20 лютого 2025 року
м. Київ
справа №420/4350/20
адміністративне провадження № Зв/990/10/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Загороднюка А. Г., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 420/4350/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Обставини справи
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 № 266 про неуспішне проходження атестації прокурором - заступником начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Одеської області ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Одеської області від 29.04.2020 № 787к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 30.04.2020;
- поновити ОСОБА_1 в Одеській обласній прокуратурі на адміністративній посаді прокурора, рівнозначній (рівноцінній) посаді заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Одеської області, яку ОСОБА_1 обіймала на день звільнення, та в органах прокуратури з 30.04.2020;
- стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.05.2020 по день винесення судом рішення;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури і на адміністративній посаді прокурора та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Одеської області від 29.04.2020 № 787к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 30.04.2020. Поновлено ОСОБА_1 на адміністративній посаді заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення (посада прокурора) Одеської обласної прокуратури з 01.05.2020. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.05.2020 по 15.10.2020 в сумі 89 275,30 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на адміністративній посаді заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення (посада прокурора) Одеської обласної прокуратури з 01.05.2020 та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до відомості про результати тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, позивачка набрала за вербальний блок - 97 балів та за абстрактно-логічний блок - 87 балів, що за середньоарифметичним балом дорівнює - 92 бали. З урахуванням встановлення наказом Генерального прокурора України від 21.02.2020 № 105 «Про встановлення прохідного балу для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички і оприлюднення зразка тестових питань та правил складання іспиту» для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки прохідного булу у 93 бали, суд зазначив, що позивачка не набрала необхідної кількості балів для успішного проходження складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки. Також, суд не прийняв до уваги доводи позивачки з приводу того, що тестування на загальні здібності та навички не передбачено Законом України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), оскільки пунктом 13 Закону № 113-ІХ передбачено, що атестація може включати інші етапи, не проходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивачки негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. При цьому, суд урахував, що відповідачем не підтверджено відповідними доказами та не доведено скорочення кількості прокурорів. Крім цього, згідно з відповіддю Офісу Генерального прокурора від 12.05.2020 № 27/3-2074вих-20 на інформаційний запит позивачки від 04.05.2020, у період з 01.10.2019 по 30.05.2020 рішення про ліквідацію чи реорганізацію прокуратури Одеської області не приймалось.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 змінено, абзац 4 резолютивної частини викладено у наступній редакції: «Стягнути з Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 035285552) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 травня 2020 року по 15 жовтня 2020 року в сумі 175397,35 грн). В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками та мотивами суду першої інстанції про те, що рішення кадрової комісії від 09.04.2020 № 266 про неуспішне проходження позивачкою атестації є обґрунтованим, а наказ про звільнення протиправним та прийшов до висновку про правомірність поновлення позивачки на посаді саме в Одеській обласній прокуратурі, яка за визначенням не може уважатися новою установою, оскільки відбулось фактичне перейменування одного і того ж органу прокуратури, з якого і була звільнена позивачка.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції ураховував, що наказом прокуратури Одеської області від 12.06.2020 № 1066к позивачку призначено на посаду заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Одеської області та за період з 15.06.2020 до 15.10.2020 здійснювалось нарахування заробітної плати на посаді державної служби у загальному розмірі 86 122,05 грн, у зв'язку з чим, суд стягнув на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 89 275,30 грн, тобто різницю між загальною сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та отриманим позивачкою заробітком під час перебування у вимушеному прогулі на вищевказаній посаді. Суд апеляційної інстанції не погодився з таким розрахунком та зазначив, що виходячи із приписів частин першої та другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин, що стало підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнутого розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Верховного Суду від 07.07.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021 скасовано. Ухвалено в справі нове рішення. Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд зауважив, що після відкриття провадження за вказаними касаційними скаргами Верховним Судом було сформовано правові висновки щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зіставленні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, відповідно до яких неуспішне проходження атестації (оформлене відповідним рішенням кадрової комісії) може бути підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (зокрема, постанови від 21.09.2021 у справах № 200/5038/20-а та № 160/6204/20, від 29.09.2021 у справах № 440/2682/20 та № 640/24727/19, від 17.11.2021 у справі № 540/1456/20, від 25.11.2021 у справі № 160/5745/20, від 22.12.2021 у справі № 640/1208/20, від 28.12.2021 у справі № 640/25705/19). Таким чином Верховний Суд уважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у зв'язку з відсутністю ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, відсутні і підстави для звільнення відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Щодо оскаржуваного рішення кадрової комісії від 09.04.2020 № 266 про неуспішне проходження позивачкою атестації Верховний Суд зазначив, що оскаржуване позивачкою рішення кадрової комісії є обґрунтованим, мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти, обґрунтування щодо набрання нею за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використання комп'ютерної техніки 92 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, а тому підстави для його скасування відсутні.
Щодо тверджень позивачки про виникнення проблем з комп'ютерною технікою та програмним забезпеченням під час проходження нею тестування, Верховний Суд зазначив, що згідно з установленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, тестування позивачкою було завершено, під час проведення тестування акти про дострокове завершення тестування з незалежних від члена комісії та прокурора причин не складалися. Позивачка під час проведення тестування жодних заяв до комісії не подавала і фактично використала своє право на проходження відповідного етапу атестації та завершила тестування. У разі об'єктивної наявності технічних проблем під час тестування єдиною логічною, послідовною і такою, що сприймається, є поведінка, коли прокурор звертається до членів комісії або робочої групи і не завершує тестування, передбачаючи, що результат буде негативний, і просить з огляду на ситуацію, що склалася, перенести тестування на інший день, чого в цьому разі, як свідчать обставини справи, не було. Про такі обставини позивачка могла зазначити також у відомості, в якій розписувалася відразу після завершення тестування, засвідчуючи отриманий результат, однак цього не зробила. Результати складення позивачкою іспиту відображено членом робочої групи у відповідній відомості, із чим вона ознайомлена і поставила власний підпис, чим підтвердила їх достовірність. У примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку позивачки щодо процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки відсутні.
Щодо доводів позивачки про погане самопочуття у день складення іспиту, то Верховний Суд зазначив, що відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 221 у позивачки було право подати заяву про перенесення дати складення іспиту у разі погіршення стану здоров'я. Натомість, вона розпочала та завершила тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, тим самим оцінивши свій стан здоров'я та роботу комп'ютерної техніки, як такі, що дають їй можливість скласти іспит, і фактично використала своє право на проходження відповідного етапу атестації та завершила тестування.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що оскільки положення Закону № 113-ІХ та Порядку № 221 на день їх виконання відповідачем і прийняття спірного рішення про неуспішне проходження атестації були (та є) чинними, неконституційними та незаконними у встановленому законом порядку не визнавалися, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
На переконання Верховного Суду, доводи позивачки про відсутність інформації щодо програмного забезпечення, яке використовувалося під час атестації, його сертифікації, а також про відсутність інформації щодо апробації (рецензування) тестових питань та осіб (установ), які формували питання та визначали правильні відповіді у комп'ютерній програмі не спростовують результати тестування позивачки, не впливають на результат пройденого нею іспиту та кількість набраних балів, які стали визначальними при прийнятті оскаржуваного рішення, і законодавство України не передбачає вимог щодо проведення сертифікації чи ліцензування програмного забезпечення, яке використовувалося для проведення атестації, або ж отримання висновку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на таке програмне забезпечення.
Крім того, Верховний Суд уважав безпідставними та необґрунтованими зауваження позивачки про наявність дискримінації при формування тестових питань, оскільки всі прокурори були поставлені в однакові умови, тобто у випадку позивачки не мало місце дискримінація або інший суб'єктивний підхід.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що правові підстави для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення кадрової комісії та для визнання звільнення з посади позивачки незаконними відсутні.
Верховний Суд урахував, що відповідно до вимог Закону № 113-ІХ та Порядку № 221, якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж встановлений прохідний бал, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди, припинення участі в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Проведення тестування прокурорів, які на день набрання чинності Законом № 113-ІХ займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, та успішне її проходження є загальною та необхідною умовою для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. Водночас, відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Відтак, за наявності відповідного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачкою атестації, Верховний Суд уважав, що прокурором Одеської області 29.04.2020 правомірно прийнято спірний наказ № 787к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 30.04.2020. Зазначене свідчить про те, що наказ прокурора Одеської області від 29.04.2020 № 787к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 30.04.2020 виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Провадження за виключними обставинами
20.01.2025 до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 420/4350/20 за виключними обставинами, яка мотивована тим, що 18.12.2024 Другій сенат Конституційного Суду України ухвалив рішення № 11-р(ІІ)/2024 у справі № 3-157/2023 (290/23) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора). Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII зі змінами, який унормовує звільнення прокурора з посади, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Позивачка зазначає, що на протиправність її звільнення без достатніх правових підстав у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII нею вказувалось з відповідним обґрунтуванням безпосередньо у адміністративному позові у цій справі (уточненому від 05.08.2020 на аркушах 14-15, аркуші справи 198-199).
Проте Верховним Судом у постанові від 07.07.2022 у справі за її позовом зазначено, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прямо передбачено відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, за наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури (пункт 111. Постанови Верховного Суду від 07.07.2022).
Крім того, зазначає, що можливість звільнення прокурора, за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII передбачалося лише пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, норму якого визнано неконституційною, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022 (9-22). Наразі, Рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 у справі № 3-157/2023 (290/23) також визнано неконституційним пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII зі змінами.
Наголошує, що з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у Рішенні від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024, наказ про її звільнення з посади заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Одеської області та з органів прокуратури, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, не відповідає вимогам Закону № 1697-VII, Конституції України та його незаконність підтверджена Рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024.
Оскільки її було звільнено саме на підставі норми (пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII), яку Рішенням Конституційного Суду України визнано неконституційною, а при ухваленні судових рішень (у тому числі рішення суду касаційної інстанції) у справі № 420/4350/20 безпосередньо було застосовано пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, як норму матеріального права, уважає, що постанова Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 420/4350/20 підлягає перегляду за виключними обставинами, згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
З огляду на наведене, просить скасувати постанову Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 420/4350/20 та ухвалити нове рішення, яким касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі № 420/4350/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 № 266 про неуспішне проходження атестації прокурором - заступником начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Одеської області ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки. Ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури задовольнити, визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 № 266 про неуспішне проходження атестації прокурором - заступником начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Одеської області ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі № 420/4350/20 залишити без змін.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Загороднюка А. Г., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 420/4350/20.
Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2025 відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 420/4350/20.
04.02.2025 до Верховного Суду від Одеської обласної прокуратури надійшли заперечення на заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду від 07.07.2022 за виключними обставинами, в якій остання зазначає, що за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення та не може застосовуватись до
правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23.01.2019 у справі № 820/2462/17, від 19.11.2018 у справі № 755/4893/18, від 15.05.2019 у справі № 640/20317/16а та інших.
Крім того, Одеська обласна прокуратура зазначила, що визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, а тому останній не мав підстав не враховувати чинні на час прийняття відповідного рішення норми законодавства. Таким чином, Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 у справі № 3-157/2023(290/23) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли та припинились до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Рішення Конституційного суду стосується саме процедури вивільнення працівника у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією та скороченням, внаслідок застосування якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов'язків та професійного майбутнього. Між тим, ОСОБА_1 було звільнено у зв'язку із змінами в організації виробництва, відповідно до Закону № 113-ІХ, який визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, та є спеціальним законом у спірних правовідносинах і підставою для звільнення позивачки стало неуспішне проходження нею атестації, а не ліквідація, реорганізація органу прокуратури та скорочення кількості працівників.
Наголошує, що Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 у справі № 3-157/2023(290/23) не змінює правового регулювання спірних правовідносин, не має ретроспективної дії, та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Указане, на думку відповідача, свідчить, що прийняття Рішення № 11-р(ІІ)/2024 не змінює правового регулювання спірних правовідносин, оскільки на момент їх виникнення та до 18.12.2024 (дати ухвалення Рішення № 11-р(ІІ)/2024) указані норми були чинними та підлягали застосуванню. Зважаючи на викладене, ухвалення Конституційним Судом України Рішення про визнання неконституційним пункту 9 частини першої статті 51 Закону 1697-VII зі змінами не впливає на правовідносини, що склалися до дати його ухвалення. До того ж позивачка у цій справі просить переглянути за виключними обставинами в порядку статті 361 КАС України судове рішення, яким їй у задоволенні позову відмовлено, тобто судове рішення, яке не підлягає примусовому виконанню, що виключає можливість його перегляду відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України.
06.02.2025 до Верховного Суду від Офісу Генерального прокурора надійшли заперечення на заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду від 07.07.2022 за виключними обставинами, в якій останній зазначає, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Таким чином, з урахуванням приписів Конституції України, Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(II)/2024 слідує, що положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII визнані неконституційними і втрачають свою чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, а саме: з 18.06.2025. Тобто, спірні правовідносини, які є предметом розгляду у справі № 420/4350/20, виникли та припинилися до прийняття рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(II)/2024 по справі № 3-157/2023(290/23). Указане рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Отже, воно не впливає на спірні правовідносини, а відтак відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду від 07.07.2022 за виключними обставинами.
Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2025 закінчено підготовчі дії та призначено заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 420/4350/20 до розгляду в порядку письмового провадження.
Висновки Верховного Суду
Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
За частиною шостою статті 361 КАС України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до частини першої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення.
Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення (частина друга статті 365 КАС України).
Зважаючи на підстави звернення ОСОБА_1 із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 420/4350/20, Суд звертає увагу на те, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, уже було предметом розгляду Верховного Суду, зокрема у відносинах, у яких виник спір.
Так, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду аналізував зазначене питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативно-правової підстави.
Так, у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18 об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому воно не може вважатися «не виконаним», у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави. У цій постанові також зазначено, що Рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин і не доводить факту допущення судом помилки під час вирішення спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Аналогічна позиція щодо застосування приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підтримана об'єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 у справі № 140/2217/19, у якій вирішувалося питання відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.
Передаючи справу № 140/2217/19 на розгляд об'єднаної палати, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 28.09.2022 виходив з того, що викладений у справі № 808/1628/18 підхід унеможливлює ефективний захист і поновлення прав особи, якій відмовлено у задоволенні позову внаслідок застосування закону, визнаного згодом неконституційним.
Вирішуючи питання відступу від указаних висновків, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 21.12.2022 зазначив, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи було предметом розгляду не тільки об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від висновку якої (у справі № 808/1628/18) пропонується відступити, але й Великої Палати Верховного Суду теж.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням.
З урахуванням викладеного, об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 у справі № 140/2217/19 дійшла висновку, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленій у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.
Ці ж самі висновки об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду повторила в ухвалі від 22.12.2022 у справі № 805/1312/16-а, в якій вдруге вирішувалося питання можливості відступити від висновку щодо застосування пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.
Таким чином, дотримуючись зазначеної правової позиції щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, Суд зазначає, що постанова Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 420/4350/20, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернулася ОСОБА_1 , є рішенням суду, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно, це рішення суду не підлягає примусовому виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.
Окрім наведених мотивів необхідно також зазначити, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII). Водночас у частині першій статті 97 Закону № 2136-VIII визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону № 2136-VIII дає підстави для висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, проте продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Таким чином, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 у справі № 3-157/2023 (290/23) (пункт 3) визначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, відповідно станом на момент подання заяви про перегляд судового рішення за виключеними обставинами у цій справі (20.01.2025) пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII зі змінами не втратив чинність.
Подібна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 10.02.2025 у справі № 160/5839/20.
Посилання позивачки на те, що Законом України від 15.06.2021 № 1554-ІХ «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» з пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ виключено можливість звільнення прокурора з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за настання певних умов, колегія суддів відхиляє, оскільки спірні правовідносини виникли до внесення зазначених змін до пункту 19 Закону № 113-ІХ.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 30.11.2022 у справі № 600/6322/21-а Верховний Суд зауважив, що редакція пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ відрізняється від тієї, яку інтерпретував Верховний Суд у зазначених постановах (адже на дату видання спірного рішення і наказу ця норма діє в редакції, викладеній згідно із Законом України від 15.06.2021 № 1554-ІХ). Тобто покликання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII як нормативну підставу для звільнення прокурора у згаданому пункті розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ уже немає. Водночас це не впливає на юридичні наслідки щодо прокурора в разі настання однієї з подій, зазначених у підпунктах 1-4 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
За таких обставин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 420/4350/20.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
Згідно з частиною першою статті 369 КАС України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 359, 361, 368, 369 КАС України, Суд
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 420/4350/20.
Постанову Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 420/4350/20 залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Ж. М. Мельник-Томенко
Судді А. Г. Загороднюк
Н. М. Мартинюк