17 лютого 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 760/24545/20
номер провадження 22-ц/824/2271/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду
цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник відповідача Цюкан С.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1
директора Державного підприємства «Український центр «Безпека» - Георгадзе Олександра Серговича
на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року /суддя Усатова І.А./
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український центр «Безпека» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва із позовом в якому просив стягнути з Державного підприємства «Український центр «Безпека» (ДП «Безпека») середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 545 787, 48 грн. /а.с. 5/
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Український центр «Безпека»» на користь ОСОБА_1 32 823,83 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2020 по 23.10.2020 та 328,23 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. /т. 1 а.с. 242-246/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ДП «Український центр «Безпека» на його користь середній заробіток за вимушений прогул за період з 15.01.2020 року по 01.10.2020 року в розмірі 48 328,42 грн. без вирахування податків та інших обов'язкових платежів, визначених законом, розмір яких визначається роботодавцем та 562 694,31 грн. у зв'язку із затримкою виконання рішення про поновлення на роботі за період з 02.10.2020 року по 20.07.2021 року за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів, визначених законом, розмір яких визначається роботодавцем. Здійснити розподіл судових витрат.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вказував, що суд першої інстанції жодним чином не мотивував повернення заяви про збільшення позовних вимог, відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2660, 55 грн. - залишку заборгованості за лютий 2020 року, 46 667,87 грн.- недоплаченого середнього заробітку за період з 05.02.2020 по 01.10.2020. Наголошував, що листом вих. № 2202-1520216-07 від 02.04.2021 Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України було повідомлено, що Накази Мінекономіки від 23.10.2020 № 195-п від 23.10.2020 «Про поновлення ОСОБА_1 » та від 23.10.2020 №196-п від 23.10.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 » Мінекономіки надіслано державному підприємству «Український центр «Безпека» за адресою: 01014, м. Київ, бульвар Дружби народів, будинок 38 та направило на e-mail державного підприємства «Український центр «Безпека» info@bczpeka.gov.ua. Отже, доводи відповідача щодо необізнаності про існування вказаних наказів та те, що вони нібито були отримані тільки 07.07.2021 року не відповідають обставинам справи. Вказував, що вимога про розрахунок була пред'явлена ним 27.10.2020 року поштовим відправленням 0311009699010, станом на день звернення до суду розрахунок не проведено. Рішення Солом'янського районного суду від 01.10.2020 року виконано не було станом на день звернення з позовом, його не було допущено до роботи, запис в трудовій книжці відповідачем було здійснено тільки 20.07.2021 року. Оскільки фактично вимушений прогул мав місце у період з 05.02.2020 по 01.10.2020 (день прийняття судом рішення про поновлення), що становить 165 робочих днів, то станом на 01.11.2023 року відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України з відповідача на його користь підлягає стягненню середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період. За час вимушеного прогулу середньомісячний заробіток становить 448 524,45 грн. (2718,33 х 165), з яких виплаті з вирахуванням 18 % ПДФО + 1,5% військового збору підлягає 361 062,18 грн. В матеріалах справи наявне платіжне доручення № 1807 від 26.07.2021 р. згідно якого відповідач сплатив 315 394,31 грн., як середній заробіток за вимушений прогул. Отже, з відповідача за вимушений прогул у період з 05.02.2020 по 01.10.2020 стягненню підлягає сума у розмірі 45 667,87 грн. (361 062,18 грн. - 315 394,31 грн.) Станом на 01.10.2024 ДП «Український центр «БЕЗПЕКА» мала заборгованість у розмірі 48 328,42 грн (2660,55 грн. + 45667,87 грн.). Судом було задоволено його вимогу виключно в частині стягнення 32 823,83 за період 02.10.2020 по 23.10.2020. Заяву про збільшення позовних вимог, судом повернуто без належних правових підстав за таких обставин.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, директор ДП «Український центр «Безпека» - Георгадзе О.С. також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, відмовивши у вимогах повністю.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, відповідно до прохальної частини позовної заяви, позивач, з посиланням на ст.ст. 116, 117 КЗпП України просив суд стягнути з ДП «Безпека» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.01.2020 по 26.10.2020 року. Проте, у зазначений проміжок часу ніякої затримки розрахунку при звільненні відповідачем допущено не було і не могло бути, оскільки позивача було звільнено з роботи лише 25.10.2020 року. А в період з 15.01.2020 року до 23.10.2020 року (до видання наказу про поновлення) будь-які трудові відносини між Мінекономіки та позивачем були відсутні. Крім того, як встановлено рішенням суду (аркуш 6 рішення), середньоденна заробітна плата позивача складала 2718, 33 грн. Згідно розрахунку компенсації, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 за період з 15.01.2020 року по 25.10.2020 року нараховано до виплати 530 074,35 грн. за час вимушеного прогулу (195 робочих днів х 2718,35 грн.), з яких виплачено 138 280,18 грн., до виплати залишилось 391 794,17 грн. Згідно платіжного доручення № 1806 від 26.07.2021 ОСОБА_1 виплачено залишок нарахованої суми середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 315 394,31 грн. Будь-яких доводів щодо невідповідності наявного розрахунку вимогам законодавства судом у рішенні не наведено. Вказував і на те, що мотивуючи своє рішення щодо стягнення з ДП «Безпека» на користь позивача 32 823,83 грн. на підставі ст. 235, 236 КЗпП України, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, чим порушив норми ч. 2 ст. 264 ЦПК України. Окремо вказував, що ДП «Безпека» не було роботодавцем для позивача, не мало можливості вплинути на рішення Мінекономіки щодо звільнення та поновлення позивача на посаді, а тому не є суб'єктом відповідальності за дії або бездіяльність посадових осіб Міністерства щодо видання наказу про звільнення або несвоєчасного видання наказу про поновлення позивача на посаді. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі №711/8446/16-ц. ДП «Безпека» у відзиві просило залучити до справи в якості співвідповідача Мінекономіки, яке на момент прийняття наказів про звільнення/поновлення ОСОБА_1 було засновником і Уповноваженим органом управління ДП «Безпека», що залишилось поза увагою суду.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог, на підставі наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді директора Державного підприємства «Український центр «Безпека» згідно наказу №216-п від 26.10.2017 р., на підставі контракту №34 від 26 жовтня 2017 року, строком дії контракту по 25.10.2020 включно.
Наказом №6-п від 14.01.2020 позивача звільнено із займаної посади відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 01.10.2020 скасовано наказ Міністерства економіки, торгівлі та сільського господарства України № 6-п від 14.01.2020 та поновлено на посаді Директора Державного підприємства «Український центр «Безпека» з 15.01.2020, допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державного підприємства «Український центр» Безпека».
Постановою Київського апеляційного суду від 22.09.2021 апеляційну скаргу Міністерства економіки України залишено без задоволення, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01.10.2020 залишено без змін.
Відповідно до наказу Мінекономіки № 195-п від 23.10.2020 ОСОБА_1 поновлено на посаді з 15.01.2020, питання щодо виплати заробітної плати в тому числі за час вимушеного прогулу не вирішувалось, розрахунки за вимушений прогул не проводились.
Встановлено, що наказом № 196-п від 23.10.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади 25.10.2020, питання щодо виплати заробітної плати в наказі не вирішувалось.
Як вбачається з матеріалів справи, вище зазначені накази ОСОБА_1 отримав 26.10.2020 поштовим відправленням від Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №0100185803761.
Згідно довідки про доходи середня заробітна плата позивача складала 57084 грн 89 коп, а середньоденна - 2718,33 грн.
Згідно розрахунку компенсації, що міститься в матеріалах справи ОСОБА_1 за період з 15.01.2020 по 25.10.2020 нараховано 530074,35 грн., виплачено 138280,18 грн., до виплати 391794,17 грн.
Встановлено, що ОСОБА_1 згідно платіжного доручення № 1806 від 26.07.2021 на суму 315 394, 31 грн. сплачено середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за вказаний період.
Платіжним дорученням про сплату єдиного соціального внеску 22% на середню заробітну плату за вимушені прогули за 2020 рік № 1805 від 26.07.2021 року сплачено 86194,72 грн; платіжним дорученням № 1804 від 26.07.2021 про сплату військового збору із середньої заробітної плати за вимушені прогули 2020 рік сплачено 5876,91 грн; платіжним доручення № 1803 від 26.07.2021 про сплату ПДФО із середньої заробітної плати за вимушені прогули 2020 рік сплачено 70522,95 грн.
Згідно довідки про доходи від 13.01.2020 №0б00-000003, наданої до справи позивачем, заробітна плата позивача за два останні місяці перед звільненням складала 114 169,79 грн.
Виходячи з цього, порядку обчислення середньої заробітної плати, визначеного абзацом вище приведеного Порядку, середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 2 718,33 грн. (114 169,79: 42=2718,33).
Позивач, звертаючись до суду 10.11.2020 з позовом до відповідача просив стягнути на його користь середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні, у подальшому неодноразово змінював позовні вимоги.
Встановлено, що підставою для звернення до суду за середнім заробітком стало звільнення позивача та наступне поновлення за рішенням суду на посаді.
Позивач надав розрахунок з поясненням у якому зазначив, що після звільнення 15.01.2020 продовжував працювати до 04.02.2020. Також зазначив, що 31.01.2020 згідно наказу № 3-вд від 30.01.2020 перебував у відрядженні та йому повинна була бути нарахована середньоденна заробітна плата у розмірі 2718,33грн. + 472 грн.30 коп., з вирахуванням податків до виплати становило 2660,55 грн. Зазначив, що за період з 15.01.2020 по 30.01.2020 і перебування у відрядженні до виплати підлягало 48451,86 грн.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначав, що як встановлено вище наказом від 14.01.2020 позивача з 15.01.2020 звільнено з посади, а 01.10.2020 рішенням суду поновлено на посаді, отже, дійшов висновку, що за вказаний період підлягає виплаті згідно вимог закону середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Що стосується періоду з 02.10.2020 по 23.10.2020, суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 32823,83 грн., виходячи з наступного.
Суд першої інстанції вказував, що предметом спору у даній справі є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У порушення вимог ст. 235 КЗпП України та у порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, позивача не було поновлено на роботі негайно, а поновлено лише 23.10.2020.
Статтею 235 КЗпП України визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Враховуючи, що судове рішення від 01.10.2020 про поновлення позивача на роботі було виконано лише 23.10.2020, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку на користь позивача за період з наступного дня після прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді і до винесення відповідачем наказу № 195-п від 23.10.2020 про поновлення на роботі у сумі 32823,83 грн. з 02.10.2020 по 23.10.2020.
Що стосується стягнення суми у розмірі 2660, 55 грн. - заборгованості за період з 15.01.2020 по 04.02.2020 суд першої інстанції зазначав, що належними доказами позивач стягнення цієї суми не обґрунтував, в її стягненні слід відмовити.
Що стосується стягнення 46667,87 грн.- недоплаченого середнього заробітку за період з 05.02.2020 по 01.10.2020, суд першої інстанції відмовив, виходячи з наступного.
Як вбачається з пояснень сторін, наказ про звільнення ОСОБА_1 від 15.01.2020 був доведений ДП «Безпека» лише 04.02.2020 та за період з 15.01.2020 по лютий 2020 року позивачу було виплачено 138280 грн., залишок суми у розмірі 391 794,17 грн. йому було виплачено 27.07.2021.
Відповідно до п. 3.1 Контракту від 26.10.2017 директору нараховується заробітна плата.
Фактично вимушений прогул був у період з 05.02.2020 по 01.10.2020, що становить 165 робочих днів. Позивачу сплачено 315394,31 грн.
Позивач у поясненні від 01.11.2023 зазначав, що до сплати підлягає 361062,18 грн., а сплачено лише 315394,31 грн.
Зазначав, що за період з 15.01.2020 по 04.02.2020 йому було сплачено не заробітну плату згідно п/д 536 від 04.02.2020 у сумі 52804,46 грн., а компенсацію за невикористану відпустку і оклад за грудень 2019 року у вказаній сумі.
Оскільки будь - яких доказів того, що позивачу нараховано компенсацію за невикористану відпустку і оклад за грудень 2019 року, не надано, позивач не просив витребувати їх, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача.
Однак, з такими висновками суду погодитись не можна з таких підстав.
Так, Кодекс законів про працю України визначає перелік видів виплат, пов'язаних з незаконним звільненням, затримкою виконання рішення суду, затримкою виплати заробітної плати при звільненні, а саме: стаття 235 КЗпП - виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі поновлення на роботі; стаття 236 КЗпП - виплата середнього заробітку у разі затримки роботодавцем виконання рішення суду; стаття 117 КЗпП - виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до прохальної частини позовної заяви, позивач, з посиланням на ст.ст. 116, 117 КЗпП України просив суд стягнути з ДП «Безпека» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.01.2020 по 26.10.2020 року у розмірі 545 787, 48 грн. /т. 1 а.с. 5/
Як встановлено рішенням суду (аркуш 6 рішення), середньоденна заробітна плата позивача складала 2718, 33 грн., сторони вказане не оспорюють.
Згідно розрахунку компенсації, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 за період з 15.01.2020 року по 25.10.2020 року нараховано до виплати 530 074,35 грн. за час вимушеного прогулу (195 робочих днів х 2718,35 грн.), з яких виплачено 138 280,18 грн., до виплати залишилось 391 794,17 грн.
Згідно платіжного доручення № 1806 від 26.07.2021 ОСОБА_1 виплачено залишок нарахованої суми середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 315 394,31 грн.
Платіжними дорученнями: № 1805 від 26.07.2021 сплачено єдиний соціальний внесок у сумі 866 194,72 грн. на середню заробітну плату за час вимушеного прогулу; № 1804 від 26.07.2021 сплачено військовий збір у сумі 5 876,91 грн. на середню заробітну плату за час вимушеного прогулу; № 1803 від 26.07.2021 сплачено ПДФО у сумі 70 522,95 грн. на середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Таким чином позивачу було проведено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у повному обсязі, згідно розрахунку бухгалтерії ДП «Безпека» за період з 15.01.2020 року по 25.10.2020 року у сумі 530 074,35 грн. (138280,18 грн. + 315394,31 грн. + 5876,91 грн. (військовий збір) + 70522,95 грн (ПДФО). Будь-яких доводів щодо невідповідності наявного розрахунку вимогам законодавства судом у рішенні не наведено.
Мотивуючи своє рішення про стягнення з ДП «Безпека» 32 823,83 грн., суд першої інстанції послався на ст. 235, 236 КЗпП України, які передбачають відповідальність роботодавця за несвоєчасне виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. В той же час, в резолютивній частині рішення суд зазначив що стягненню підлягають 32 823,83 грн. за час затримки розрахунку при звільненні, тобто зазначив зовсім інші підстави для стягнення (затримка розрахунку при звільненні, ст. 117 КЗпП України).
Крім того, мотивуючи своє рішення щодо стягнення з ДП «Безпека» на користь позивача 32 823,83 грн. на підставі ст. 235, 236 КЗпП України, суд першої інстанції фактично вийшов за межі заявлених позовних вимог, чим порушив норми ч. 2 ст. 264 ЦПК України.
За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тобто позивач, з урахуванням визначених нормами процесуального законодавства принципів змагальності та диспозитивності, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.
Відповідно до ст. 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
У подальшому, на підставі ст. 43 ЦПК України, позивач постійно подавав письмові пояснення, які просив долучити до матеріалів справи та врахувати при вирішенні справи, з різними розрахунками, зокрема від 16.06.2021 р. де сума боргу за затримку розрахунку при звільненні станом на 15.06.2021 р. склала 988 543, 65 грн /т.1 а.с. 132/, від 30.09.2021 р., де затримка станом на 20.07.2021 р. склала 1 052 590, 14 грн, з яких відповідачем сплачено 315 394, 31 грн, а отже стягненню підлягає 737 195, 83 грн. /т. 1 а.с. 153/, при цьому ухвалою суду від 12.06.2023 р. останні письмові пояснення залишені без розгляду. /а.с. 177/ Повернуто і заяву про збільшення позовних вимог /т. 1 а.с. 200-204/ і подану вдруге аналогічну заяву /т. 1 а.с. 226-233/, після чого ОСОБА_1 знову надані пояснення розрахунку суми стягнення, з вказівкою на заборгованість у розмірі 81 152, 25 грн. /т. 1 а.с. 238/
Однак, суд першої інстанції так і не визначився з предметом розгляду, вказуючи на те, що позивач врешті - решт надав розрахунок з поясненням у якому зазначив, що після звільнення 15.01.2020 продовжував працювати до 04.02.2020. Також зазначив, що 31.01.2020 згідно наказу № 3-вд від 30.01.2020 перебував у відрядженні та йому повинна була бути нарахована середньоденна заробітна плата у розмірі 2718,33 грн. + 472 грн. 30 коп., з вирахуванням податків до виплати становило 2660,55 грн. Зазначив, що за період з 15.01.2020 по 30.01.2020 і перебування у відрядженні до виплати підлягало 48 451,86 грн.
Водночас, жодних змін позовних вимог судом першої інстанції не прийнято, а пояснення з постійною зміною розрахунків і сум не можуть у порушення вимог ЦПК України враховуватись у порядку ст. 49 Кодексу.
При розгляді справи в апеляційному суді, в межах заявлених позовних вимог, апелянту ОСОБА_1 запропоновано надати пояснення зазначених ним у позові сум нарахування, що вони включають, яку структуру та в якій частині це не покривається виплатою у загальній сумі 530 074, 35 грн, яка була виплачена йому роботодавцем за період з 15.01.2020 р. по 25.10.2020 р. за 195 робочих днів, за вирахуванням податків та обов'язкових платежів, для чого в апеляційному розгляді 02.12.2024 р. оголошено достатню перерву.
17.02.2025 р. в судове засіданні ані апелянт ані його представник не з'явились, жодних пояснень суду не направили, отже, апеляційний суд розглядає справу в межах поданого позивачем позову та доводів апеляційної скарги саме в межах заявленого позову.
Так, ОСОБА_1 висуваючи вимоги про наявність заборгованості у зв'язку з невчасним виконанням рішення суду, рахує загальну суму боргу, починаючи з 15.01.2020 р. по 01.10.2020 р., при чому фактичні трудові відносини у нього тривали до середини лютого 2020 р. і йому виплачувалась заробітна плата, що не оспорюється сторонами, що фактично є подвійним стягненням за вказаний період. Звертаючись з вимогами позову, жодним чином позивач це не враховує, не розмежовує, лише вказує на невиплачені кошти за відпустку, жодним чином не враховуючи вже виплачені кошти. / т. 1 а.с. 144/
Отже, зважаючи на вимоги позову, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог, оскільки за період з 15.01.2020 р. по 26.10.2020 р., позивачеві виплачено 530 074, 35 грн компенсації за 195 днів, з яких вирахуванню підлягали податки та обов'язкові платежі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача апеляційним судом відхиляються, а доводи апеляційної скарги відповідача, апеляційний суд вважає обґрунтованими у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню, позов залишенню без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції підлягають компенсації Державному підприємству «Український центр «Безпека» судовий збір у розмірі 3153 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу директора Державного підприємства «Український центр «Безпека» - Георгадзе Олександра Серговича - задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року - скасувати, відмовивши у позові ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український центр «Безпека» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:
Компенсувати Державному підприємству «Український центр «Безпека» судовий збір у розмірі 3153 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: