи.
Згідно паспорта ендопротеза ОСОБА_1 з діагнозом деформуючий артроз кульшових суглобів ІІІ ст., мав операцію 10.10.2017 року, а саме ендопротезування лівого кульшового суглоба з цементною фіксацією западини та безцементної ніжки.
Згідно паспорта ендопротеза ОСОБА_1 з діагнозом деформуючий артроз правого кульшового суглоба ІІІ ст. Ендопротез лівого кульшового суглоба (10.10.2017 р.), мав операцію 18.01.2018 року, а саме ендопротезування правого кульшового суглоба.
Згідно довідки №8-К від 19.02.2025 року Буковинського медичного реабілітаційного центру видана ОСОБА_1 , про те, що він дійсно проходить довготривалу/постійну реабілітацію по відновленню функцій опорно-рухового апарату після протезування двох нижніх кінцівок у Буковинському медичному реабілітаційному центрі, вул. Гете, 5. А також зазначено, що 05.11.2024 року пацієнт ОСОБА_1 перебував на чергових процедурах.
Враховуючи стан позивача та його необхідність в реабілітації, суд вбачає наявність в діях позивача крайню необхідність.
Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.
У відповідності до ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Ст. 34 КУпАП обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: 1) щире розкаяння винного; 2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; 3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; 4) вчинення правопорушення неповнолітнім; 5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.
Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, однак відсутній умисел та він діяв в стані крайньої необхідності, оскільки за станом свого здоров'я йому необхідно було проходити реабілітацію в Буковинському медичному реабілітаційному центрі - тому постанову серії CE№0139125 від 05.11.2024 року інспектора з паркування управління порядку та контролю за благоустроєм Чернівецької міської ради слід скасувати у зв'язку із вчиненням дії особою в стані крайньої необхідності.
Отже, положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені нею дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 686/5225/17.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 гривень, суд зазначає наступне.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо, якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Суд зазначає, що на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди жодних доказів не надано. Сам лише факт порушення прав не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Як наслідок позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди, а судом не встановлено підстав для задоволення вимог про відшкодування шкоди, наявності самої шкоди, її розміру, а тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.
Щодо витрат, пов'язаних з правничою допомогою у сумі 2000 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження здійснення витрат, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи представником позивача надані до суду копія договору про надання правничої допомоги від 11.11.2024 року, укладеного між адвокатом Волошиною Тетяною Борисівною та позивачем ОСОБА_1 , актом виконаних робіт від 12.11.2024 року на суму 2000 грн.
З врахуванням всіх викладених обставин, суд вважає підтвердженими витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 2000 грн., а тому такі витрати позивача мають бути стягнуті з відповідача.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору, отже відповідно до ст. 139 КАС України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави.
Отже, наведені вище обставини в їх сукупності свідчать про наявність підстав для часткового задоволення позову.
На підставі вище викладеного та керуючись ст. 14-2, 152-1, 251, 279-1, 279-3 КУпАП, ст. 2, 5-10, 14, 72-79, 90, 94, 241-246, 250, 251, 255, 286, 293, 295 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третя особа: інспектор з паркування управління порядку та контролю за благоустроєм Чернівецької міської ради Казимір Ольга Михайлівна про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення задовольнити частково.
Постанову серії CE № 0139125 від 05.11.2024 року в справі про адміністративне правопорушення винесену головним спеціалістом-інспектором з паркування інспекції з паркування, управління порядку та контролю за благоустроєм міста ЧМР Казимір О.М, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 400 грн. - скасувати і закрити зазначену справу про адміністративне правопорушення за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Стягнути з Чернівецької міської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя П.С. Гавалешко