20 лютого 2025 року справа №200/8259/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року по справі №200/8259/24 (суддя І інстанції Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 16.11.2023 року в зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.08.2019 року, виплаченої 16.11.2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року у справі №200/3953/22;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 16.11.2023 року в зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.08.2019 року, виплаченої 16.11.2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року у справі № 200/3953/22;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 року по 29.10.2024 року в зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.08.2019 року, виплаченої 29.10.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2024 року у справі № 200/7393/23;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 року по 29.10.2024 року в зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.08.2019 року, виплаченої 29.10.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2024 року у справі № 200/7393/23.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.12.2024 року позовну заяву було залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня отримання копії цієї ухвали, шляхом надання до суду:- обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом (із зазначенням причин пропуску строку та підстав, з яких позивач вважає ці причини пропуску строку поважними) щодо позовних вимог, які стосуються нарахування і виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.08.2019 року, виплаченої 16.11.2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року у справі № 200/3953/22.
На виконання вимог вказаної ухвали суду позивачем подано клопотання, у якому він просить поновити строк звернення до суду з цим позовом.
В обґрунтування цього клопотання позивач вказує, що він, отримавши 29.10.2024 року індексацію грошового забезпечення, невідкладно 26.11.2024 року звернувся до суду з даним позовом, у тому числі щодо грошового забезпечення, виплаченого 16.11.2023 року.
Звертаючись до висновків, які були наведені у рішенні Конституційного Суду України від 15.09.2013 року № 9-рп/2013, а також постанові Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі № 620/1892/19, позивач зазначає про те, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, як складових належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Посилаючись на правові висновки, що були наведені Верховним Судом у постановах від 11.12.2020 року у справі № 200/10820/19-а, від 09.06.2021 року у справі № 240/186/20, від 17.11.2021 року у справі № 460/4188/20, позивач вказує на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву і виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті, а тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання виплатити відповідну компенсацію.
При цьому позивач звертає увагу на зміну вказаної правової позиції Верховного Суду в питаннях щодо строку звернення до суду за виплатою компенсації втрати частини доходу, зазначаючи , що за постановою Верховного Суду від 02.04.2024 року у справі № 560/8194/20 до суду із адміністративним позовом можна та необхідно звертатися вже без відповіді на заяву позивача з проханням виплатити компенсацію втрати частини доходу.
Виходячи з наведеного вище, позивач вказує на те, що постановою Верховного Суду від 11.12.2020 року у справі № 200/10820/19-а (діяла на момент виплати позивачу першої частини індексації грошового забезпечення - на 16.11.2023 року) строки звернення до суду з позовом щодо виплати компенсації втрати частини доходу не були обмежені, тоді як за постановою Верховного Суду від 02.04.2024 року у справі № 560/8194/20 (діяла на момент виплати позивачу другої частини індексації грошового забезпечення - на 29.10.2024 року) строки звернення до суду з таким позовом вже були обмежені, проте, як зазначає позивач, дані обставини (тобто зміна правової позиції Верховного Суду) не могли бути передбачені ним "в силу відсутності телепатичних навичок".
З огляду на зміст норми статті 58 Конституції України щодо незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, у тому числі правової позиції Верховного Суду, позивач просить поновити строки звернення до суду і відкрити провадження у справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року визнано неповажними викладені у клопотанні позивача причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом у частині вимог, які стосуються нарахування і виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.08.2019 року, виплаченої 16.11.2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року у справі № 200/3953/22.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про визнання бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 стосовно невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 16.11.2023 року в зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.08.2019 року, виплаченої 16.11.2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року у справі №200/3953/22, - протиправною, та про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 16.11.2023 року в зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.08.2019 року, виплаченої 16.11.2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року у справі № 200/3953/22, - повернути позивачу без розгляду.
Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Позивач наголошує на тому, що позов було подано ним в межах встановленого строку. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що строк звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів слід обчислювати з моменту фактичної виплати особі відповідної суми доходу. Позивач наголошує на тому, що предметом позову у цій справі є виплата компенсації за порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.08.2019 року, що передує 19.07.2022р., а тому строк звернення до суду є необмеженим Законом.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
За правилами статей 123 та 169 КАС України суд зобов'язаний перевірити дотримання позивачем строків звернення до суду, які передбачені статтею 122 КАС України.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом позову у цій справі є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів на суми грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 16.11.2023 року в зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.08.2019 року, виплаченої 16.11.2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року у справі №200/3953/22.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23-а, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ).
З наведеного висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а.
Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Разом із цим, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним рішенням суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
Як вже встановлено вище, предметом позову у цій справі є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.08.2019 року, виплаченої 16.11.2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року у справі №200/3953/22.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що строк звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів слід обчислювати з моменту фактичної виплати особі відповідної суми доходу. Як установлено судом виплату на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.08.2019 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року у справі № 200/3953/22 здійснено відповідачем 16.11.2023 року, при цьому станом на дату виплати цієї індексації норма статті 233 КЗпП України діяла в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX (тобто у редакції, яка вже передбачала обмеження строку звернення до суду трьома місяцями).
Проте, наведений висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковим, оскільки день фактичної виплати грошового доходу не впливає на період за який буде здійснюватися виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Відтак, застосування судом першої інстанції редакції статті 233 КЗпП, яка не поширюється на події, які мали місце до 19 липня 2022 року, призвело до помилкового висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у постанові від 20 грудня 2024 року по справі № 440/6875/24.
У постанові Верховного суду від 20 грудня 2024 року по справі №440/6875/24 зазначено: «Верховний Суд у постановах від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, 28 листопада 2019 року у справі №803/1937/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 13 березня 2020 року у справі №803/1565/17, від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17, від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а сформулював правову позицію, яка є усталеною та відповідно до якої право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З уваги на це колегія суддів уважає застосований судом апеляційної інстанції підхід неправильним, адже день фактичної виплати грошового доходу не впливає на період за який буде здійснюватися виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Підсумовуючи наведене колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про дотримання позивачем строку звернення до суду правильно застосував норми КЗпП, а не КАС України, як це зробив окружний суд. Однак, застосування апеляційним судом редакції статті 233 КЗпП, яка не поширюється на події, які мали місце до 19 липня 2022 року, призвело до помилкового висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Ураховуючи, що строк звернення працівника до суду є складовою механізму реалізації права на судовий захист та є належною гарантією забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач за цих обставин не може бути позбавлений права на судовий захист.»
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що позивачем не пропущений строк звернення до суду, а тому судом першої інстанції безпідставно повернуто позов без розгляду.
Згідно пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалено з порушенням процесуального права, що обумовлює задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року по справі №200/8259/24 - задовольнити.
Скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року по справі №200/8259/24 та справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Повне судове рішення складено 20 лютого 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 20 лютого 2025 року та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко