20 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/1908/24 пров. № А/857/20927/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року (головуючий суддя Луцович М.М., м.Ужгород) у справі №260/1908/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, -
22.03.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 28.06.2023 по 27.12.2023 (включно); стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 28.06.2023 по 27.12.2023 (включно) в розмірі 251 784,21 грн.
Позов обґрунтовує тим, що у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 , а саме 27 червня 2023 року, з позивачем не здійснено повний розрахунок при звільненні та він змушений був звернутися за захистом своїх прав до суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 року у справі № 260/7158/23 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із січня 2020 року по травень 2023 року грошового забезпечення, надбавок та доплат нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, із врахуванням раніше виплачених сум. Фактичний розрахунок, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 року у справі № 260/7158/23, відбувся лише 27.02.2024 року. Таким чином, позивач вважає, що в порушення норм діючого законодавства, зокрема ст. 117 КЗПП України, відповідач не провів остаточний розрахунок щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - 27 червня 2023 року. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 червня 2023 року по 27 грудня 2023 року (включно) у розмірі 251784,21 грн (двісті п'ятдесят одна тисяча сімсот вісімдесят чотири гривні 21 коп.).
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а предметом спору у даній справі є правовідносини щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які регулюються нормами спеціального законодавства, та не можуть підмінюватись нормами Кодексу законів про працю України, а тому як позивач був військовослужбовцем, а не працівником. Військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними військової служби врегульовано спеціальним законодавством, а тому норми статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби. Окрім того, апелянт вказує, що з лютого 2022 по квітень 2023 в період активних бойових дій був ускладнений процес погодження проектів наказів (всі відділи знаходились у різних місяцях) та відповідно підписання останніх, фінансово - економічний відділу тимчасово базувався в м. Мукачево (з метою нарахування грошового забезпечення та відповідно його перерахування за допомогою військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 )), передача даних (відрядження, відпустка, звільнення, лікарняний, полон, безвісті відсутні, загиблі) стосовно військовослужбовців загону була ускладненою, що спричиняло затримку грошового забезпечення та належних виплат, проте незважаючи на всі ці обставини відповідач робив все можливе задля своєчасного нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям та розрахунку при звільненні військовослужбовців в надскладних умовах. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Згідно з Витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.06.2023 № 317-ОС майстер - сержант ОСОБА_1 припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас.
Відповідно до Витягу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.06.2023 № 337-ОС майстер - сержанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 27.06.2023.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі №260/7158/23 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із січня 2020 року по травень 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, надбавок та доплат нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із січня 2020 року по травень 2023 року грошового забезпечення, надбавок та доплат нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, із врахуванням раніше виплачених сум.
27 лютого 2024 року НОМЕР_3 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на виконання рішення суду від 11.12.2023 у справі №260/7158/23 виплачено заборгованість грошового забезпечення у сумі 237407,55 грн.
Вважаючи, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-ХІІ).
Згідно з статтею першою Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів вважає, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Апеляційний суд вказує, що остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведено 27.02.2024 року. Таким чином, станом на день виключення позивача зі списків та всіх видів забезпечення, відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі.
За змістом частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема, викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Колегія суддів зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується ситуацій, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих ситуацій, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, колегія суддів зазначає наступне.
Позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення 27 червня 2023 року, а остаточний розрахунок проведено 27 лютого 2024 року, однак, виходячи із норм статті 117 КЗпП України, в редакції чинній з 01 липня 2022 року середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу за шість місяців з 28 червня 2023 року по 27 грудня 2023 року (включно) -183 календарних днів.
Таким чином, в межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту восьмого розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно Розрахунку відповідачем нараховано позивачу доплату грошового забезпечення у розмірі 14375,75 грн за квітень 2023 року та 14375,75 грн за травень 2023 року.
Відповідно з урахуванням Розрахунку, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяця служби перед звільненням становив 83 928,50 грн (у квітні 2023 року - 41964,25 грн та у травні 2023 року - 41 964,25 грн).
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1375,87 грн. (83928,50 грн / 61 календарних дні).
Отже, за період з 28 червня 2023 року по 27 грудня 2023 року (включно) середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі, який підлягає стягненню на користь позивача складає 251784,21 грн (середньоденна заробітна плата 1375,87 грн * 183 кількість днів затримки розрахунку).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 червня 2023 року по 27 грудня 2023 року (включно) у розмірі 251784,21 грн.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі № 260/1908/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний