Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/157/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 187 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
17.02.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від
19 грудня 2024 року, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Олександрівка Олександрівського району Кіровоградської області, громадянина України, українця, офіційно не працевлаштований, не одружений, має повну вищу освіту, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 2 (два) місяці, тобто до
19.02.2025 року включно, без визначення розміру застави,
В провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда перебувають матеріали кримінального провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021121020000880, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.
В судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 грудня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Судове рішення мотивовано тим, що зазначені в обвинувальному акті докази вказують на обґрунтовану підозру обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, що йому інкримінуються.
Відсутність сталих офіційних джерел доходу, та наявність кількох інших кримінальних проваджень свідчить про можливість продовження злочинної діяльності.
Тяжкість покарання, яка загрожує обвинуваченому, у випадку доведення його вини та поведінка обвинуваченого на досудовому слідстві, в сукупності з відсутністю сталих соціальних зв'язків свідчить про реальність ризику переховування від суду.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою його звільнити з під варти та обрати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою. Також, просить викликати в судове засіданні апеляційного суду потерпілу ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8 .
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що в ході розгляду справи встановлено, що потерпіла померла.
Свідки у цьому кримінальному провадженні - відсутні.
Також в матеріалах кримінального провадження відсутня документація та докази, які підтверджують вчинення кримінального правопорушення.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали клопотання, які надійшли на електронну адресу апеляційного суду і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.
Про наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні підозрюваним ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України свідчать, зокрема: протокол огляду місця події, протоколи допиту свідків, потерпілої, протоколи проведення слідчого експерименту, висновки експертів, а також інші докази, які є предметом дослідження та перевірки у суді першої інстанції.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.187 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_6 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру або якій прпедявлено обвинувачення.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_6 до вчинення злочинів, що пред'явлені в обвинуваченні, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_6 встановив наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_6 на особисту свободу.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 колегією суддів не можу бити враховано.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_6 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду, незаконного впливу на свідків, потерпілу, вчинення нових кримінальних правопорушень.
Санкція статті закону за вчинення злочину у якому обвинувачується ОСОБА_6 передбачає покарання у виді позбавлення волі.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від органу досудового розслідування та/або суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 умисний тяжкий корисливий злочин додатковим об'єктом якого є здоров'я людини, а тому, зважаючи на велику суспільну небезпеку обвинуваченого - вірно не призначив розмір застави.
Так, ОСОБА_6 розуміючи, що злочин є особливо тяжкий, враховуючи відсутність обставин, які пом'якшують покарання може вчинити спроби направленні на переховування від суду.
Про наявність ризиків свідчить те, що ОСОБА_6 офіційно не працює, не одружений, не має утриманців та міцних соціальних зв'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від органів досудового розслідування та вчинити нові кримінальні правопорушення.
При цьому, необхідно зазначити про те, що з 15.11.2021 підозрюваний ОСОБА_6 перебував у розшуку, ухвалою слідчого судді від 16.11.2021 надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_6 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та родичів потерпілої слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків та родичів потерпілої існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 добре зазнає родичів потерпілої, тому є вагомі підстави вважати, що у разі застосування до нього альтернативного по відношенню до тримання під вартою запобіжного заходу, не пов'язаного з виключними запобіжниками у комунікації та його переміщеннях, останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_6 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є особливо тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень обвинуваченого про те, що до ОСОБА_6 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
Колегією суддів не може бути враховано доводи захисника про наявність майна та місця проживання обвинуваченого, як підстава для зміни запобіжного заходу, оскільки вказане жодним чином не зменшує наявні ризики
Необхідно зазначити про те, що у ОСОБА_6 не має міцних соціальних зв'язків, які є достатнім стримуючим фактором в поведінці обвинуваченого, оскільки останній не одружений та утриманців не має.
В той же час, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить виконанням підозрюваним процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Доводи про порушення права на захист через те, що розгляд справи відбувся без участі потерпілої, колегією суддів не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не порушує права обвинуваченого адже на етапі обрання або продовження запобіжного заходу не повинні бути досліджені всі докази по кримінальному провадженню, адже це задача судового слідства..
Отже, ризики передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_6 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, намагатися переховуватися в іншій країні, вчиняти нові кримінальні правопорушення.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення, ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 грудня 2024 року необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 грудня 2024 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 2 (два) місяці, тобто до 19 грудня 2024 року включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4