справа № 756/11508/24 головуючий у суді І інстанції Тиха О.О.
провадження № 22-ц/824/3111/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
18 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Жогіною Оленою Олександрівною на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІНТ ІНЖІНІРІНГ», третя особа - Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання трудових відносин припиненими,-
У вересні 2024 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Жогіна О.О. звернулася до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «ПРІНТ ІНЖІНІРІНГ», у якому просила:
визнати припиненими трудові відносини між позивачем як керівником Новосанжарської філії ТОВ «ПРІНТ ІНЖІНІРІНГ» та ТОВ «ПРІНТ ІНЖІНІРІНГ» з 02 червня 2020 року на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІНТ ІНЖІНІРІНГ», третя особа - Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання трудових відносин припиненими.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Жогіна Олена Олександрівна, 07 жовтня 2024 року засобами поштового зв'язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що позов був обґрунтований необхідністю встановлення факту припинення трудових відносин, оскільки після фактичного та юридичного звільнення ОСОБА_1 з посади керівника філії у червні 2020 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не було виключено відомості про ОСОБА_1 як керівника філії. А враховуючи, що керівник філії призначався та звільнявся з посади і підпорядковувався генеральному директору ТОВ «Прінт Інжінірінг», а не загальним зборам, даний спір не є корпоративним і не підсудний господарським судам з цих підстав.
Вимог про стягнення середнього заробітку чи поновлення (звільнення) на посаді ОСОБА_1 не заявляв.
Сторона позивача вважає, що відмова у відкритті провадження є необґрунтованою та незаконною, судом неправильно застосовано ст. 7 КУзПБ та ст. 20 ГПК України.
Позовні вимоги ОСОБА_1 не є майновими, ним не заявляється вимога щодо стягнення середнього заробітку, про поновлення на посаді або звільнення. Фактично ним ставиться питання про встановлення факту - підтвердити припинення трудових відносин певною датою. Ці вимоги жодним чином не впливають на розмір ліквідаційної маси боржника (відповідача), а відтак відсутні підстави для вирішення указаного спору в межах справи про банкрутство.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Жогіною Оленою Олександрівною на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІНТ ІНЖІНІРІНГ», третя особа - Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання трудових відносин припиненими, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представниця апелянта ОСОБА_1 - адвокатка Жогіна Олена Олександрівна доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.
В судове засідання інші учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасника справи, який прибув в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вважав, що оскільки предметом позову є вимоги про припинення трудових відносин з відповідачем - ТОВ «ПРІНТ ІНЖІНІРІНГ», щодо якого на розгляді Господарського суду м. Києва перебуває справа про банкрутство, спір підлягає вирішенню відповідним господарським судом за правилами ГПК України та Кодексу України з процедур банкрутства, а тому дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з нижченаведених мотивів.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Звідси можна дійти висновку, що загальні (цивільні) суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.
КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника визначені статтями 38 і 39 цього Кодексу. Згідно статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (частина 1).
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина 2).
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (частина 3).
Припинення повноважень керівника директора за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства прийняти рішення про припинення виконання повноважень керівника директора міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.
Здійснення управління господарським товариством визначено ГК України, у якому згідно положень статті 89 управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.
Відповідно до частини 3 статті 80 ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Частини перша, четверта статті 95 ЦК України визначають, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року у справі №448/362/22 зауважила, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні. При цьому доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції.
За обставинами цієї справи ухвалою Господарського суду м. Києва від 20 червня 2023 року за заявою ТОВ «ВЕНТУРЄ ІНВЕСТ» до ТОВ «ПРІНТ ІНЖІНІРІНГ» відкрито провадження у справі №910/7869/23 про банкрутство ТОВ «ПРІНТ ІНЖІНІРІНГ».
Постановою Господарського суду м. Києва від 14 березня 2024 року ТОВ «ПРІНТ ІНЖІНІРІНГ» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором ТОВ «ПРІНТ ІНЖІНІРІНГ» арбітражного керуючого Ткачука О.В.; зобов'язано ліквідатора у разі отримання ним заяв з вимогами до банкрута письмово повідомити про це суд та надати докази їх розгляду (визнання або ж відхилення в установленому порядку); господарську діяльність банкрута завершено.
Відповідно до частини першої статті 59 КУзПБ з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, у тому числі, припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.
Враховуючи загальну спрямованість практики Великої Палати Верховного Суду, критерії розмежування корпоративних (тобто тих, що, зокрема, пов'язані з управлінням підприємством) і власне трудових спорів, місцевий суд правильно встановив господарсько-правову природу виниклих між сторонами відносин, та дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги ОСОБА_1 підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
При цьому, немайновий характер вимог позивача не спростовує необхідність їх розгляду саме в межах процедури банкрутства відповідача.
Доводів на спростування таких висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить та лише зводиться до не згоди із судовим рішенням і тлумачення норм права на розсуд апелянта.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Жогіною Оленою Олександрівною - залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 20 лютого 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова