19 лютого 2025 року справа №185/4826/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 р. у справі № 185/4826/22 (головуючий І інстанції Ушенко С.В. ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька, у якому просив:визнати неправомірними дії відповідача щодо ненарахування та недоплати йому підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; зобов'язати Управління ПФ України в Київському районі м. Донецька здійснити перерахунок пенсії із врахуванням підвищення 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Закону України від 18.11.2004 № 2195-IV “Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон № 2195-IV) та виплатити заборгованість, яка виникне в результаті такого перерахунку, за період з 23.07.2011 до прийняття рішення; зобов'язати Управління ПФ України в Київському районі м. Донецька нарахувати та сплачувати надалі пенсію із врахуванням підвищення в розмірі 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до Закону № 2195-IV на весь час дії цього Закону.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2022, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2022, повернуто ОСОБА_1 позовну заяву відповідно до ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України (пропуск строку звернення до суду).
Постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року у справі №185/4826/22 у частині повернення позовної заяви в частині позовних вимог за період з 06 січня 2022 року та направлено справу у цій частині до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року у справі №185/4826/22 залишено без змін.
Задовольняючи частково касаційну скаргу позивача суд зауважив, що враховуючи дату звернення позивача до суду, а також щомісячний характер виплати, позовні вимоги за період з 06.01.2022 заявлено в межах передбаченого статтею 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, що свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про повернення позову позивачці в частині цих вимог з посиланням на статтю 123 КАС України. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважала, що оскаржувані судові рішення у вказаній частині прийняті з неправильним застосуванням норм процесуального права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову.
В обґрунтування вимог скарги скаржник посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд проігнорував доводи позивача, правові висновки Верховного Суду та прописавши деякі норми чинного законодавства, позбавив позивача права на належне йому соціальне забезпечення у вигляді доплати до пенсії як дитині війни в розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Скаржник зазначає, що зі змісту статті 8 Основного Закону України, заснованих на її приписах юридичних позицій Конституційного Суду України, а також міжнародних актів, у яких викладено розуміння юридичної визначеності, вбачається, що принцип верховенства права вимагає від законодавця встановлювати чітке, зрозуміле, однозначне, прогнозоване правове регулювання суспільних відносин для забезпечення стабільного правового становища людини, не допускати довільної відмови від взятих державою на себе зобов'язань, гарантувати належний захист правомірних (легітимних) очікувань особи.
Відповідно до Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22); право на соціальний захист громадян включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46).
Категорія осіб - «діти війни», це особи яким на даний час більше 79 років і які не можуть самостійно себе забезпечити шляхом реалізації права на працю та/або позбавлені засобів існування.
На виконання покладеного статтею 46 Конституції України на державу обов'язку Україна в особі законодавця ухвалила Закон України «Про соціальний захист дітей війни», у якому установила правовий статус дітей війни, визначила основи їх соціального захисту та гарантувала їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.» (преамбула даного Закону України).
Відповідно до статті 2 цього Закону України державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки.
Частиною першої статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( в редакції, що діяла станом на 23.07.2011 - дата незаконного зменшення підвищення до пенсії, яка була гарантована державою) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Підпунктом 2 пункту 34 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-УІІІ, який набув чинності з 01 січня 2015 року, внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і частина перша ст. 6 викладена у наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» (в редакції від 24 квітня 2014 року) дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», провадиться у розмірі 66,43 гривні.
Суд проігнорував прямі норми Конституції України щодо соціального захисту громадян України, оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Відповідно до Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92).
Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечувати проведення політики, зокрема, у сфері соціального захисту (пункти 2,3 статті 116 Основного Закону України). Зазначене свідчить, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо встановлення розмірів підвищення до пенсій.
Скаржник наголошує, що положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що діяла з 01.01.2015р.), за якою «до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України» суперечить статті 8 Конституції України.
Відповідно до п. 7 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, який набув чинності з 01 січня 2015 року, у разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, відповідно до цього Закону, її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Приймаючи до уваги, що позивачу виплачувалася підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 09 липня 2007 року, тому зменшувати її розмір у відповідача не було жодної правової підстави.
Оскільки позивачем оскаржується правомірність недонарахування та недоплати підвищення як дитині війни, то застосування шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, може мати наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України «Про соціальний захист дітей війни» право пенсіонера на виплату підвищення як дитині війни сум за минулий час у зв'язку із порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.
З аналізу приписів наведених норм випливає, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення та соціальний захист дітей війни органом, що призначає і виплачує передбачені законом соціальні виплати, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії та/або підвищення як дитині війни за минулий час, у тому числі сум будь- яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24 квітня 2018 року (справа № 646/6250/17).
Від відповідача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що підпунктом 2 пункту 34 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, який набув чинності з 01 січня 2015 року, внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і частина перша ст. 6 викладена у наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» (в редакції від 24 квітня 2014 року) дітям війни […] до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», провадиться у розмірі 66,43 гривні.
Отже, виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни повинна проводитись у розмірі, встановленому вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за віком та дитиною війни.
Позивач вважає неправомірними дії відповідача щодо ненарахування та недоплати йому підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Спірним питанням є право позивача на отримання підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 06.01.2022.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Положеннями ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни та надання дітям війни соціальної підтримки.
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в первинній редакції було передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в такій редакції: "дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів".
У подальшому Законом України від 28.12.2014 №80-VIII установлено, що норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 № 2456-VI (Бюджетний кодекс України), ураховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII.
За положенням статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції Закону № 76-VIII від 28.12.2014, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 N 1381 в первинній редакції установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 7 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 112 в абзаці першому пункту 4 постанови від 28.12.2011 N1381 цифру і слова "7 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність" замінено цифрами і словом "66,43 гривні".
Отже, ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у чинній редакції законодавцем була змінена Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 N 76-VIII. Та саме цією нормою законодавцем визначено право Кабінету Міністрів України встановлювати розмір і порядок виплати цього підвищення.
При цьому Кабінет Міністрів України, з метою врегулювання питання щодо встановлення підвищення дітям війни відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", прийняв постанову від 28.12.2011 N 1381, на момент внесення змін в п. 4 якої не відбулось зменшення соціальних гарантій, у тому числі позивача.
Разом з цим, позовні вимоги стосуються правовідносин, що регулюються нормами законодавства у чинній редакції, а тому посилання позивача на правові норми в редакції, що втратили чинність, є безпідставними.
За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (ст. 117 Конституції України).
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення праві і свобод людини та громадянина, запобігання та протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
За приписами статті 49 цього Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до статті 6 Закону №2195-IV (у чинній редакції) дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Отже, аналіз наведених норм Закону №2195-IV дає підстави вважати, що до функцій Кабінету Міністрів України віднесено, зокрема, встановлення розмірів відповідних виплат, які здійснюються у тому числі тій категорії громадян, до якої належить позивач, що повністю узгоджується з положеннями законодавства.
Крім того, у рішеннях від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.
Кабінетом Міністрів України, на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в межах соціально-економічних можливостей держави, установлено підвищення дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії. Також передбачено таке підвищення за вибором, якщо особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» і «Про соціальний захист дітей війни», за однією з наведених підстав.
Таким чином, відповідачем не допущено бездіяльність по неприведенню у відповідність до вимог нормативно-правових актів, що мають вищу силу, положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» щодо розміру підвищення, встановленого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»), оскільки чинним законодавством не встановлено будь-яких вимог щодо мінімального розміру такого підвищення, його відповідності певному розміру мінімальної пенсії за віком, або будь-якого іншого базису. Також, законодавством не встановлено будь-яких вимог щодо періодичності перегляду встановленого розміру підвищення та не визначено підстав для такого перегляду.
Отже, оскільки відповідно до вимог закону встановлення конкретного розміру підвищення є виключною компетенцією Уряду, і будь-яка соціальна виплата залежить тільки від економічної спроможності держави забезпечити необхідний рівень соціального захисту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині здійснення перерахунку пенсії із врахуванням підвищення 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 06.01.2022 до прийняття рішення;
Доводи скаржника не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду першої інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року справа №363/3520/16-а, від 24 березня 2021 року справа № 345/3651/16-а, від 19 березня 2021 року справа № 826/15190/17, від 28 травня 2021 року справа №521/21455/16-а.
Посилання скаржника на не врахування висновків Верховного суду у цій справі не знайшли свого підтвердження та ґрунтуються на суб'єктивній думці позивача.
Щодо посилання скаржника на те, що за приписами законодавства у разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, відповідно до цього Закону, її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі, колегія суддів зазначає, що у даному випадку спірним питанням є право позивача на отримання саме державної соціальної підтримка дітей війни. Матеріали справи не свідчать, що позивачу з 06.01.2022 або з 23.07.2011 зменшився розмір пенсії. Також, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини викладеною в рішенні від 03 червня 2014 року у справі “Великода проти України» (заява №43331/12), в якому суд розглянувши скаргу, зокрема, за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19.01.2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат.
Отже, висновок суду першої інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись статями 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 р. у справі № 185/4826/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 19 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв
Судді: Т.Г. Гаврищук
І.В. Геращенко