судді Смоковича М. І.
20 лютого 2025 року
м. Київ
у справі №320/26511/23 провадження №К/990/28640/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2024, ухвалене суддею Лисенко В.І.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з вимогами:
1.1. визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 13.07.2018 по 18.05.2023;
1.2. зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 13.07.2018 по 18.05.2023.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач при звільненні не виплатив йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексацію грошового забезпечення, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), та стягнення з нього середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 13.08.2013 по 13.07.2018.
4. На виконання судових рішень у справах № 320/11217/21 та 320/8624/21 Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачеві:
- 16.02.2022 - 19 396,81 грн компенсації за невикористані дні відпустки;
- 01.05.2023 - 87 417,11 грн індексації грошового забезпечення.
5. Уважаючи, що відповідач не виплатив йому в день звільнення всі суми, на які він мав право, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за увесь період затримки., позивач звернувся до суду із цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
6. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 позов задоволено частково. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14.07.2018 по 19.01.2023 у розмірі 126 512,78 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
7. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що розмір середнього заробітку за з 14.07.2018 по 18.07.2022 становить 507 060,08 грн (345,88 грн х 1466 днів). Враховуючи середньозважену ставку в річному обчисленні за новими кредитами резидентам, суд першої інстанції визначив, що ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за період з 14.07.2018 по 18.07.2022 дорівнює 62 524,98 грн. При цьому розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року суд першої інстанції визначив у сумі 63 987,80 грн (345,88 грн х 185 дн.) без застосування пропорційного зменшення.
8. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2024 рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2018 по 18.07.2022 та з 01.11.2022 по 01.05.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2018 по 18.07.2022 та з 01.11.2022 по 01.05.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100, у розмірі 39 912,78 грн.
9. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції з висновками суду першої інстанції, які стосувалися методики обчислення суми середнього заробітку (щодо необхідності обчислення середнього заробітку виходячи із суми процентів, які б мав сплатити працівник, якщо б узяв кредит в розмірі невиплаченої суми).
Суд апеляційної інстанції зазначив, що у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 Касаційний адміністративний суд, розвиваючи підхід, який був сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, дійшов висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 14.07.2018 року по 18.07.2022, суд апеляційної інстанції встановив: (1) середньомісячне значення невиплаченої позивачеві суми в розрізі загального періоду затримки, яким, відповідно до розрахунків суду апеляційної інстанції, є 60 місяців або 5 років) - 1 780,23 грн (шляхом ділення невиплаченої при звільненні суми « 106 813,92 грн» на 5 років «за які нараховувалась компенсація» і подальшим діленням на 12 місяців); (2) середньоденне грошове забезпечення позивача за два перед звільненням місяці роботи - 514,60 грн (шляхом ділення суми грошового забезпечення за травень-червень 2018 року - 21 098,78 грн на 41 робочий день).
Співставивши отримане вказаним чином середньомісячне значення невиплаченої позивачеві суми з середньоденною заробітною платою позивача, суд апеляційної інстанції отримав коефіцієнт у розмірі 3,46%, який у подальшому суд апеляційної інстанції застосував для визначення частки середнього заробітку за час затримки розрахунку (від суми середнього заробітку, розрахованої звичайним чином), яка підлягає стягненню на користь позивача.
Аналогічним чином суд апеляційної інстанції визначав і розмір середнього заробітку за період після 19.07.2022, з тією лише особливістю, що шестимісячний період, за який обчислюється середній заробіток, відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням внесених до неї змін, суд апеляційної інстанції відраховував у зворотному порядку - від дати фактичного розрахунку - 01.05.2023, отримавши таким чином період з 01.11.2022 по 01.05.2023, тоді як суд першої інстанції не розривав період, за який підлягає нарахуванню середній заробіток відповідно до статті 117 КЗпП України.
Керуючись такими висновками, суд апеляційної інстанції присудив позивачеві 17 840,77 грн середнього заробітку за період з 14.07.2018 року по 18.07.2022 (або 3,46% від повної суми середнього заробітку, розрахованої за звичайними правилами, без пропорційного зменшення) та 63 810,40 грн середнього заробітку за період за період з 01.11.2022 по 01.05.2023 (або 34,59% від повної суми середнього заробітку, розрахованої за звичайними правилами, без пропорційного зменшення).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
10. 30. 23.07.2024 до Суду від позивача надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким позов задовольнити, зобов'язавши військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14.07.2018 по 19.01.2023 у розмірі 421 819,78 грн.
11. Ухвалою Верховного Суду від 28.08.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
12. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, автор касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 117 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22; від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22; від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 і дійшли помилкових висновків щодо значення змін, які набрали чинності з 19.07.2022, до питання можливості пропорційного зменшення середнього заробітку.
Основні мотиви, викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2025 року
13. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
14. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до спірних правовідносин, тобто впродовж періоду затримки, який за висновками судів попередніх інстанцій тривав з 14.07.2018 по 01.05.2023, стаття 117 КЗпП України має застосовуватися у двох редакціях: період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмежень періоду, за який міг нараховуватися середній заробіток. Період після 19.07.2022 регулюється новою редакцією статті 117 КЗпП України (яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями).
