Справа № 712/8304/24
Провадження 2/712/398/25
13 лютого 2025 року Соснівський районний суд міста Черкаси у складі:
головуючого судді Токової С.Є.
при секретарі Білик О.Ю.
з участю представника позивача Кучер Ю.В.
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
Описова частина .
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач ОСОБА_2 в особі представника адвоката Кучер Ю.В. звернулась до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до відповідача ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, яке є об"єктом спільної сумісної власності.
В обгрунтування позовних вимог вказувала, що за період перебування у шлюбі з відповідачем придбали квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 .
Після розірвання шлюбу, відповідач не погоджується добровільно поділити нерухоме майно, у зв"язку з чим змушена звернутися до суду. Також зазначає, що шлюбний договір між подружжям не укладався.
Просить суд визнати об"єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спірну квартиру . Визнати за позивачем в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Відповідач відзив на позовну заяву не подавав.
Процесуальні дії суду.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 вересня 2024 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом ( повідомленням) сторін.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Кучер Ю.В. позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, просила суд задоволити позов та визнати об"єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 .
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти позову. Пояснив суду, що кошти для придбання квартири в розмірі 10 000 дол. США були надані його матір"ю, решта - 7000 дол. США їх спільні кошти, зароблені в Польщі.
Заслухавши учасників справи , дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Мотивувальна частина .
Фактичні обставини встановлені судом .
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.11.2015 року.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 березня 2024 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2017 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_4 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нораіального округу Іващенко Г.М. та зареєстровано в реєстрі за № 2365.
Пунктом 23 Договору визначено, що придбання квартири за цим договором здійснюється за письмовою згодою дружини покупця ОСОБА_2 , що підтверджується її заявою, справжність її підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Іващенко Г.М. 17 серпня 2017 року за реєстровим № 2364.
Зміст спірних правовідносин та застосовані норми права.
Відповідно до ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує .
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя.
Відповідач ОСОБА_1 , як на заперечення проти позову та спростування презумпції спільності права власності на майно подружжя, посилався на ту обставину, що більшу частину коштів, а саме- 10 000 дол. США для придбання квартири були надані його матір"ю, однак будь-які письмові підтвердження надання коштів суду не може надати, оскільки такі відсутні.
В той же час, відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 80 ЦПК України, якою закріплено стандарт достатності доказів вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Між тим, жодних належних та допустимих доказів, на спростування презумпції спільності права власності подружжя на квартиру АДРЕСА_4 , яка придбана ними в період шлюбу, відповідач ОСОБА_1 суду не надав.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
В даному випадку, позивачем ОСОБА_2 заявлено вимогу про визнання права на 1/2 частку спірної квартири.
Що стосується позовної вимоги про визнання спірної квартири об"єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суд вказує на наступне.
Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов?язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п?ятої статті 13 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Ст. 55 Конституції України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах прямої вказівки на можливість такого захисту (ст. 8 Конституції).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Так, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23) приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
Як вказано в Постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20) позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об'єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності
У пунктах 67 - 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження№ 14-22цс20) зазначено, що "позивач заявив вимогу про визнання квартир спільним сумісним майном. Суди попередніх інстанцій цю вимогу задовольнили. Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок судів помилковим, оскільки обраний спосіб захисту є неефективним.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
Велика Палата Верховного Суду вважала, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Метою заявленого позивачем позову є поділ спільного сумісного майна, набутого за час перебування у шлюбі з 27.11.20215 року по 21.03.2024 року.
Оскільки, колишій чоловік відповідач у справі ОСОБА_1 не спростував презумпції спільної сумісної власності на квартиру, поширюється режим спільної сумісної власності на це майно.
Однак, вимога позивача про визнання квартири об"єктом спільної сумісної власності є неефективним способом захисту права, оскільки позивач не заявляє вимог про припинення права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Отже, задоволення вимоги про поділ спірної квартири як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 її частину, саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об'єкт.
Тому відсутні підстави для зазначення в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (Пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Вимоги про припинення права спільної сумісної власності на квартиру позивачем не заявлено.
Таким чином, спірна квартира набута відповідачем 17.08.2017 року , тобто у період перебування у шлюбі з позивачем, доказів, які б підтверджували факт придбання квартири за особисті кошти, відповідач не надав.
Отже, ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності майна подружжя, тому спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін.
Як встановлено в судовому засіданні , позивачем ОСОБА_2 пред'явлено саме позов про визнання права на частку в праві спільної власності на квартиру, а не позов про її поділ в натурі.
Тому, належним способом захисту порушеного права позивача є саме визнання за позивачем права на 1/2 частку в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_4 .
З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Щодо вимог сторін про стягнення судових витрат та витрат, пов"язаних з розглядом справи, суд зазначає наступне.
За приписами п.1 ч.2ст.133 ЦПК Українидо витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, щосплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом,та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За правилами ч.ч.3,4,5,6ст.137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п.3 ч.2ст. 141 ЦПК Українив разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .
Отже, витрати на правову допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до договору про надання правової допомоги від 26.06.2024 року укладеного між адвокатом Кучер Ю,В. та позивачем ОСОБА_2 за правовову допомогу клієнт сплачує адвокату винагороду ( гонорар) в розмірі 10 000 грн. .
З урахуванням критеріїв співмірності, складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, об'єму спільного сумісного майна, те, що спір вівся фактично щодо однієї квартири, є підстави вважати, що зазначені представником позивача витрати на правничу допомогу є завищеними. Віповідач в судовому засіданні також посилався на те, що витрати на правову допомогу завищені.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» 536/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
З урахуванням вищенаведених обставин справи, суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу ОСОБА_2 слід зменшити до 7 000 грн., стягнувши їх з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір в розмірі 4265,00 грн. виходячи з вартості 1/2 частини квартири , визначеної відповідно до консультації щодо ймовірної вартості об"єктів нерухомості , проведеної суб"єктом оціночної діяльності ПП " Ажіо" від 02.07.2024 року.
Сплачена сума судового збору має бути стягнута з відповідача.
Крім того, з відповідача підлягають до стягнення витрати за проведенн консультації ПП " Ажіо" в розмірі 1000 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 137, 139, 141, 206, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
Визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 4265 грн., судові витрати за проведення оцінки в розмірі 1 000 грн., та 7000 грн витрат на правову допомогу, а всього 12 265 грн.
У задоволенні позовних вимог про визнання квартири об"єктом права спільної сумісної власності - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію, щодо розгляду справи на офіційному веб-порталі судова влада України http://court.gov.ua/sud2316/.
Повний текст рішення суду складено 20 лютого 2025 року .
Головуючий :