Справа № 711/822/25
Номер провадження 1-кп/711/293/25
20 лютого 2025 року м.Черкаси
Придніпровський районний суд м.Черкаси в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Придніпровського районного суду м.Черкаси кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024250310004184 від 28.12.2024, стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси Черкаської області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за контрактом, перебуваючий на посаді старший стрілець 1 взводу 1 роти 1 батальйону, військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», який на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей чи інших осіб не має, у лікарів - нарколога, психіатра на обліку не перебуває, не є особою з інвалідністю, депутатом, не являється, є учасником бойових дій, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 16.07.2024 Соснівським районним судом м. Черкаси за ч. 5 ст. 407 КК України до позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 (два) роки,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України,
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до положень ст. 68 Конституції України ОСОБА_5 , зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах вірності конституційному обов'язку та військовій присязі; верховенства права, законності та гуманності, поваги до людини, її конституційних прав i свобод; виховання військовослужбовців на патріотичних, бойових традиціях Українського народу, додержання військової дисципліни.
Відповідно до ст. ст. 11, 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожен військовослужбовець зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, служити Українському народові, сумлінно і чесно військовий обов'язок.
Відповідно до ст. ст. 1, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна, зокрема, зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_5 призначено на посаду старшого стрільця 1 взводу 1 роти 1 батальйону військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Згідно Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» N?2232-XII від 25.03.1992, ОСОБА_5 , набув статусу військовослужбовця, у зв'язку з чим, він повинен, окрім іншого, керуватися вимогами ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України N?548-XIV від 24.03.1999 та ст. ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України N?551-XIV від 24.03.1999, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Однак, ОСОБА_5 , 28.12.2024 о 10 годині 59 хвилин, перебуваючи поблизу магазину «ЄВА» по бульвару Шевченка, 349 в м. Черкаси, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_6 , повалив потерпілого на асфальтне покриття тротуару та наніс два удари гомілкостопом правої ноги та два удари кулаком правої руки в область голови потерпілого ОСОБА_6 , внаслідок чого, останній отримав тілесні ушкодження у вигляді травми голови з переломом кісток лицьового черепа зліва, перелому кісток носа, крововиливом обличчя зліва, раною лобної ділянки, саднами обличчя та голови, що відповідно до висновку експерта від 13.01.2025 № 02-01/28 відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Дії ОСОБА_5 кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України визнав повністю, у вчиненому щиро покаявся, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності і він їх у повному обсязі підтверджує. Пояснив, що в нього дійсно на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з потерпілим, стався конфлікт. Він повалив потерпілого на асфальт та наніс два удари гомілкостопом правої ноги та два удари кулаком правої руки в область голови потерпілого.
Просив врахувати, що під час досудового розслідування він усвідомив та повністю визнав свою провину, зробивши для себе належні висновки, засуджує свою поведінку. У скоєному щиро розкаявся та просив суворо не карати, надавши шанс на виправлення.
Від потерпілого ОСОБА_6 , до суду надана заява про проведення судових засідань без його участі.
Врахувавши наведене, запитавши думку присутніх учасників кримінального провадження, які не заперечили щодо проведення судового засідання за даної явки, суд, відповідно до положень ст.325 КПК України визнав за можливе з'ясувати всі обставини кримінального провадження за відсутності належно повідомленого потерпілого.
Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення - злочину при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, роз'яснивши йому положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, вислухавши думку прокурора, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстав вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, чи визнає під примусом.
Заперечень з приводу оголошених фактичних обставин, встановлених в ході досудового розслідування в кримінальному проваджені, від сторін не надійшло, учасники погодилися із кваліфікацією вчиненого діяння, будь-які заперечення відсутні.
Вина обвинуваченого ОСОБА_5 підтверджується доказами, які були зібрані органами досудового розслідування і які він визнав в судовому засіданні, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.
Це узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Враховуючи викладене, у суду не викликають сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин злочину, добровільності та істинності його позиції, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України - умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
За змістом статей 50, 65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р., особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд відповідно до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, яке відповідно ст.12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, є військовослужбовцем, є учасником бойових дій (посвідчення НОМЕР_2 ), не має на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей чи інших осіб, не є особою з інвалідністю, не перебуває на обліку у лікарів - нарколога та психіатра, характеризуючи данні суду не надані, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, вину визнав, щиро розкаявся, висловивши щирий жаль з приводу свого вчинку та осудив свою поведінку.
В якості обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Про ці обставини, на думку суду, свідчать показання обвинуваченого, які не спростовані стороною обвинувачення, зокрема, що він визнав вину, щиро покаявся у вчиненому злочині.
При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчинених кримінальних правопорушень, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся, неодноразово висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінював свої дії та готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.
Також суд враховує, що активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином, зокрема таким, як повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, згідно ст.67 КК України, суд визнає рецидив злочину.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєне кримінальне правопорушення призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а також враховуючи ступень тяжкості вчиненого злочину, його наслідків, особи обвинуваченого, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, поведінку обвинуваченого після вчинення інкримінованого йому злочину, який усвідомлюючи свою провину, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, суд вважає за необхідне відповідно до вимог ст.50 КК України, призначити покарання у виді позбавлення волі, в межах, передбачених санкцією відповідної статті Особливої частини КК України, що буде достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Крім того, суд приймає до уваги, що ОСОБА_5 , будучи особою раніше судимою за вчинення кримінального правопорушення за ч.5 ст.407 КК України, не зробив належних висновків та продовжив злочинну діяльність, що вказує на підвищену суспільну небезпеку цієї особи та недосягнення виховної мети покарання, призначеного за попереднім вироком.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст. 71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.
При застосуванні правил ст.71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
Аналогічна позиція викладена у постанові Об'єднаної палати ККС ВС від 25.06.2018 справа № 511/37/16-к, постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 24.05.2018 справа № 310/3080/16-к, постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 128/5484/13-к.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення до відбуття покарання за вироком Соснівського районного суду м.Черкаси від 16.07.2024, відповідно до якого він був засуджений за ч.5 ст.407 КК України та було призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, із застосуванням ст. 75 КК України був звільнений від відбування покарання з випробуванням терміном на 2 роки, суд вважає за необхідне призначити йому остаточне покарання, за правилами ст. 71 КК України.
При цьому суд враховує правову позицію викладену у п. 10 абз. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якої, виходячи з положень частини 2 статті 75 КК України, а також змісту частини 3 статті 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК України, про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання є неприпустимим, а тому відсутні підстави для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України - зі звільненням від відбування покарання з випробуванням.
Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку та являлись передумовою для застосування ст.75 КК України та вимог ст. 69 КК України судом не встановлено.
Суд також не вбачає підстав для застосування приписів, передбачених ст. 69-1 КК України, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.
Призначення обвинуваченому саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
До обвинуваченого ОСОБА_7 ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м.Черкаси від 30 грудня 2024 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Підстав для зміни або скасування застосованого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили - суд не вбачає, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України суд вважає за необхідне зарахувати в строк призначеного обвинуваченому за даним вироком покарання строк попереднього ув'язнення обвинуваченого у межах даного кримінального провадження, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі за період тримання під вартою, а саме з 28 грудня 2024 року, з дня затриманні, згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, по день набрання вироком законної сили.
Цивільний позов у встановленому законом порядку в даному кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_6 не заявлений, що не позбавляє права останнього відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.
Доля речових доказів підлягає вирішенню відповідно до ст.100 КПК України. Процесуальні витрати у кримінальному провадженню відсутні.
Керуючись ст.ст.7, 100, 368-371, 373, 376, 392, 395 КПК України, суд,
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, із застосуванням правил часткового складання призначених покарань, до покарання, призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Соснівського районного суду м.Черкаси від 16.07.2024, та остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді 5 (п'яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_5 у виді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили - залишити без змін.
Строк покарання ОСОБА_5 рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Зарахувати у строк відбутого ОСОБА_5 покарання строк попереднього ув'язнення у межах даного кримінального провадження з 28 грудня 2024 року до дня набрання вироком законної сили, виходячи з положень ч.5 ст. 72 КК України, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Речові докази по кримінальному провадженню: - відеозапис подій, які поміщені на диск - марки СD-R для лазерних систем зчитування, які зберігаються в матеріалах кримінального провадження, залишити в матеріалах провадження протягом всього часу їх зберігання; - медичну карту стаціонарного хворого №25961 КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги», яка заповнена на ім'я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та повернута до КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги», залишити у КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги».
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду через Придніпровський районний суд м.Черкаси протягом 30 днів - учасниками процесу з дня його проголошення.
Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч.2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Згідно ст.376 ч.6 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1