справа № 759/15935/24 Головуючий у суді І інстанції: Ул'яновська О.В.
провадження №22-ц/824/5148/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
18 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Таргоній Д.О., Олійника В.І.,
секретар судового засідання: Дуб С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2024 року до суду надійшла вищезазначена позовна заява, позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 106780 грн 95 коп., а також судовий збір по справі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.04.2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Є ГРОШІ» та ОСОБА_1 укладено Договір позики «Яскравий Big» №3580608907-3421768 та надано кошти у розмірі 27000 грн 00 коп.
Відповідно до Договору про надання фінансових послуг з факторингу №2024-07-1Г від 02.07.2024 укладеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Є ГРОШІ» та ТОВ «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» у відповідності до умов якого позивачеві передано за плату належні права вимоги ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Є ГРОШІ» до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги, тому відповідно до вказаного переліку позивач набув право вимоги до відповідача по справі.
Оскільки відповідачем належним чином не виконувались свої зобов'язання, по оплаті боргу, внаслідок чого позивач має право задовольнити свої порушені права шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача кожної складової грошової заборгованості за Договором позики, що становить 106780 грн 95 коп. та складається з: 27000 грн 00 коп. - заборгованість у вигляді тіла позики; 66825 грн 00 коп. - заборгованість у вигляді процентів; 12955 грн 95 коп. - заборгованість у вигляді пені.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року в відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ТОВ «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» - Водяницька О.В. подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення не взято до уваги, що Договір позики між позивачем та відповідачем був укладений в електронному вигляді у порядку, визначеному Цивільним кодексом України та Законом України «Про електронну комерцію», шляхом реєстрації відповідача в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства в мережі Інтернет та підписання Договору зі сторони відповідача електронним підписом з одноразовим ідентифікатором (смс-кодом). Зі сторони позивача Договір підписано кваліфікованим електронним підписом директора Товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу, який створено та використано відповідно до вимог Закону України «Про електронні довірчі послуги». Водночас, відповідач перед укладенням Договору ознайомився з паспортом споживчого кредиту та підписав його електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «Z88928», що підтверджується візуальною формою самого паспорту.
Факт надіслання одноразового ідентифікатора (смс-коду) на номер телефону відповідача, самостійно зазначеному ним у якості фінансового, підтверджується даними з реєстру відправлених позичальнику повідомлень.
Судом першої інстанції не взято до уваги, що укладення Договору між сторонами відбулось лише після належної ідентифікації та верифікації Відповідача, що була проведена Кредитором в якості суб'єкта первинного фінансового моніторингу в порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та Положенням про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління НБУ від 28.07.2020 № 107.
Також зазначала, що в матеріалах справи містяться детальні розрахунки заборгованості, які розраховано на умовах, визначених Договором.
Таким чином, скаржник вважає, що твердження суду першої інстанції, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є помилковим, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявні розширені розрахунки заборгованості.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо отримання відповідачем грошових коштів, посилалась на те, що одразу після укладення Договору грошові кошти у сумі 26 325 гривень 00 копійок (сума позики за вирахуванням комісії за видачу згідно п.2.4.1 Договору) були успішно зараховані на рахунок відповідача за реквізитами наданої ним банківської картки, доказом чого є квитанція (довідка) платіжної системи про успішний переказ коштів, через яку позикодавцем здійснювалось зарахування, також розрахунок заборгованості за договором, однак при винесенні рішення дані доказ не було враховано судом першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, зокрема, первинних документів (касово-бухгалтерських документів), на підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів за Кредитним договором №3580608907-3421768 від 16.04.2024 року.
Суд першої інстанції вважав, що розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту та користування ним, а отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Інформація, яка зазначена в розрахунку заборгованості за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Також суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем до позовної заяви не долучено належного розрахунку заборгованості за Кредитним договором №3580608907-3421768 від 16.04.2024 року, зокрема, з долученого розрахунку не вбачається яким чином було розраховано заборгованість, за якою відсотковою ставкою нараховувалася при розрахунку заборгованості, що унеможливлює перевірити вірність нарахування відсотків в межах строків дії кредитного договору.
Однак такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що 16.04.2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Є ГРОШІ» та ОСОБА_1 укладено Договір позики «Яскравий Big» №3580608907-3421768 згідно умов якого Товариство надало Клієнту грошові кошти у позику у розмірі 27000 грн 00 коп., шляхом перерахування на рахунок позичальника (а.с. 37-44).
Відповідно до п. 2.1 Договору позикодавець надає позичальнику грошові кошти в позику в сумі 27 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності шляхом перерахування на рахунок позичальника, з використанням реквізитів електронного платіжного засобу НОМЕР_1 , а позичальник зобов'язується повернути позику, в тому числі вносити обов'язкові платежі, сплатити проценти та комісії, визначені цим Договором у строки згідно Графіку платежів.
Відповідно до п. 2.2. Договору строк кредитування (строк Позики) за цим Договором складає 360 календарних днів, позика має бути повернута у повному обсязі у термін до 10.04.2025 року включно та складається з пільгового періоду з 16.04.2024 року по 15.05.2024 року, та поточного періоду з 16.05.2024 року по 10.04.2025 року.
Згідно довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» №7/5408 від 23.07.2024 року ТОВ «ФК «Є ГРОШІ» 16.04.2024 року успішно здійснив переказ коштів за договором №3421768 у розмірі 26325 грн 00 коп. на картку № НОМЕР_1 (а.с. 19).
Отже посилання суду першої інстанції про відсутність доказів перерахування відповідних є помилковими, та спростовується вищезазначеною довідкою.
Відповідно до Договору про надання фінансових послуг з факторингу №2024-07-1Г від 02.07.2024 року укладеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Є ГРОШІ» та ТОВ «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» до ТОВ «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» перейшло право грошової вимоги до відповідача (а.с. 33-35).
Як вбачається з розрахунку заборгованості ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Є ГРОШІ» за Кредитним договором №3580608907-3421768 від 16.04.2024 року станом на 02.07.2024 року заборгованість становить 91930 грн 95 коп., з яких: 27000 грн 00 коп. - сума основного боргу; 51975 грн 00 коп. - заборгованість у вигляді процентів; 12955 грн 95 коп. - заборгованість у вигляді пені, що також підтверджується актом прийому-передачі Прав Вимоги згідно Договору факторингу (а.с. 27, 22).
Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» за Кредитним договором №3580608907-3421768 від 16.04.2024 станом на 24.07.2024 заборгованість становить 106 780 грн 95 коп. та складається з: 27000 грн 00 коп. - заборгованість у вигляді тіла позики; 66825 грн 00 коп. - заборгованість у вигляді процентів; 12955 грн 95 коп. - заборгованість у вигляді пені (а.с. 24). Разом з цим у розрахунку відсутня вказівка та не зазначено розмір відсоткової ставки, а зазначені суми. Крім того, в розрахунку зазначено суму тіла 27 000 грн, з якої здійснюється розрахунок, тоді як довідкою підтверджено, що тіло кредиту становить 26 325 грн.
Відповідно до витягу з реєстру дзвінків 02.07.2024 відправником «E GROSHI» було надіслано на номер НОМЕР_2 повідомлення про передачу прав вимоги за договором №3580608907-3421768 від 16.04.2024 у розмірі 91930 грн 95 коп. (а.с. 36).
Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ», ні на рахунки попереднього кредитора.
Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.
Висновки суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи не містять відомостей про отримання кредитний коштів відповідачем, що суперечить положенням ст. 1046 ЦК України, відповідно до якої договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Такі висновки суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Як вже встановлено судом, відповідно до п. 2.1 Договору позикодавець надає позичальнику грошові кошти в позику в сумі 27 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності шляхом перерахування на рахунок позичальника (а.с. 38).
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позикодавець надав позичальнику (відповідачу) грошові кошти у розмірі 26 325 грн (а.с. 19).
Аналізуючи вказані докази у їх сукупності, апеляційний суд вважає їх належними, допустимими та такими, що достовірно вказують на факт отримання коштів відповідачем, саме у розмірі 26 325 грн, та їх використання у розмірі зазначеному позивачем.
Доказів повернення відповідачем, зазначеної позивачем суми коштів, матеріали справи не містять.
Проте на вказане суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого при вирішенні вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині.
Виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, і наведених норм законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні всі підстави для стягнення заборгованості з відповідача за тілом кредиту у розмірі 26 325 грн, та задоволення позову в цій частині.
Відтак, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що полягало у невірному тлумаченні статті 634 ЦК України.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості по процентам у розмірі 66 825 грн та заборгованості у вигляді пені у розмірі 12955,95 грн, суд апеляційної інстанції доходить наступного.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вбачається, що наданий розрахунки заборгованості містять лише відомості щодо загального розміру несплаченого кредиту, відсотків та пені, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду тощо (а.с. 24).
Зазначений розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку відмовляючи у позові в частині стягнення процентів та пені за користування кредитними коштами, оскільки з наданого позивачем розрахунку не вбачається можливим встановити (тарифи) розмір відсоткової ставки за кредитом та пені, за якими нараховані суми зазначені у розрахунку.
Відтак, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження у матеріалах цивільної справи.
Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем, що призвело до порушення прав останнього.
Суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із того, що договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту.
Крім того суд апеляційної інстанції вважає безпідставним фактичне звільнення боржника від сплати тіла кредиту судовим рішенням, з урахування того, що відповідачем не заявлялись позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем.
При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із положень ст.ст. 634, 1054 ЦК України.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову то за приписами ч. 13. ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат підлягає зміні.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає за можливе здійснити зміну розподілу судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ТОВ КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3028 гривень (а.с. 45) та 4542 гривень за подання апеляційної скарги на рішення суду(а.с. 96), що у сукупному розмірі складає 7570 гривень.
Предметом позову є стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом, яка у загальному розмірі складає 106 780,95 гривень.
Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку про обгрутнованість стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у загальному розмірі 26 325 гривень.
За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, апеляційний суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 1866,25 грн (26325* 7570/ 106780,95).
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту та судових витрат не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, та наданні не вірній оцінці доказам, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» задовольнити частково.
Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту та судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» заборгованість за договором позики від 16 квітня 2024 року № 3580608907-3421768 у розмірі 26 325 (двадцять шість тисяч триста двадцять п'ять) грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» судовий збір у розмірі 1866,25 грн (одна тисяча вісімсот шістдесят шість гривень двадцять п'ять копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ», код ЄДРПОУ: 43305861, адреса: 49041, м. Дніпро, вул. Стартова, буд. 7.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст постанови складено «20» лютого 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Д.О. Таргоній
В.І. Олійник