15. Так, після відкриття провадження у справі Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
16. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
17. Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.07.2018 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) суди мали застосувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
18. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
19. У контексті викладеного, Суд зазначив, що проведений судами попередніх інстанцій розрахунок не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
20. Так, суд першої інстанції, зменшуючи розмір середнього заробітку за період з 14.07.2018 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України), помилково вдався до обчислення приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, виходячи із відсотків, які б він заплатив у разі, якщо б узяв кредит на суму, яку йому несвоєчасно виплатив відповідач.
Суд апеляційної інстанції, хоча і послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, застосував їх неправильно, адже відсоткове співвідношення встановлював між невиплаченою позивачеві сумою у перерахунку на місяць і сумою середньоденного грошового забезпечення позивача за останні 2 перед звільненням місяці служби.
21. Унаслідок застосування судами попередніх інстанцій неправильної методики обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суди попередніх інстанцій не з'ясували істотних для справи обставин, які б дозволили здійснити такі розрахунки під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
22. Так, суди попередніх інстанцій не встановлювали співвідношення між загальною сумою, яка належала позивачеві при звільненні, та невиплаченими сумами.
23. Що стосується розрахунків, проведених судами попередніх інстанцій за період після 19.07.2022, то Суд зауважив, що у цій справі суди попередніх інстанцій застосували статтю 117 КЗпП України у спосіб, що не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, а відтак Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій вирішували справу без повного та всебічного з'ясування обставин в цій адміністративній справі.
Підстави і мотиви для викладення окремої думки
24. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
25. Так, статтею 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 року, встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо висновується із цієї норми.
26. Статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, тобто після 19.07.2022 року передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведене свідчить, що зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».
27. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні.
При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсація працівникам втрат частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці».
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
28. Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 19 травня 2020 року в справі № 761/35141/17 (провадження № 14-474цс19).
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).
29. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи без проведення повного розрахунку, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
30. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
31. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні обмежена в часі, водночас не залежить від розміру невиплаченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушеного права працівника. За таких умов зазначений обов'язок стає несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
32. Повертаючись до обставин цієї справи, варто зауважити, що на виконання рішень суду, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме, нарахував та виплатив компенсацію за невикористані дні відпустки 16.02.2022 у сумі 19 396,81 грн та індексацію грошового забезпечення 01.05.2023 у сумі 87 417,11 грн.
33. Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції розрахував суму середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні відпустки, яка становить 126 512,78 грн. за період з 14.07.2018 по 19.01.2023.
34. Своєю чергою суд апеляційної інстанції розрахував суму середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні відпустки з 14.07.2018 по 18.07.2022 та з 01.11.2022 по 01.05.2023 у сумі 39 912,78 грн.
35. Водночас суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
36. Таким чином, проведений судами попередніх інстанцій розрахунок не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Як уже зазначалось, суд першої інстанції, зменшуючи розмір середнього заробітку за період з 14.07.2018 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України), помилково вдався до обчислення приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, виходячи із відсотків, які б він заплатив у разі, якщо б узяв кредит на суму, яку йому несвоєчасно виплатив відповідач.
Своєю чергою, суд апеляційної інстанції хоча і послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, застосував їх неправильно, адже відсоткове співвідношення встановлював між невиплаченою позивачеві сумою у перерахунку на місяць і сумою середньоденного грошового забезпечення позивача за останні 2 перед звільненням місяці служби.
37. Унаслідок застосування судами попередніх інстанцій неправильної методики обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суди попередніх інстанцій не встановлювали співвідношення між загальною сумою, яка належала позивачеві при звільненні, та невиплаченими сумами.
38. Таким чином, підтримую позицію щодо скасування судових рішень та направлення цієї справи на новий розгляд.
39. Водночас з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві вважаю, що колегія суддів мала підтримати висновки суду апеляційної інстанції в частині очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, вказавши на необхідність застосування чіткої формули в контексті критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, яка міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
При цьому критерії зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, варто застосовувати, як в редакції до 19.07.2022 року, так і після 19.07.2022 року.
40. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу дійти такого правового висновку, який непрямо висновується з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, як у редакції до 19.07.2022 року, так і після 19.07.2022 року, про те, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, при цьому, у разі якщо період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, то, починаючи з 19.07.2022, з урахуванням обмеження шестимісячним строком.
41. Обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачив можливості зменшення його розміру. Також у зазначеній редакції не змінився саме компенсаційний характер зазначеної виплати.
Такий підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.
42. Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
43. Ключовою проблемою тлумачення положень статті 117 КЗпП України, в якій врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, є те, що дійсно приписами частини першої статті 117 КЗпП України передбачено відповідальність роботодавця в разі невиплати з його вини всіх належних працівникові сум при звільненні.
44. Водночас з обставин справи висновується, що спір між сторонами виник не у зв'язку з розміром усіх сум, що підлягали позивачу до виплати у момент звільнення, а лише індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні відпустки, тому відповідальність роботодавця необхідно визначати за правилами частини другої статті 117 КЗпП України, якою встановлено, що у разі якщо спір вирішено на користь працівника частково (працівник у судовому порядку просив вирішити спір в частині індексації грошового забезпечення), розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
45. Такого не врахувала колегія суддів при скасуванні судових рішень, а тому висновки щодо тлумачення частини першої статті 117 КЗпП України не відповідають обставинам справи, оскільки невиплаченими були не всі суми належні при звільненні, а лише частково (індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористані дні відпустки), тому до цих обставин необхідно застосовувати положення частини другої статті 117 КЗпП України.
Суддя М. І. Смокович