20 лютого 2025 р. Справа № 520/22701/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 (суддя: Кухар М.Д., м. Харків) по справі № 520/22701/24
за позовом Багатопрофільної приватної фірми "АСТРА"
до Харківської митниці
про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,
Багатопрофільна приватна фірма "АСТРА" (далі - БПФ «АСТРА», позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської митниці (далі - відповідач, митний орган), в якому просила суд;
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UА807000/2024/000482/2 від 01.08.2024 р.
- визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807200/2024/000583 від 01.08.2024 р.
- стягнути з відповідача - Харківської митниці (61003, м. Харків, вул. Миколаївська, буд. 16Б, код ЄДРПОУ: 44017626) за рахунок бюджетних асигнувань на користь БАГАТОПРОФІЛЬНОЇ ПРИВАТНОЇ ФІРМИ "АСТРА" (БПФ "АСТРА") (61153, м. Харків, просп. Ювілейний, буд. 56, Код ЄДРПОУ: 22612778) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6126,87 грн. (шість тисяч сто двадцять шість грн. 87 коп.) та зі сплати витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6500,00 (шість тисяч п'ятсот грн.).
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність рішення про коригування митної вартості товарів №UА807000/2024/000482/2 від 01.08.2024 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807200/2024/000583 від 01.08.2024 (далі картка відмови), оскільки позивачем під час митного оформлення товару, поставку якого здійснено відповідно до зовнішньо-економічного договору № 29/03/21 від 29.03.2021, разом з митною декларацією №24UА807200011637Ш від 01.08.2024 було надано митному органу всі необхідні та передбачені Митним кодексом України (далі МК України) документи для підтвердження митної вартості товарів за основним методом, які безпідставно не були взяті відповідачем до уваги.
З огляду на подані до позовної заяви документи на підтвердження судових витрат на правову допомогу, вважав доведеними та співмірними витрати на таку допомогу у сумі 6500,00 грн..
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 у справі № 520/22701/24 адміністративний позов Багатопрофільної приватної фірми "АСТРА" (просп. Ювілейний, 56, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61153, код ЄДРПОУ22612778) до Харківської митниці (вул. Миколаївська, буд. 16-Б,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61005, код ЄДРПОУ44017626) про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів №UА807000/2024/000482/2 від 01.08.2024 р..
Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807200/2024/000583 від 01.08.2024 р..
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці (вул. Миколаївська, буд. 16-Б,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61005, код ЄДРПОУ44017626) на користь Багатопрофільної приватної фірми "АСТРА" (просп. Ювілейний, 56,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61153, код ЄДРПОУ22612778) сплачений судовий збір у сумі 3098 (три тисячі дев'яносто вісім) грн.87 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000(три тисячі) грн.00 коп..
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість та порушення норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 у справі № 520/22701/24 та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову БПФ «АСТРА».
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та не досліджено в повній мірі обставини справи, не наведені підстави, з яких суд першої інстанції виходив відхиляючи доводи митного органу, що свідчить про неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та вказує на порушення під час ухвалення рішення норм процесуального права.
Пояснив, що контроль за правильністю визначення митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення за ЕМД №24UА807200011637Ш від 01.08.2024, здійснювався посадовими особами митниці відповідно до вимог статті 54 МК України шляхом перевірки числових значень митної вартості товарів та наявності в документах усіх відомостей, що їх підтверджують, а також статей 336, 337, 363 МК України в частині контролю із застосуванням системи управління ризиками. Враховуючи, що під час здійснення співробітником підрозділу митного оформлення митного контролю ЕМД №24UА807200011637Ш від 01.08.2024 спрацювали ризики, згенеровані АСАУР щодо можливого заниження митної вартості товарів, зокрема за кодом: 105-2 (Контроль правильності визначення митної вартості) та 106-2 (Витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів), у Харківської митниці виникли підстави для більш детального аналізу умов зовнішньоекономічної операції щодо вирішення складного випадку визначення митної вартості.
Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.08.2019 по справі № 826/19400/15, стверджував, що спрацювання ризиків АСАУР свідчить про наявність обґрунтованого сумніву та є підставою для витребування додаткових документів.
При цьому, неподання декларантом на запит митного органу жодних додаткових документів з числа витребуваних виключає можливість для митного органу визнати заявлену декларантом митну вартість.
Пояснив, що 01.08.2024 декларанта було повідомлено, що на виконання вимог статей 53, 54 МК України, він або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, передбачені частиною 3 статті 53 МК України для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. На вказаний запит митниці декларант повідомив про неможливість надання додаткових документів, а відтак, позивачем не було доведено митниці заявлену митну вартість за ціною угоди, у зв'язку з чим, відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості оцінюваного товару № №UА807000/2024/000482/2 від 01.08.2024 за резервним методом у відповідності до ст. 64 МК України.
З огляду на викладене, вважав, що рішення про коригування митної вартості №UА807000/2024/000482/2 від 01.08.2024 винесене на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений нормами МК України та інших підзаконних нормативних актів, а також з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що виключає його скасування.
Крім того, зазначив, що після здійснення позивачем декларування товарів за новою митною декларацією, оскаржувана картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення вичерпала свою дію, а тому, вимога позивача про її скасування є неналежним та неправильним способом захисту його прав, оскільки таке скасування не поновлюватиме попередню митну декларацію, за якою було вперше заявлено до митного оформлення товари позивача так як їх вже оформлено та випущено у вільний обіг за новою митною декларацією.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просив залишити апеляційну скаргу Харківської митниці без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 по справі №520/22701/24 без змін.
В обґрунтування відзиву зазначив, що з огляду на приписи статей 52, 53 МК України імперативною умовою для витребування додаткових документів та відмови у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому, сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто, приписи вказаних статей зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Водночас, в графі 33 рішення про коригування митної вартості не наведено докладної інформації і джерела, що використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваного товару за резервним методом, зокрема, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови тощо, як передбачено вимогами наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» (далі Наказ № 598).
Як наслідок, наполягав, що саме лише зазначення у рішенні про коригування митної вартості товарів реквізитів раніше оформленої митної декларації з вищим рівнем митної вартості товару не може вважатись належним підтвердженням обґрунтованості коригування митної вартості. В такому випадку детального дослідження потребує митна декларація іншого митного оформлення з доданими до неї документами, що не було зроблено відповідачем.
Також зауважив, що у ВМД № 24UA204150002197U1 від 25.06.2024, на яку посилається митний орган, як на джерело інформації для коригування митної вартості, артикул товару: 2400 ТЕХ не співпадає з артикулом, вказаним у декларації № 24UA80720001163703 від 01.08.2024, поданій БПФ «АСТРА» до оформлення: ECER16-1200D-608. Товари з різними артикулами можуть мати різні характеристики, тому не можна порівнювати ціни таких товарів. Відтак, наявність у митного органу інформації щодо інших митних оформлень за іншою митною вартістю не є підставою для коригування митної вартості та для витребування додаткових документів.
Вказує, що автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар. Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованій системі аналізу та управління ризиками. В свою чергу, декларант надав усі передбачені Митним кодексом України документи, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові частини.
Крім того, стверджує, що в порушення вимог митного законодавства, Харківська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2024/000482/2 від 01.08.2024, в якому джерелом інформації є наявна в АСМО Інспектор та ЄАІС цінова інформація щодо товарів, митне оформлення яких вже здійснено у максимально наближений термін - ВМД № 24UA20415000219701 від 25.06.2024, в графі 43 якої вказано код 6, що свідчить що ВМД коригована по 6 методу (резервному).
В іншій частині зміст відзиву на апеляційну скаргу дублює зміст позовної заяви.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що БАГАТОПРОФІЛЬНА ПРИВАТНА ФІРМА "АСТРА" 01.08.2024, через свого декларанта ФОП ОСОБА_1 , було подано до митного оформлення ЕМД №24UА807200011637Ш від 01.08.2024 та додані до неї товаросупровідні документи, а саме: пакувальний лист (Packing list); рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice), Коносамент (Bill of lading); автотранспортну накладну (Road consignment note); сертифікат про походження товару (Certificate of origin); банківські платіжні документи, що стосуються товару; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги; документ, що підтверджує вартість перевезення товару; прейскурант (прайс-лист) виробника товару; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією; страховий поліс; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту); зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких і зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів; договір про надання послуг митного брокера; договір (контракт) про перевезення; заява декларанта або уповноваженої ним особи, у вигляді внесення коду до митної декларації, про те, що товари, які декларуються не належать до товарів, що підлягають державному експортному контролю; копія митної декларації країни відправлення.
За результатами перевірки митної декларації, а також інших документів, митним органом було винесено Рішення про коригування митної вартості товарів №UА807000/2024/000482/2 від 01.08.2024, в якому, обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано на підставі вимог ст.: 54, 55, 57, 58-63 Митного кодексу України, вказано на: 1) невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 МКУ, у зв'язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально а також в зв'язку з тим, що документи подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 МКУ, містять розбіжності які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає статі за ці товари, зокрема:
- наявні рішення про визначення митної вартості за подібним товаром (код товару за УКТ ЗЕД 7019120000) по даному підприємству;
- в гр.23 СМК 441010-1 відсутній підпис Перевізника;
- наданий до митного оформлення прайс-лист від 13.04.2024 б/н є по суті офертою для конкретного покупця, тобто виданий продавцем безпосередньо БПФ "АСТРА " та не відображає дійсну вартість у розумінні ст. VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року. Так відповідно до ст. VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю, під дійсною вартістю слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеним законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Згідно загальноприйнятої світової практики прейскурант (прайс-лист) це довідник цін (тарифів)на товари та/або види послуги, який адресований невизначеному колу покупців;
- відсутні каталоги, загальні справжні прейскуранти (прайс-листи) від виробника товару;
- відсутній переклад митної декларації країни відправлення 16.05.2024 *422720240000474922 *, що суперечить вимогам ст. 254 МКУ;
- митна декларація країни відправлення від 16.05.2024 № *422720240000474922*, не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує митну вартість товару, оскільки не засвідчує факт його експорту через відсутність в такій декларації дати експорту та відміток митних органів країни відправлення;
-у пакувальному листі від 13.05.2024 бн наявні відомості про коносамент від 17.05.2024 № 237489465, який видано пізніше такого пакувального листа. При цьому, у зазначеному коносаменті відсутні підписи уповноваженої особи перевізника (капітана, судноплавного агента), що може свідчити про нечинність такого коносаменту;
- відсутні банківські/платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунку від 29.07.2024 № LS-4576577 та умов п. 4.1 договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 19.07.2024 № 19/07/2024, що суперечить вимогам Наказу МФУ від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення»;
- відсутня Заявка, передбачена умовами договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 14.12.2023 №1488;
- відсутня Заявка, передбачена умовами договору про організацію перевезення вантажів автотранспортом від 20.07.2023 № 20/07/2023;
- відсутня Заявка, передбачена умовами договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 19.07.2024 № 19/07/2024;
- відсутній банківський/платіжний документ, що підтверджує факт оплати морського фрахту, згідно умов коносаменту 237489465;
- відсутній транспортний договір щодо морського перевезення згідно коносаменту 237489465;
- відсутня калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту, що суперечить вимогам Наказу МФУ від 24.05,2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення».
Також повідомлено про відмову у митному оформленні (випуску) товарів та надано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №ІІА807200/2024/000583 від 01.08.2024, в якій зазначено про неможливість здійснення митного оформлення товарів, в зв язку з невірним визначенням їх митної вартості та прийняттям Рішення про коригування митної вартості товарів № ІІА807000/2024/000482/2 від 01.08.2024 (вимоги частини 3 та 6 статті 54 МКУ).
З огляду на викладене, керуючись нормами підпункту 4 пункту 4 статті 54 МК України, декларантом позивача було подано нову митну декларацію № 24UА807200011671U7 від 01.08.2024 та супровідні документи.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та протиправності оскаржуваного рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товару, оскільки надані позивачем до митного органу документи на підтвердження митної вартості товару, у повній мірі доводили митну вартість товару за ціною контракту, підлягали обчисленню та містили всі реквізити, які б дозволяли ідентифікували ввезений товар, водночас, відповідачем не наведено належних обґрунтувань щодо наявності сумніву в числових значеннях або недостовірності наданих документів, що могло б бути підставою для запиту додаткових документів та винесення спірного рішення про коригування митної вартості товару.
З огляду на те, що декларантом у повному обсязі надано документи на підтвердження складових частин заявленої митної вартості оцінюваного товару за ціною угоди та методу її визначення, що дозволяли визначити всі складові митної вартості оцінюваних товарів за ціною угоди, суд дійшов висновку про неправомірність проведеного митним органом коригування.
При вирішенні питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, вивчивши подані представником позивача докази, суд дійшов висновку, що справедливим та співмірним з обставинами даного конкретного спору буде розмір витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набрав чинності з 01.06.2012.
Статтею 246 МК України встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина 1 статті 248 МК України).
Згідно з частиною 8 статті 257 МК України, митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів.
На виконання статті 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина п'ята статті 58 МК України).
Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні. Крім того, митним законодавством передбачена система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.
Колегія суддів зауважує, що пріоритетним до застосування є саме основний метод. Це, відповідно, обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи закріплені приписами пункту другого частини першої статті 57 МК України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів. Про субсидіарний характер застосування другорядних методів свідчить зміст положень частини третьої статті 58 МК України.
Згідно з частиною другою статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частини 5 статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:
1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;
3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;
4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;
5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;
6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Положеннями частини 6 статті 54 МК України встановлено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з частиною 1 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
За правилами частини третьої статті 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Таким чином, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб'єктом господарювання метод визначення такої вартості.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу України).
За правилами частини п'ятої статті 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Зі змісту статті 53 МК України випливає, що законом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондує й положенням частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Водночас частиною третьою статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Зміст наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки саме з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 по справі № 810/2784/18, від 06.09.2019 по справі № 815/2501/18, від 26.11.2019 по справі № 821/107/16, від 21.06.2022 по справі № 820/6811/16, від 20.03.2024 по справі № 826/5959/17.
Також, колегія суддів зазначає, що сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У митниці є обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 червня 2015 року (справа № 21-498а15) та у постанові Верховного Суду від 30.04.2024 по справі № 826/15125/17.
Колегією суддів встановлено, що у спірних правовідносинах сумнів у правильності визначення митної вартості, який митний орган вважає обґрунтованим, відповідач пов'язує з ціновою інформацією в ЄАІС Держмитслужби України щодо подібних/аналогічних товарів митне оформлення яких вже здійснено. Зазначені обставини, на переконання митного органу, виключали можливість перевірки числового значення заявленої позивачем митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 МК України та обумовили необхідність витребування від декларанта або уповноваженої ним особи встановлених статтею 53 МК України додаткових документів та відомостей, у наданні яких листом від 01.08.2024 було відмовлено (а.с. 62).
Колегією суддів встановлено, що за результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом було обрано метод визначення митної вартості резервний. З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості подібних товарів у максимально наближений час є більшим і становить 1,52 дол. США/кг, джерело МД № 24UA204150002197U1 від 25.06.2024 (тов.1).
Враховуючи вищезазначене, митну вартість товару № 1 скориговано з рівня 0,630 дол. США/кг до рівня 1,52 дол. США/кг.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що фактично підставою для коригування митної вартості слугував висновок митного органу про відсутність документального підтвердження митної вартості з огляду на те, що документи подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 МК України, не містять відомостей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, а заявлена митна вартість ввезених позивачем товарів, є нижчою, ніж вартість товарів, яка вказана в МД № 24UA204150002197U1 від 25.06.2024 та була взята відповідачем за основу при коригуванні митної вартості оцінюваного товару.
Колегія суддів зазначає, що порядок коригування митної вартості товарів встановлено статтею 55 МК України. Відповідно до частини другої цієї статті письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.
За Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими Наказом № 598, графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.
Однак, як вбачається зі змісту спірного рішення про коригування митної вартості, відповідач, останнє взагалі не містить ані обґрунтування застосування резервного методу для визначення митної вартості задекларованого позивачем товару, ані пояснень щодо зроблених коригувань з наведенням порівняння обсягів партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов за митною декларацією позивача та декларацією, яка використана митним органом при визначенні митної вартості, порівняльних характеристик імпортованого товару та товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.
Посилання на номер та дату митної декларації, яку було взято за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, міститься, зокрема, у наданому до суду відзиві на позов. При цьому, навіть у відзиві на позов не проведено детальне дослідження вказаної митної декларації з доданими до неї документами, не наведено вартісні та якісні характеристики товару, що має суттєве значення, оскільки ціна товару за контрактом встановлюється виходячи не з ваги товару, а з його характеристик, а ідентифікація раніше оформленого митницею товару, на підставі лише зазначених вище відомостей не можлива лише з посиланням на раніше оформлену митну декларацію.
Дослідивши ЕМД № 24UA204150002197U1 від 25.06.2024, якою керувалась митниця при винесенні рішення про коригування, колегією суддів встановлено, що артикул товару, який зазначено у вказаній декларації (2400 ТЕХ) та у ЕМД №24UА807200011637Ш, поданій БПФ «АСТРА» до митного оформлення (ECER16-1200D-608), не співпадають.
З огляду на вищенаведене, митним органом не доведено подібність (аналогічність) товару, визначеного за ЕМД № 24UА807200011637Ш та у використаній митним органом ЕМД № 24UA204150002197U1.
Не наведено митним органом і додаткових пояснень щодо порівняння характеристик оцінюваного товару та товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за другорядним методом, що в свою чергу свідчить про невмотивованість визначення митним органом митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.
Посилання митного органу, як на одну з підстав невизнання заявленої декларантом митної вартості, на наявність рішень про визначення митної вартості за подібним товаром по даному підприємству, колегія суддів відхиляє, оскільки, як стверджує сам позивач (та не заперечує відповідач), всі рішення про коригування митної вартості, винесені Харківською митницею щодо товару, поставленого БПФ «АСТРА» оскаржуються в судовому порядку, частина з яких вже визнані протиправними та скасовані Харківським окружним адміністративним судом.
З приводу посилань Харківської митниці на ненадання позивачем до митного оформлення каталогів, специфікацій, загальних прейскурантів (прайс-листів) виробника товару, на неприйняття наданого до митного оформлення прайс-листа від 13.04.2024 б/н, у зв'язку з тим, що останній виданий продавцем безпосередньо БПФ «АСТРА», і є по суті офертою для конкретного покупця та не відображає «дійсну вартість» у розумінні ст. VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року, колегія суддів зазначає таке.
Так, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.01.2022 по справі № 810/3667/15, каталоги, специфікації, прейскуранти, прайс-листи продукції складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару. Обов'язкової вимоги щодо отримання від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної вище документації чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій, не передбачено. Таким чином, відомості, наведені у вказаних документах виробника товару, не мають імперативного характеру, а отже у разі їх наявності можуть прийматися митними органами лише до уваги як додаткове джерело інформації.
Слід також врахувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.12.2023 по справі № 810/3766/16, згідно з яким ненадання декларантом запитуваних митним органом документів (каталогів, специфікацій, загальних прейскурантів (прайс-листів) виробника товару за відсутності у митниці підстав для витребування додаткових документів та належного (об'єктивного) обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим (основним) методом, якщо таких документів не надано, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування відповідачем іншого, зокрема, резервного методу визначення митної вартості товару.
Колегія суддів зауважує, що до переліку додаткових документів, визначених частиною третьою статті 53 МК України входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару. Водночас, положення цієї статті передбачають можливість надання на підтвердження митної вартості товарів не лише прайс-листа виробника, а й інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, до яких, зокрема можна й віднести прайс-лист продавця товару.
Прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців. Прайс-лист є документом довільної форми, чинне законодавство не встановлює вимог до форми та змісту прайс-листів, які можуть оформлюватись не лише виробником товару, а й продавцем у довільній формі на власний розсуд. Водночас наявність чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), зокрема, інформації щодо умов поставки, не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів.
Вказана правова позиція відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 28.02.2024 по справі № 815/1460/18.
Зі змісту наданого позивачем як до митниці так і до суду прайс-листа продавця товару "SHANDONG FIBERGLASS GROUP CORP" від 13.04.2024 на підтвердження ціни імпортованого товару вбачається, що кількісні, вартісні та якісні характеристики імпортованих позивачем товарів становили, зокрема: FIBERGLASS ROVING артикул ECER16-1200D-608. Ціна 0,630 дол. США/кг.
