20 лютого 2025 р. Справа № 440/6880/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024, (головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк) по справі № 440/6880/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
10.06.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 червня 2020 року по 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 09 травня 2024 року в сумі 315 230,07 грн;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 червня 2020 року по 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 09 травня 2024 року в сумі 315 230,07 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що при звільненні з військової служби ( 09.06.2020) відповідач не провів з ним повний розрахунок грошового забезпечення. Про стягнення заборгованості позивач звернувся до суду з відповідними позовами, за наслідками розгляду яких на виконання рішень суду відповідачем сплачено відповідні суми, проведено остаточний розрахунок, проте не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 10 червня 2020 року по 09 травня 2024 року включно, але не більш як за шість місяців.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 56 434,95 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1 не погодившись із судовим рішенням в частині визначення судом розміру середнього заробітку, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин лише ст. 117 КЗпП України у редакції, що почала діяти з 19.07.2022, не врахувавши, що позивача звільнено до 19.07.2022, помилково застосував принцип співмірності до суми середнього заробітку, обрахованої за шість місяців та при його обчисленні не врахував період з 10.06.2020 по 18.07.2022, до якого обмеження шістьма місяцями не застосовується.
Надав власний розрахунок середнього заробітку за період з 10.06.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 09.05.2024, з урахуванням ст.117 КЗпП України (у редакції до та після 19.07.2022) який становить 315 230,07 грн. (249 221,91 грн + 66 008,16 грн).
Просив врахувати правову позицію Верховного Суду у постановах по справі №№ 560/11489/22, 560/6960/23, 240/15141/22, 560/9586/22 та 560/831/23.
Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач) надала відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2024 зупинено провадження по справі № 440/6880/24 до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 440/6856/22.
Згідно з інформацією, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, Верховним Судом 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 ухвалено постанову, яка набрала законної сили.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 поновлено провадження у справі № 440/6880/24.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 з 20.09.2017 до 09.06.2020 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом 09.06.2020 № 131 ОСОБА_1 за пп "а" п.2 ч.5 ст.26 Закону України " Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту) звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Разом з тим, при звільненні позивача з військової служби, відповідачем не проведено в повному обсязі остаточний розрахунок, а саме не нараховано та не виплачено: індексацію грошового забезпечення за період з 20.09.2017 по грудень 2018 року та з 01.03.2018 по 09.06.2020; компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 09 червня 2020 року.
Позивач оскаржив бездіяльність відповідача в судовому порядку, за наслідками розгляду справи рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 по справі № 440/4477/20, яке набрало законної сили 12.11.2020 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 09 червня 2020 року.
26.02.2021 року на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 440/4477/20 Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення у сумі 19719,68 грн.
Індексація грошового забезпечення за періоди період з 20.09.2017 по грудень 2018 року та з 01.03.2018 року по 09.06.2020 року під час звільнення позивача не була виплачена та присуджена позивачу за наслідками звернення до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/4478/20 від 23.10.2020 року зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 20.09.2017 по березень 2018 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та з березня 2018 року по грудень 2018 року з урахуванням березня 2018 року як базового місяця. Рішення набрало законної сили 23.11.2020 року.
Також рішенням Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/6662/23 від 11.08.2023 року, яке набрало законної сили 29.01.2024 року, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити суми індексації різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 09.06.2020 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням висновків суду.
Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу 10.11.2021 та 09.05.2024 на виконання рішень Полтавського окружного адміністративного суду:
- від 21.10.2020 року у справі № 440/4478/20 індексацію грошового забезпечення у сумі 21 540,71 грн.
- від 11.08.2023 року у справі № 440/6662/23 грошове забезпечення у сумі 89 801,03 грн.
Вважаючи, що відповідачем проведено несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем остаточний розрахунок при звільненні позивача здійснено несвоєчасно, відповідач зобов'язаний виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більше як за шість місяців відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України . Розмір середнього заробітку розрахований судом виходячи із кількості днів затримки розрахунку - 6 місяців з урахуванням принципу співмірності.
Відмовляючи, суд першої інстанції виходив з того, що виплаті підлягає середній заробіток виключно за шість місяців, з огляду на обмеження, встановлені у статті 117 КЗпП України, а не за весь період затримки.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у ст.ст. 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16.
Судом встановлено, що на час звільнення позивача з військової служби - 09.06.2020, з ним не проведено повний розрахунок відповідачем, а саме - не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошове забезпечення.
В свою чергу, повний розрахунок відповідачем проведено 09.05.2024, отже, період прострочення щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення тривав з дати його звільнення зі служби 09.06.2020 по день повного фактичного розрахунку 09.05.2024.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зазначив, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачені ст. 117 КЗпП України.
Визначаючи розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні , суд першої інстанції застосував обмеження шістьма місяцями, встановлене ст. 117 КЗпП, в редакції, чинній на час проведення фактичної виплати, додатково врахував принцип співмірності з огляду на надмірну суму середнього заробітку відносно недоплачених при звільненні коштів та стягнув на користь позивача 56 434,95 грн.
Колегія суддів вважає помилковим розрахунок судом першої інстанції суми середнього заробітку та таким, що зроблений за неповного встановлення обставин справи з огляду на наступне.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
В свою чергу, як вже зазначалось, згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Верховний Суд зазначив, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/ тривають після 19.07.2022 є неможливим.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативно-правовому рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
З прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України застосовані в постановах Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23.
Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що позивача звільнено з військової служби 09.06.2020, остаточний розрахунок із позивачем проведено 09.05.2024,отже період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 10.06.2020 (наступний після звільнення день) по 09.05.2024, а тому такий умовно необхідно поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Середній заробіток за період з 09.06.2020 по 18.07.2022 обчислюється із застосуванням норми статті 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV та із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку.
Середній заробіток за період з 19.07.2022 по 09.05.2024 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Проведений судом першої інстанції розрахунок середнього заробітку зазначеним правилам не відповідає.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає за можливе провести новий розрахунок суми середнього заробітку.
Щодо періоду з 09.06.2020 по 18.07.2022.
Так, враховуючи, що позивача звільнено зі служби 09.06.2020, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню є квітень, травень 2020 р.
Загальна сума грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці проходження служби становить 21 883,02 грн, що підтверджується довідкою про складові грошового забезпечення позивача (а.с. 11).
Отже, середньоденна заробітна плата становить 358,74 грн (21 883,02 грн / 61 календарний день).
В свою чергу, періодом затримки належних позивачу сум при звільненні є 10.06.2020 по 18.07.2022, тобто 769 календарний день.
Таким чином, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 358,74 грн/день за 769 днів (з 10.06.2020 по 18.07.2022) становить 275 871,06 грн.
Водночас, колегія суддів вважає, що зазначена сума середнього заробітку є надмірною та підлягає зменшенню з огляду на наступне.
Так, Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 зазначив, що при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, передбаченого ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції до 19.07.2022 слід встановити: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Судом встановлено, що при звільненні 09.06.2020 позивачу виплачено грошове забезпечення в сумі 14 010,60 грн, що підтверджується довідкою про складові грошового забезпечення позивача (а.с. 11).
Виплачена на виконання судових рішень недоплачена сума грошового забезпечення становить 131 061,42 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 145 072,02 грн (14 010,60 грн + 131 061,42 грн).
Таким чином, недоплачена сума при звільненні 131 061,42 грн у процентному виразі дорівнює 90,34% від 145 072,02 грн.
Обрахована апеляційним судом відповідно до Порядку № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення та індексації, становить 275 871,06 грн.
Отже, з урахуванням принципу пропорційності, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 249 221, 92 грн (90,34% від 275 871,06 грн).
Колегія суддів враховує, що позивач звернувся до суду за виплатою належних сум не одразу після звільнення, а через тривалий проміжок часу, що призвело до значного періоду прострочення виплати належних позивачу сум індексації грошового забезпечення (12.10.2020 - 11.08.2023, що становить майже три роки), можливість позивача звернутись за стягненням середнього заробітку за інший період, що не охоплюється заявленим в межах цієї справи, як наслідок, неспівмірність визначеної судом суми середнього заробітку (249 221, 92 грн), сумам грошового забезпечення недоплаченим відповідачем при звільненні (131 061,42 грн).
Враховуючи зазначене колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 10.06.2020 по 18.07.2022 буде сума 100 000,00 грн.
Щодо періоду з 19.07.2022 до 09.05.2024.
Так, період стягнення з 19.07.2022 до 09.05.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Кількість днів затримки складає 184 дні (з урахуванням вимог чинної редакції ст. 117 КЗпП - не більш як за шість місяців), а тому розмір середнього заробітку за вказаний період становить 66 008,16 грн (358,74 грн х 184).
Загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду у справах №761/9584/15-ц та №440/6856/22, становить 166 008,16 грн (100 000 грн + 66 008,16 грн).
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції періоду затримки розрахунку з позивачем з 10.06.2020 по 18.07.2022 із врахуванням принципу співмірності. Разом із тим, розрахунки позивача, зазначені в апеляційній скарзі, не відповідають сталій позиції Верховного Суду, а тому розрахована позивачем сума стягнення відхиляється та не враховується апеляційним судом.
Наведений апеляційним судом розрахунок суми середнього заробітку не погіршує становище позивача, а тому відповідає його інтересам та сприяє поновленню порушеного права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшовши висновку про право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, неправильно визначив розмір такого відшкодування, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини в іншій редакції.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 по справі № 440/6880/24 - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.06.2020 до 09.05.2024 в сумі 166 008,16 грн (сто шістдесят шість тисяч вісім гривень 16 копійок).
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 по справі № 440/6880/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій