20 лютого 2025 р. Справа № 440/12834/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2024, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, повний текст складено 03.12.24 по справі № 440/12834/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо зменшення з 01 квітня 2019 року відсоткового значення розміру його пенсії з 83% до 70% сум грошового забезпечення; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з 01 квітня 2019 року з розрахунку 83% грошового забезпечення, зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови у здійсненні перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії ОСОБА_1 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, встановлених довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885 в розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення з 01 квітня 2019 року відповідно до вимог статей 43 та 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» на підставі довідки про розмір грошового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885, з урахуванням проведених виплат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачу без врахування положень Порядку №45 та Постанови №103. Вказує, що Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням по судовій справі №826/3858/18 від 12.12.2018 року визнав протиправними та не чинними пункти 1,2 Постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45 та зобов'язав Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно - правового акту протиправним та не чинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно - правовий акт. Звертає увагу, що нормативно - правових актів щодо визначення умов, порядку та розмірів, за якими має проводиться перерахунок пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, після дати набрання рішеннями суду законної сили - не приймалося. У зв'язку з цим, а також з урахуванням пункту 4 Постанови №103, виплата вищевказаної пенсії продовжується у встановлений на цей час розмірах. Наголошує, що в зазначеній довідці про розмір грошового забезпечення включені додаткові види грошового забезпечення, які не передбачені Постановою №103, тому відсутні підстави для її розгляду та перерахунку пенсії позивача в подальшому.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачу призначено пенсію за вислугу років з 01.01.2007, виходячи з 83% сум грошового забезпечення, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується матеріалами пенсійної справи та не заперечується сторонами.
У рамках справи №320/14796/21 встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка виразилась у відмові перерахувати ОСОБА_1 пенсію у зв'язку зі збільшенням розміру грошового забезпечення; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 в зв'язку зі збільшенням розміру грошового забезпечення відповідно до довідки №2/3/1/4885 від 14.09.2021, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , за посадою начальник організаційно-планового відділення - заступник начальника тилу, що становить: посадовий оклад - 5220,00 грн, оклад за військовим званням - 1410,00 грн, надбавка за вислугу років 50% - 3315,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 65% - 6464,25 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 522,00 грн, премія 35% - 1827,00 грн, а вського нараховано 18758,25 грн з 05.03.2019, з урахуванням раніше виплачених сум без обмежень граничним розміром; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 суму компенсації частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати перерахованої пенсії за період починаючи з 05.03.2019 по час фактичної виплати у відповідності до положень ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 у справі №320/14796/21 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладене у листі від 27.09.2021 № 1000-0203-8/97742, про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.04.2019, з урахуванням розміру грошового забезпечення, визначеного відповідно до нової довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885 із компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків їх виплати. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі №320/14796/21 ГУПФ України в Київській області проведено перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019, проте з розрахунку 70% грошового забезпечення, що підтверджено копією протоколу.
Не погодившись із діями Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо зменшення з 01 квітня 2019 року відсоткового значення розміру його пенсії з 83% до 70% сум грошового забезпечення, позивач ініціював даний спір.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови у здійсненні перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії ОСОБА_1 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, встановлених довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885 в розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення з 01 квітня 2019 року відповідно до вимог статей 43 та 63 Закону №2262-ХІІ, статті 9 Закону №2011-ХІІ та з врахуванням положень Постанови №704 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885, з урахуванням проведених виплат.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, є Закон України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі по тексту - Закон України №2262-ХІІ).
Вказаним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно зі ст.13 Закону України №2262-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії позивачу) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України (пункт "б" статті 12): за страховий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
в) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, які звільняються з військової служби на умовах Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" 1763-15 (пункт "в" статті 12): за вислугу 15 років - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 проценти за кожний повний рік вислуги понад 15 років, але не більше ніж 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43).
Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011 року, внесено зміни до частини другої статті 13 Закону України № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100%, до категорії 2, - 95%.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VII внесено зміни у частину другу статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно яких цифри 80 замінено цифрами 70.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про зміну встановленого Законом максимального розміру пенсії після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом.
Аналізуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що положення статті 13 Закону України № 2262-ХІІ, якими встановлено розмір пенсії, виходячи з 70% від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, які виникли після 01.04.2014 року, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку.
Тобто, зміна максимального розміру пенсії, що відбулася після призначення пенсії позивачу та не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку.
З матеріалів пенсійної справи позивача вбачається та не заперечується сторонами, що розмір призначеної вперше пенсії складав 83% грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
У постанові від 16.10.2019 у справі №240/5401/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, внесені зміни до частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80 відсотків, а потім 70 відсотків грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, отже при перерахунку пенсії відповідним категоріям осіб має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Застосування іншого показника (70%) до перерахунку пенсії стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, з огляду і на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
Отже, при перерахунку пенсії позивача з 01 квітня 2019 року у відповідача по справі були відсутні правові підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії з 83% до 70% грошового забезпечення.
На підставі викладеного вище та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №240/5401/18, враховуючи, що позивачу була призначена пенсія у розмірі 83% грошового забезпечення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідача у здійсненні перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії ОСОБА_1 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, встановлених довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885 в розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення.
Доводи апеляційної скарги відповідача стосуються незгоди пенсійного органу з перерахунком пенсії на підставі оновленої довідки від 14.09.2021 №2/3/1/4885 та жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції про протиправність застосування в даному випадку показника 70% відповідних сум грошового забезпечення максимального розміру пенсії до перерахунку пенсії позивача.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що в оновлену довідку від 14.09.2021 №2/3/1/4885 про грошове забезпечення позивача включені додаткові види грошового забезпечення, які не передбачені Постановою №103, тому відсутні підстави для її розгляду та перерахунку пенсії позивача в подальшому.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України №103, зокрема до додатку 2 до Порядку № 45, в якому визначено форму довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, визнані судом протиправними та нечинними, відтак з 05.03.2019 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/3858/18 діє редакція додатку 2 до Порядку № 45, яка діяла до зазначених змін.
Отже, у позивача виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, встановлених довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885.
Більш того, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 у справі №320/14796/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.04.2019, з урахуванням розміру грошового забезпечення, визначеного відповідно до нової довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885.
У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на перерахунок та виплату пенсії в розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення з 01 квітня 2019 року відповідно до вимог статей 43 та 63 Закону №2262-ХІІ, статті 9 Закону №2011-ХІІ та з врахуванням положень Постанови №704 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій, які є предметом оскарження, надано не було.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови у здійсненні перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії ОСОБА_1 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, встановлених довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885 в розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення з 01 квітня 2019 року відповідно до вимог статей 43 та 63 Закону №2262-ХІІ, статті 9 Закону №2011-ХІІ та з врахуванням положень Постанови №704 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2021 №2/3/1/4885, з урахуванням проведених виплат.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 по справі № 440/12834/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий