20 лютого 2025 року
м. Київ
справа №420/29426/24
адміністративне провадження № К/990/4796/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів -Кашпур О.В., Мацедонська В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у справі №420/29426/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов?язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовці, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовці, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовці, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовці, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- у іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_2 оскаржила його в апеляційному порядку.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року залишено без руху. Встановлено скаржнику десятиденний строк із дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліку апеляційної скарги шляхом подання документу про сплату судового збору.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року клопотання військової частини НОМЕР_1 про продовження строку для усунення недоліків або відстрочення сплати судового збору задоволено частково; продовжено військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги на десять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2025 року відмовлено військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні клопотання про продовження строку для усунення недоліків та/або відстрочення сплати судового збору, або стягнення судового збору після вирішення справи за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ; апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року повернуто особі, яка її подала.
06 лютого 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла з касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у справі №420/29426/24.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Частиною третьою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, про повернення апеляційної скарги.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду апеляційної інстанції, якою повернуто апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, не відноситься до ухвал, якими закінчено розгляд справи.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у встановлений судом строк скаржник не усунув недоліків апеляційної скарги, доказів сплати судового збору не надав, натомість звернувся з повторним клопотанням про продовження строку для усунення недоліків та/або відстрочення сплати судового збору, або стягнення судового збору після вирішення справи за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Стаття 133 КАС України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк. Водночас, у розумінні приписів статті 8 Закону України № 3674-VІ, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин. При цьому, з урахуванням вимог статті 133 КАС України, суд не вправі вчиняти дії, про які йдеться у статті 8 Закону України № 3674-VІ з власної ініціативи. Отже, саме скаржник має звернутися до Суду і довести існування фінансових труднощів та гарантувати сплату коштів у майбутньому.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору П'ятий апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 27 січня 2025 року зазначив, що відстрочення сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду, а скаржник не є суб'єктом, на якого розповсюджується дія законодавства з питань звільнення від сплати судового збору, відстрочення, розстрочення його сплати чи зменшення його розміру.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що у поданому клопотанні скаржник не надав доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у цій справі.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги П'ятий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що підстави для повторного продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги відсутні, оскільки цей строк уже продовжувався ухвалою від 13 січня 2025 року та у скаржника було достатньо часу для сплати судового збору, однак вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху на дату постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги відповідач не виконав.
Отже, оскільки апелянт не усунув недоліків апеляційної скарги, яку залишено без руху у вставлений судом строк, суд апеляційної інстанції, керуючись приписами частини другої статті 298 та пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України вирішив повернути апеляційну скаргу заявникові.
Стаття 44 КАС України передбачає, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З метою виконання процесуального обов'язку сплати судового збору особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.
Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ. Відсутність бюджетного асигнування не є підставою для невиконання скаржником свого обов'язку щодо сплати судового збору.
Отже, доводи скаржника не свідчать про неможливість сплатити судовий збір і не є підставою для відстрочення сплати суми судового збору.
Відповідно до вимог частини другої статті 298 КАС України та частини другої 169 КАС України строк усунення недоліків апеляційної скарги не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
У встановлений процесуальним законодавством та судом строк, апелянтом не було виконано вимоги ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та не усунуто недоліків апеляційної скарги.
Відповідно до частини другої 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу, правильно застосував норми процесуального права, а саме: частини другої статті 298 КАС України, що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, відповідно до частини другої статті 333 КАС України, є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.
Мотиви, наведені в оскаржуваному судовому рішенні, та обставини, на які посилається заявник, на обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі.
За таких обставин у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у справі №420/29426/24 необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, частиною другою статті 329 та статтею 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у справі №420/29426/24.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська О.В. Кашпур В.Е. Мацедонська