19 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 160/25465/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року (суддя 1-ї інстанції Юрков Е.О.) в адміністративній справі №160/25465/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
23.09.2024 ОСОБА_1 , в особі представника Ялової Юлії Олександрівни, через систему "Електронний Суд" звернулась до суду із позовною заявою до Державної установи "Центр пробації" в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Центр пробації» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з Державної установи “Центр пробації» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2023 року по 31 серпня 2023 року у сумі 57 119,12 грн.;
- визнати протиправними дії Державної установи “Центр пробації» щодо відмови ОСОБА_1 , в здійсненні нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь час затримки виплати, а саме з 24 березня 2022 року по день фактичної виплати 12 липня 2024 року, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
- зобов'язати Державну установу “Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового ї начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь час затримки виплати, а саме з 24 березня 2022 року по день фактичної виплати 12 липня 2024 року, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 по справі 160/315/23 було виплачено на користь ОСОБА_1 щомісячну додаткову винагороду у розмірі 76762,49грн., за період з 24.02.2022 по 31.05.2022. При цьому Відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2023 року по 31 серпня 2023 року у сумі 57119,12грн, а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. Зазначене послугувало підставою звернення до суду з цим позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року позов задоволено.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій зазначено на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано доводів відповідача про те, що додаткова винагорода, що була виплачена позивачу за судовим рішенням, не є складовою грошового забезпечення та має тимчасовий характер. При вирішення питання щодо виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні судом не враховано позицію Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення його розміру. Задоволення вимог позивача стосовно виплати компенсації втрат частини доходів є безпідставними, оскільки виплата додаткової винагороди здійснюється за наказом командирів (начальників), а працівники рядового і начальницького складу ДКВС, які несуть службу, з 01.09.2022 втратили право на таку виплату.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2018 року по 28.02.2023 рік проходила службу у Державній установі “Центр Пробації».
Відповідно наказу Державної установи “Центр Пробації» від 20.02.2023 року № 161/к “Про особовий склад» майора внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби на підставі п.5 ст.23 Закону України “Про державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), 28 лютого 2023 року.
Проте при звільненні позивачу не здійснено нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі, передбаченому пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 року по справі 160/315/23 - зобов'язано Державну установу “Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити старшому інспектору Саксаганського районного відділу філії Державної установи “Центр пробації» у Дніпропетровській області ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 24 лютого 2022 року; в іншій частині позову відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем 12.07.2024 було нараховано та виплачено на користь ОСОБА_1 щомісячну додаткову винагороду у розмірі 76762,49грн., за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, що підтверджується випискою з її карткового рахунку від 04.09.2024.
Позивач вважаючи, що оскільки виплату додаткової винагороди відповідач у день її звільнення не провів, то відповідно до статті 117 КЗпП України вона має право на виплату середнього заробітку за час затримку повного розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2023 по 31 серпня 2023 у сумі 57119,12грн, а також на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме з 24 березня 2022 по день фактичної виплати 12 липня 2024, у зв'язку з чим звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість.
Переглядаючи судове рішення колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.
У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України (в редакції до внесення змін Законом №2352-ІХ), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), застосовується у випадках: вимушеного прогулу, а також в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (пункт 1 Порядку №100).
Жодна із зазначених норм законодавства не містить приписів про можливість зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019, справа №761/9584/15-ц дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Наведений у вказаній постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції з 19.07.2022, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Як свідчать встановлені обставини справи, відповідно наказу Державної установи “Центр Пробації» від 20.02.2023 року № 161/к “Про особовий склад» майора внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби на підставі п.5 ст.23 Закону України “Про державну кримінально_виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), 28 лютого 2023 року, натомість щомісячну додаткову винагороду у розмірі 76 762,49 грн., за період з 24.02.2022 року по 31.05.2022 року виплачена позивачу відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 року по справі 160/315/23 лише 12.07.2024 року.
Отже станом на день виключення позивачки зі списків особового складу підрозділу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.
Доводи скаржника про те, що спірна додаткова винагорода має тимчасовий характер не звільняли відповідача від обов'язку здійснити з позивачем розрахунок у повному обсязі на час звільнення.
Враховуючи дату звільнення 28.02.2023, застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України, у редакції на момент їх виникнення, тобто після набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду 06 грудня 2024 року ухвалив постанову у справі № 440/6856/22 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у якій зазначив, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Враховуючи те, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, то такий не підлягає застосуванню до правовідносин у справі, що розглядається оскільки такі виникли після внесення змін до статті 117 КЗпП України.
Отже, період затримки повного розрахунку при звільненні позивача становить з 01.03.2023 (перший день після звільнення) до деня остаточного розрахунку але не більше як за шість місціяв.
Враховуючи зазначене, доводи скаржника про можливість зменшення суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відхиляються судом.
Так судом здійснений розрахунок до стягнення.
Відповідно до розрахункових листів виданих ДУ “Центр пробації» вбачається, що грошове забезпечення позивача за грудень 2022 рік складає 10 979,65 грн., за січень 2023 року складає 8 267,37 грн. (додаток), а середньомісячна заробітна плата, за останні два місяці перед звільненням, складає 9 623,51 грн. Кількість календарних днів за грудень 2022 року та січень 2023 року становить 62 дня. Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 310,43 грн. (19247,02 грн./62 календарних дні). Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання і встановлених судом обставин, становить 57 119,12 грн. (310,43 грн. х 184 календарних днів).
Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності проведеного судом розрахунку до стягнення. Під час перегляду справи судом апеляційної інстанції також не встановлено помилок.
Враховуючи вищезазначене колегія суддів суду апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 77 КАС України відхиляє доводи відповідача, на підтвердження доводів скарги, щодо неправильно застосування судом першої інстанції ст.117 КЗпП.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених додаткової грошової допомоги при звільненні за весь час затримки виплати, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Так, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі ст. ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - та інші.
Згідно з п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Враховуючи зазначені норми законодавства, основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі складові грошового забезпечення, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Крім цього, виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вищенаведених правових норм у подібних спірних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 826/13003/16, від 12 травня 2022 року у справі № 815/3998/16 від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 21.03.2023 у справі 620/7687/21, від 29.03.2023 у справі № 120/9475/21-а.
Оскільки відповідач здійснив виплату позивачу щомісячної додаткової винагороди у розмірі 76762,49грн., за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 по справі 160/315/23 лише 12.07.2024, є вірними висновки суду першої інстанції позивач має право на компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачене грошове забезпечення при звільненні.
Враховуючи наведене висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, а тому, враховуючи норми ч. 5 ст. 242 КАС України, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене судове рішення скасуванню.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року в адміністративній справі №160/25465/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак