20 лютого 2025 року справа № 580/12288/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каліновської А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №11279/23-00-24-05-01 від 05.08.2024 за підписом заступника начальника ГУ ДПС у Черкаській області Тетяни Харьковської, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 102158,03 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №11282/23-00-24-05-01 від 05.08.2024 за підписом заступника начальника ГУ ДПС у Черкаській області Тетяни Харьковської, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 8513,17 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки контролюючого органу про те, що позивачем ніби то не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2019 рік, не відображено доходу, отриманого платником як додаткове благо (прощеного (анульованого) кредитором боргу позивача) у сумі 567544,88 грн, не сплачено податок з такого доходу та військовий збір, є протиправними та не обґрунтованими, оскільки сам по собі лист АТ «Альфа-Банк» від 09.06.2021 №50741-20.2-258055, за відсутності документів, які підтверджували б викладені у ньому обставини, не може бути належним доказом прощення (анулювання) кредитором боргу позивача у сумі 567544,88 грн. також позивачем вказано, що наказ на проведення перевірки від 29.05.2024 №1275-п винесений за відсутності на те правових підстав, тому оскаржувані ППР підлягають до скасування.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі на підставі даного позову, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив, в якому зазначив, що проведеною документальною невиїзною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства внаслідок недекларування доходу за 2019 рік у вигляді додаткового блага від АТ «Альфа-Банк» у сумі 567544,88 грн, що призвело до несплати ПДВО в сумі 102158,03 грн та військового збору в сумі 8513,17 грн. При цьому відповідач зауважує, що АТ «Альфа-Банк», як податковий агент, відобразив вищезазначену суму прощеного (списаного) боргу за кредитним договором у звітності за формою 1-ДФ за IІ квартал 2019 року з ознакою доходу « 126», тим самим банк виконав свій податковий обов'язок, визначений пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тоді як позивач не подала податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2019 рік, не відобразила у такій декларації доходу, отриманого як додаткове благо, та не сплатила ПДВФ та військовий збір від цього доходу.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що на підставі п.п.20.1.2, п.п.20.1.4, п.п.20.1.5, п.п.20.1.6 п.20.1 ст.20, п.п.75,1 ст.75, п.п.78.1.2 п.78.1 ст.78, п.79.1 та п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ГУ ДПС у Черкаській області від 29.05.2024 року №1275-п проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період діяльності з 01.01.2019 по 31.12.2019, з урахуванням пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Результати перевірки оформлені актом від 09.07.2024 №8123/23-00-24-05-01/ НОМЕР_1 .
Вищезазначеною перевіркою встановлено порушення ПАТ «ЧРМЗ» вимог:
- п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п.п. 168.1.3 п. 168.3 ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2019 рік на суму 102158,08 грн.;
- п.п. 1.4, п.п. 1.6, п.16-1 підрозділу 10 розділу XX, пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано військового збору за 2019 рік у сумі 8513,17 грн.
На підставі висновків викладених в акті перевірки, було винесено податкове повідомлення-рішення від 05.08.2024 №11279/23-00-24-05-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 102158,03 грн, а також податкове повідомлення-рішення від 05.08.2024 №11282/23-00-24-05-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 8513,17 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулась в суд з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податкового кодексу України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України визначено права контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.
Відповідно до пп. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПК України однією з підстав проведення документальної позапланової перевірки є неподання платником в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звітність для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, якщо їх подання передбачено законом.
Згідно пп. 78.1.15 п. 78.1 ст. 78 ПК України підставою для проведення документальної позапланової перевірки є неподання платником податків або подання з порушенням вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або у разі встановлення порушень під час моніторингу такого звіту або документації відповідно до вимог пунктів 39.4 і 39.5 статті 39 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, доводи позивача щодо відсутності у податкового органу підстав для проведення перевірки не приймаються судом до уваги та спростовуюся вищезазначеними обставинами справи, оскільки відповідно до наявної у розпорядженні контролюючого органу податкової інформації про те, що фізична особа - платник податків ОСОБА_1 у II кварталі 2019 року отримала дохід у вигляді прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням боргу у розмірі 567544,88 грн, однак вона не подавала відповідну податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2019 рік.
Стосовно порушень, виявлених контролюючим органом під час проведення фактичних перевірок та які слугували підставою для винесення оскаржуваних позивачем ППР, слід зазначити наступне.
Згідно з пп. 163.1.1 та 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до абз. 2 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
Відповідно до пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, є вичерпним.
Так, відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку-боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Отже боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту) та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Аналогічна правова позиція викладена у багатьох рішеннях Верховного Суду, зокрема в постановах від 12 березня 2024 року по справі № 280/2320/19, від 18 березня 2021 року по справі № 911/3142/19, від 20 жовтня 2020 року по справі № 140/30/20, від 20 жовтня 2020 року по справі № 140/30/20, від 17 жовтня 2019 року по справі № 420/5895/18, від 13 червня 2018 року по справі № 820/6755/16, від 12 серпня 2020 року по справі № 160/2116/19, від 15 травня 2018 року по справі № 821/1594/17, від 19 липня 2019 року по справі № 826/4240/18, від 14 листопада 2019 року по справі № 520/10880/18, від 25 листопада 2019 року по справі № 500/2252/18, від 04 червня 2020 року по справі № 826/7305/17, від 24 жовтня 2018 року по справі № 826/6896/17, від 01 жовтня 2019 року по справі № 826/4578/17, від 29 січня 2019 року по справі № 821/707/17, від 19 червня 2020 року по справі № 260/769/19, від 07 жовтня 2021 року по справі № 540/1875/19, від 30 травня 2022 року по справі № 804/7880/16, від 22 червня 2022 року по справі № 826/9493/17, від 16 вересня 2022 року по справі № 826/15158/16.
Питання правозастосування абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України також отримало оцінку у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у справі №826/12872/17.
У вказаній постанові Судова палата дійшла висновків, що сума основного боргу (тіла кредиту), анульованого кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності, відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України є додатковим благом, а тому підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку-боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.
Із системного аналізу правових норм Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у згаданій вище постанові дійшов висновку, що у разі, якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Судом встановлено, що відповідно до наявної податкової інформації фізична особа - платник податків ОСОБА_1 у II кварталі 2019 року отримала дохід, який згідно з Кодексом підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником податків в річній декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).
Згідно відповіді отриманої від АТ «Альфа-Банк» листом від 09.06.2021 №50741-20.2- 258055 (на запит ГУ ДПС у Черкаській області від 04.02.2021 №1419/6/23-00-24-0215) було підтверджено нарахування та виплату доходу у вигляді саме основної суми боргу (кредиту) платника податку (позивачу), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням у розмірі 567544,88 грн та було відображено у податковому розрахунку за формою 1-ДФ під « 126» ознакою доходу у II кварталі 2019 року.
Таким чином, платник податків - фізична особа отримав дохід, який згідно з п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу є доходом, отриманим платником податків як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 Кодексу) та підлягає включенню до загального річного оподатковуваного доходу та відображенню платником в річній податковій декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про незгоду ОСОБА_1 із визначеними банком розмірами сум коштів до моменту винесення спірних рішень контролюючого органу та необхідності сплати податкових зобов'язань. У цій справі не встановлено й того, що позивачкою оспорювались дії банку щодо прощення їй кредитного боргу у конкретно визначеній сумі.
Крім того, судом не встановлено відповідних обставин, за яких до спірних правовідносин необхідно було застосовувати правила пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 , будучи позичальницею (платником податків), яка отримала додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми основного боргу за кредитом, та яка була належним чином повідомлена банком (податковим агентом) про прощення (анулювання) такого боргу, була зобов'язана відобразити анульовану суму боргу у складі оподаткованого доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідних сум податків та зборів.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що позивач декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік не подала та, відповідно, не нарахувала та не сплатила передбачені законом податки і збори із доходу, отриманого як додаткове благо в сумі 102158,03 грн.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 липня 2023 року у справі №160/19333/21, сума коштів, анульована за самостійним рішенням банку та включена до податкового розрахунку за формою 1-ДФ, є додатковим благом позивача, у зв'язку з чим у нього виник обов'язок нарахувати та сплатити з такої суми податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, а також подати до контролюючого органу відповідну декларацію.
Таким чином, суд погоджується з правомірністю визначення ОСОБА_1 згідно ППР від 05.08.2024 №11279/23-00-24-05-01 грошового зобов'язання з ПДФО, обчисленого із суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту) в сумі 102158,03 грн.
Щодо сплати військового збору згідно ППР від 05.08.2024 №11282/23-00-24-05-01, то суд враховує, що Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01 січня 2015 року, були внесені зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, згідно з якими тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Відтак, з огляду на отримання ОСОБА_1 доходу у вигляді додаткового блага, тому контролюючим органом правомірно здійснено донарахування позивачу грошового зобов'язання зі сплати військового збору, обчисленого із суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту) в сумі 8513,17 грн.
Отже, підсумовуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 05.08.2024 №11279/23-00-24-05-01 та №11282/23-00-24-05-01 контролюючий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, тому вони є обґрунтованими та такими, що не підлягають до скасування.
За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Альона КАЛІНОВСЬКА