Порівнявши відомості вищевказаного прайс-листа з даними митної декларації, інвойсу № SDFE3240507 від 13.05.2024 та пакувального листа від 13.05.2024, колегією суддів встановлено, що зазначений у ньому артикул товару ECER16-1200D-608 та ціна за кілограм товару 0,630 дол. США, повністю відповідають відомостям щодо ціни товару, яка була визначена позивачем у митній декларації №24UА807200011637Ш від 01.08.2024, що спростовує твердження відповідача про не зазначення декларантом всіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар.
З приводу доводів відповідача щодо ненадання позивачем перекладу митної декларації країни відправлення, відповідно до вимог ст. 254 МК України, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст. 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Згідно з листом Державної митної служби України від 08.10.2010 р. N 11/2-10.16/11627-ЕП, адресованим Начальникам регіональних митниць (крім Регіональної інформаційної митниці), Начальникам митниць, з метою вирішення питання практичної реалізації Угоди про інформаційне забезпечення між Держмитслужбою та Українським національним комітетом Міжнародної торгової палати, 02.08.2010 підписано протокол, яким передбачено, зокрема, що експортна митна декларація на товари походженням з КНР може використовуватися митними органами України як додаткова довідкова інформація за умови верифікації такої декларації та її перекладу на державну мову Українським національним комітетом Міжнародної торгової палати.
Отже, з аналізу вказаних норм слідує, що вимагати переклад українською мовою документів, наданих декларантом разом з митною декларацією, зокрема експортної митної декларації, митний орган може лише у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.
Разом з цим, відповідачем в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості не наведено обставин в обґрунтування необхідності надання як самої експортної декларації, так і її перекладу, пов'язаних з перевіркою або підтвердженням відомостей, зазначених у митній декларації. Так само не зазначено обґрунтування необхідності здійснення декларантом верифікації декларації країни відправлення, враховуючи, що в силу положень вказаного листа Державної митної служби України, верифікована експортна митна декларація використовується митними органами виключно, як додаткова довідкова інформація.
Колегія суддів зауважує, що ненадання позивачем при митному оформленні копії митної декларації країни відправлення з вказівкою на порт, дати експорту та відмітки митних органів країни відправлення товару жодним чином не свідчить про неможливість з'ясування всіх числових значень складових митної вартості, оскільки витрати на транспортування включено у вартість товару на умовах CIF, отже встановлення місцезнаходження порту відправлення товару жодним чином не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 815/2552/16.
З приводу посилання відповідача на відсутність банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунку від 29.07.2024 № LS-4579577 та умов п. 4.1 договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 191.07.2024 № 19/07/2024, відсутність Заявки, передбаченої умовами договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 14.12.2023 №1488; Заявки, передбаченої умовами договору про організацію перевезення вантажів автотранспортом від 20.07.2023 № 20/07/2023; Заявки, передбаченої умовами договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 19.07.2024 № 19/07/2024; відсутність банківського/платіжного документу, що підтверджує факт оплати морського фрахту, згідно умов коносаменту 237489465; відсутність транспортного договору щодо морського перевезення згідно коносаменту 237489465; калькуляції транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту, що суперечить вимогам Наказу МФУ від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», слід зазначити наступне.
Так, відповідно до офіційних правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року) CIF - у дослівному перекладі цей термін означає вартість, страхування і фрахт. Це означає, що продавець збирає документацію, оплачує постачання на борт судна, витрати на експорт, страховку та фрахт до місця призначення. Після цього за вантаж повністю відповідає покупець. Продавець для умов CIF повинен отримати страховий поліс, що допускає передачу для покриття ризиків, пов'язаних з доставкою вантажу, страховими компаніями. Страхування повинно покривати, як мінімум, передбачену в договорі купівлі-продажу ціну плюс 10% (тобто 110%) і бути обумовленим у валюті договору купівлі-продажу. Відповідальність продавця за товар закінчується, коли товар був доставлений до порту покупця і був прийнятий найманим експедитором покупця.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог п.6 ч. 2 ст. 53 МК України, позивачем для підтвердження розміру витрат на перевезення до митного органу було надано, зокрема, CMR № 441010-1 від 29.07.2024, коносамент № 237489465 від 17.05.2024, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінювальних товарів (договори надання послуг з перевезень вантажів № 1488 від 14.12.2023, № 19/07/2024 від 19.07.2024, № 20/07/2023 від 20.07.2023, рахунок на оплату № LS-4576577 від 29.07.2024, довідку про транспортні витрати № 441010/2 від 29.07.2024.
Зі змісту вказаних документів, слідує, що послуги з перевезення, задекларованого позивачем товару було надано ТОВ "ЛАМАН ШИПІНГ", які включали в себе: міжнародне автоперевезення за маршрутом Gdansk (Poland) до м. п. Ягодин за реєстраційним номером ВК99171B/BK5425XF вартістю 65000,00 грн.; транспортно-експедиторське обслуговування за межами державного кордону України вартістю 1877,46 грн. та міжнародне автоперевезення по території України за маршрутом Ягодин Харків за реєстраційним номером НОМЕР_1 /ВК5425XF вартістю 39886,14 грн..
Слід зазначити, що вся зазначена позивачем у вказаних документах інформація щодо перевезення товару та його вартості кореспондується між собою, не містить жодних розбіжностей та не викликає сумнівів у її достовірності.
Колегія суддів зауважує, що надання таких документів як калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту та банківських та платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, в якості підтвердження витрат на транспортування, можливе у випадку, коли з наданих декларантом разом з митною декларацією документів неможливо встановити вартість перевезення оцінюваних товарів.
Натомість, як вказано вище, декларантом БПФ «АСТРА» було надано документи щодо транспортування товару, відомості в яких в достатній мірі підтверджують особливості перевезення товару: умови поставки, дані перевізника, маршрут перевезення та вартість такого перевезення.
Також, слід зауважити, що відповідач, наполягаючи на наданні додаткових документів щодо понесених витрат під час здійснення транспортування товару позивача, не наводить будь-яких розбіжностей в наданих позивачем документах на підтвердження заявленої вартості товару. Доказів неправильності такого обчислення позивачем відповідачем до суду не надано.
Відповідно до частини третьої статті 318 МК України, митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
Колегія суддів звертає увагу, що за приписами наведених вище правових норм у випадку виникнення обґрунтованих сумнівів митний орган повинен витребувати, а декларант - надавати лише ті докази, які можуть підтвердити або спростувати такі сумніви. Тобто, необхідність подачі додаткових документів має бути обумовлена тим, які факти в аспекті митної вартості товару мав на меті встановити (спростувати) митний орган.
Саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
Ненадання позивачем при митному оформленні договору про морське перевезення товару, заявки до договору, передбаченої умовами договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 14.12.2023 №1488, заявки, передбаченої умовами договору про організацію перевезення вантажів автотранспортом від 20.07.2023 № 20/07/2023, заявки, передбаченої умовами договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 19.07.2024 № 19/07/2024, на транспортне перевезення товару, документів, що надаються для підтвердження витрат на транспортування згідно статтею 53 МК України та Наказу МФУ від 24.05.2012 №599, жодним чином не свідчить про неможливість з'ясування всіх числових значень складових митної вартості, оскільки такі відомості можна встановити, дослідивши надані позивачем документи щодо транспортування товару (які перелічено вище). А відтак, відсутність вказаних документів жодним чином не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Жодних розбіжностей у поданих позивачем до митного оформлення документах не було наведено в спірних рішеннях і не було покладено в їх основу суб'єктом владних повноважень. Водночас, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушення принципу поділу влади. Звідси висновується, що адміністративний суд аналізує рішення контролюючого органу, ухвалене, в даному випадку, за результатами митних заходів і процедур, виключно на предмет його відповідності вимогам частини другої статті 2 КАС України.
На підставі аналізу вказаних документів у сукупності з іншими документами, поданими позивачем під час митного оформлення оцінюваного товару, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття спірного рішення про відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю.
Колегія суддів звертає увагу, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 Митного кодексу України, саме по собі не тягне для нього негативних правових наслідків та не є безумовною підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів лише з посиланням на те, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
Така позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 803/776/17.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів, оцінивши під час розгляду справи документи, які подавались позивачем під час митного оформлення товару, вважає, що подані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
В той же час відповідачем не надано доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а зазначення митним органом у спірному рішенні про подання декларантом невідповідних документів, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, без наведення детальних обґрунтувань щодо зроблених коригувань, порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості тощо, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення.
Таким чином, під час апеляційного перегляду справи Харківською митницею не доведено, що використані декларантом відомості не підтверджені документально, а подані документи, передбачені частиною 2 статті 53 МК України, не містили обов'язкових відомостей, необхідних для правильного визначення митної вартості товару.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів №UА807000/2024/000482/2 від 01.08.2024 винесене відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, які мали значення для його прийняття, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Митним кодексом України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню, що зумовлює задоволення позовних вимог в цій частині.
З огляду на вказане, картка відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807200/2024/000583 від 01.08.2024, яка винесена відповідачем у зв'язку з прийняттям спірного рішення про коригування митної вартості, яке визнана судом протиправним підлягає скасуванню.
Водночас, твердження відповідача про обрання позивачем неналежного способу захисту у виді скасування картки відмови у митному оформленні товарів, випущених у вільний обіг №UА807200/2024/000583 від 01.08.2024 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в цій картці наведено вимоги, виконання яких забезпечує митне оформлення, - подання нової МД з урахуванням відомостей, наведених у рішенні про коригування.
Тобто, подання нової митної декларації не було для декларанта повністю добровільним.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про захист права здійснити митне оформлення за митною вартістю, визначеною ним самостійно, а також інтересом, який полягає у одержанні правових підстав для повернення митних платежів, сплачених у зв'язку з прийняттям відповідачем спірного рішення про коригування митної вартості та картки відмови.
Таким чином, у випадку, коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у статті 301 МК України, статті 43 Податкового кодексу України та статті 45 Бюджетного кодексу України. Відтак, звертаючись до суду з даним позовом, позивач обрав належний спосіб захисту.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12.04.2018 по справі № 820/2014/17.
З приводу позовних вимог в частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Положеннями частин 3 та 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа № 815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа № 640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа № 280/2635/20).
На підтвердження понесених у суді першої інстанції витрат на правову допомогу, позивачем надано копії Договору про надання адвокатським бюро правової допомоги № 3 від 31.10.2023, додаткову угоду №14 від 02.08.2024 до вказаного договору; акту здачі-приймання робіт №29 від 05.08.2024; рахунку на оплату №29 від 05.08.2024 на суму 6500 грн.; виписку з банківського рахунку за період з 05.08.2024 по 06.08.2024, ордеру на представництво інтересів ТОВ "ВІМО-ПЛЮС" адвокатом Борбунюк О.В., виданого Адвокатським бюро "Борбунюк".
Відповідно до рахунку на оплату №29 від 05.08.2024, розмір гонорару бюро за надання правової допомоги за додатковою угодою № 14 від 02.08.2024 до Договору №3 від 31.10.2023 складає суму 6500 грн.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 по справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм частин 4-6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
У поданому до суду першої інстанції відзиві на позов, відповідач, заперечуючи проти заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу у розмірі 6500 грн., вказував на його необґрунтованість, завищеність та не співмірність зі складністю даної справи, виконаною адвокатом роботою, зокрема, щодо складання позовної заяви, яка на одну третину складається з цитування тексту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості. З урахуванням викладеного, відповідач просив суд критично проаналізувати розрахунок вартості цих послуг на відповідність критеріям «розумного» та «співмірного» розміру витрат на оплату послуг адвоката.
За правилами оцінки доказів, встановлених статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Зменшуючи розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу з 6500,00 грн. до 3000,00 грн., суд першої інстанції виходив з принципу співмірності.
При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача складені наступні документи: позовна заява та відповідь на відзив.
Надаючи оцінку стягнутій судом першої інстанції сумі судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів, дійшла висновку, що складена адвокатом відповідь на відзив здебільшого складається із викладу обставин справи та повторює висновки наведені у позові, що не вимагало великого обсягу аналітичної й технічної роботи, а також витраченого часу, з огляду на що розмір правової допомоги в цій частині підлягає зменшенню.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує обсяг вказаного документа (21 сторінка) та його фактичне значення для справи, наявність власних висновків адвоката та велику кількість посилань на актуальну судову практику по спірних питаннях.
Колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції були досліджені наявні в матеріалах справи докази на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу та застосовано принцип співмірності щодо заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, з огляду на ступінь складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, прийняття судом першої інстанції рішення про задоволення позову, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення присудженої судом першої інстанції суми витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Згідно зі статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківської митниці - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 по справі № 520/22701/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко