17 лютого 2025 року м. Київ
Справа 759/2974/24
Провадження№22-ц/824/1590/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
суддя-доповідач Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Климовим Олексієм Юрійовичем, на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 06 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, -
ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна.
У квітні 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тарасенка І.В. до суду надійшла заява про забезпечення позову, якою він просив суд, з метою забезпечення позову накласти арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити ОСОБА_2 , та/або за її дорученням іншим особам вчиняти дії щодо надання в оренду, вселення та/або виселення будь-яких осіб з однокімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , а також вчиняти дії щодо зміни, скасовування (припинення) державної реєстрації (декларування) місця проживання будь-яких осіб в цій квартирі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову вказував про те, що під час спільного проживання у офіційному шлюбі подружжям придбано однокімнатну квартиру. Після розлучення позивач вирішив проживати окремо, орендувавши житло в м. Києві, в той же час мав особисті ключі від вхідних дверей спірної квартири.
Разом з тим 10 квітня 2024 року позивач намагався потрапити до квартири, але не зміг відкрити вхідні двері так як був замінений замок. Також під час спілкування з сусідами йому стало відомо, що відповідачка ОСОБА_2 провела заміну замку у вхідних дверях до квартири та винесла його особисті речі на загальний коридор, у зв'язку з чим він змушений був звернутися до Святошинського УП ГУНП в м. Києві про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення передбаченого ст. 356 КК України.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 червня 2024 року заяву про забезпечення позову заяву представника позивача - адвоката Тарасенка І.В. про забезпечення позову, задоволено.
Накладено арешт на квартиру загальною площею 28,90 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Заборонено ОСОБА_2 , та/або за її дорученням іншим особам вчиняти дії щодо надання в оренду, вселення та/або виселення будь-яких осіб з однокімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , а також вчиняти дії щодо зміни, скасовування (припинення) державної реєстрації (декларування) місця проживання будь-яких осіб в цій квартирі.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходи в з того, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії, а тому дійшов висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Климов О.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Зокрема зазначає про те, що судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи в контексті вжиття заходів забезпечення позову та способу забезпечення.
Судом не враховано, що спірна квартира є нерухомістю придбаною подружжям під час шлюбу. Відповідно, розпоряджатись зазначеним майном ОСОБА_2 може лише шляхом отримання нотаріально посвідченої згоди позивач. Тобто, продати спірну нерухомість можна тільки за взаємною згодою.
Таким чином, твердження позивача про те, що існує необхідність в накладенні арешту на майно з метою подальшого запобігання укладення ОСОБА_2 правочину на зміну власника спірного майна є надуманим. Відповідно, врахування зазначеної обставини судом першої інстанції є безпідставним.
Учасники справи правом подання відзиву не скористалися.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.
Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права.
Від представника ОСОБА_2 адвоката Климова О.Ю. надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв'язку з хворобою.
Колегія суддів відхиляє подане клопотання, оскільки будь-яких письмових доказів, які б свідчили неможливість прибуття в судове засідання в зв'язку з хворобою, суду не надано.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що сторона відповідача двічі не з'явилась в судові засідання, подаючи до суду відповідні клопотання про неможливість явки в судове засідання.
За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.
Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Відповідно до ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України).
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Як убачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, а саме квартири АДРЕСА_2 .
В заяві про забезпечення позову позивач зазначає, що 10 квітня 2024 року позивач намагався потрапити до квартири, але не зміг відкрити вхідні двері так як був замінений замок. Також під час спілкування з сусідами йому стало відомо, що відповідачка ОСОБА_2 провела заміну замку у вхідних дверях до квартири та винесла його особисті речі на загальний коридор, у зв'язку з чим він змушений був звернутися до Святошинського УП ГУНП в м. Києві про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення передбаченого ст. 356 КК України. Крім того, позивача зауважив, що заявлені способи забезпечення позову є співмірними заявленим позовним вимогам.
Частиною 1 ст. 150 ЦПК України передбачено такий вид забезпечення позову як накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Враховуючи те, що між сторонами виник спір, який має майнових характер, без вказаного забезпечення позову може утруднитись виконання можливого рішення суду, тому суд першої інстанції безпідставно не забезпечив позов зазначеним способом, та дійшов помилкового висновку про те, що підстави для забезпечення позову відсутні.
При цьому, такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на майно, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача ОСОБА_2 , оскільки , як вірно зазначив суд першої інстанції, слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.
Заходи забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, їх значення полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення заяви щодо заборони ОСОБА_2 вчиняти певні дії.
З наданих позивачем доказів, вбачається, що за вказаною адресою відповідачем вчиняються дії, що перешкоджають позивачу в користуванні спірним майном, відбулася заміна вхідних замків до спірного житлового приміщення, який є об'єктом позову, а відтак такий захід забезпечення позову як заборона відповідачу ОСОБА_2 , та/або за її дорученням іншим особам вчиняти дії щодо надання в оренду, вселення та/або виселення будь-яких осіб з однокімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , а також вчиняти дії щодо зміни, скасовування (припинення) державної реєстрації (декларування) місця проживання будь-яких осіб в цій квартирі буде сприяти охороні матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, направлені на реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача ,в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконання такого рішення.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховано правові висновки Верховного суду викладені в постанові від 19 лютого 2021 року по справі № 643/12369/19 не заслуговують на увагу, оскільки в даній справі суд вжив заходи забезпечення позову шляхом заборони саме ОСОБА_3 , вчиняти дії або доручати будь-кому вчиняти дії щодо надання в оренду, вселення та/або виселення будь-яких осіб з однокімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , а також вчиняти дії щодо зміни, скасовування (припинення) державної реєстрації (декларування) місця проживання будь-яких осіб в цій квартирі.
Враховуючи викладене, з метою ефективного забезпечення балансу інтересів сторін по справі, колегія суддів вважає, що у суду першої були наявні підстави для задоволення заяви та застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту на майно, що належить на праві власності відповідачу.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і на законність оскаржуваної ухвали не впливають.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , поданою адвокатом Климовим Олексієм Юрійовичем - залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 06 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна