19 лютого 2025 року справа № 580/9943/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та повідомити про результат його розгляду.
Ухвалою суду від 14.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 15.10.2024 доручено Міністерству оборони України забезпечити вручення військовій частині НОМЕР_1 копії ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі №580/9943/24 разом із позовною заявою ОСОБА_1 та доданими до неї документами. Також зобов'язано Міністерство оборони України надати Черкаському окружному адміністративному суду докази вручення військовій частині НОМЕР_1 копії ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі №580/9943/24 разом із позовною заявою ОСОБА_1 та доданими до неї документами.
Копія позовної заяви з додатками та копія ухвали суду від 14.10.2024 отримані військовою частиною НОМЕР_1 в її електронний кабінет 16.10.2024, що підтверджується довідкою складеною секретарем судового засідання.
Окрім цього, на виконання вимог ухвали суду від 15.10.2024 Міністерство оборони України 14.11.2024 повідомило Черкаському окружному адміністративному суду про доставку ухвали суду від 14.10.2024 та копії позовної заяви з додатками військовій частині НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 12.12.2024 зупинено провадження у справі до подання витребуваних доказів відповідачем.
У зв'язку з ненаданням витребуваних документів, ухвалою суду від 19.02.2025 поновлено провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подав до військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, однак відповідач не розглянув рапорт позивача та не прийняв жодного рішення.
Позивач вважає, що відповідачі зобов'язані прийняти рішення за результатами розгляду рапорту позивача, однак жодного рішення не прийняли та не звільнили його з військової служби.
Відзив у встановлений судом строк відповідачем до суду не подано, копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками отримано відповідачем. Оскільки відзив до суду не подано, тому з урахуванням ч. 6 ст. 162 КАС України, суд визначив достатніми наявні в матеріалах справи докази та за відсутності поданого відзиву проти позову розглянути справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06.07.2023 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2023 №2084/10745.
ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 20.08.2024 про звільнення із військової служби за сімейними обставинами.
Вказаний рапорт з доданими документами підписаний електронним цифровим підписом ОСОБА_1 та направлений на електронну адресу військової частини НОМЕР_1 , а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1
Станом на час розгляду справи в суді відповідачі не надали до суду доказів розгляду рапорту позивача.
Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У цьому контексті суд зазначає, що згідно з пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут ЗСУ), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів визначає Закон України від 22 травня 2003 року № 815-ІV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон № 815).
Відповідно до ст. 2 Закону № 815 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.
За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 5 Закону № 815, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством (ч. 2 ст. 5 Закону № 815).
При цьому відповідно до ст. 1 Закону № 815 обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.
Згідно з ч. ч. 3-4 ст. 5 Закону № 815 електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Частиною 1 ст. 6 Закону № 815 визначено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.
Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка (ч. 2 ст. 6 Закону № 815).
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону № 815 накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
Суб'єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та електронні печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб'єктами (ч. 5 ст. 6 Закону № 815).
Визначення поняття «оригінал електронного документа» наведено у ст. 7 Закону №815.
Так, згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 815 оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа (ч. 2 ст. 7 Закону № 815).
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону № 815 якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії (ч. 4 ст. 7 Закону № 815).
Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону № 815 електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом.
Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ч. 6 ст. 7 Закону № 815).
Правовий статус електронного документа та його копії визначає ст. 8 Закону № 815.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 815 юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8 Закону № 815).
Частиною 3 ст. 8 Закону № 815 установлено, що електронний документ не може бути застосовано як оригінал:
1) свідоцтва про право на спадщину;
2) документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів;
3) в інших випадках, передбачених законом.
Перевірка цілісності електронного документа регламентована нормами ст. 12 Закону № 815.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 815 перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду - із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.
Аналіз положень Закону № 815 зумовлює висновок, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа; оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора; юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. При цьому, у разі створення рапорту в електронному вигляді, підписаного електронним цифровим підписом, з одночасною наявністю у створювача паперового примірника такого документу, такий електронний рапорт прирівнюється до паперового.
Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за № 1214/42559 (далі - Наказ №531), затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України. Наведений наказ набрав чинності 08 серпня 2024 року.
Відповідно до п. 1 розділу І Наказу №531 цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Пунктом 1 розділу ІІ Наказу №531 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Згідно з п. 8 Наказу №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Відповідно до п. 9 Наказу №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Отже, рапорт позивача від 20.08.2024 відповідач повинен був розглянути не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту, оскільки цей рапорт підписано електронним цифровим підписом та направлено на електронну адресу відповідача, що останнім не заперечено.
Суд звертає увагу, що згідно частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведених імперативних норм процесуального закону та ухвали суду від 12.12.2024, яка отримана відповідачем в електронний кабінет 18.12.2024, останній не довів правомірності своєї бездіяльності, не заперечив проти надходження рапорту позивача в електронному вигляді, не надав доказів на підтвердження реєстрації та розгляду рапорту позивача, або надання останньому обґрунтованої відмови в задоволенні вказаного рапорту.
Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що розділом IV Наказу №531 визначено особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі.
Відповідно до п. 1 розділу IV Наказу №531 рапорт в електронній формі створюється та подається за допомогою засобів СЕДО, Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони «Армія+» (включаючи його складові частини) (далі - Державний вебпортал) та інших інформаційно-комунікаційних систем, які введені в експлуатацію в системі Міноборони України.
Нормами п. 4 розділу IV Наказу №531 передбачено, що кожен користувач Державного вебпорталу має свій унікальний код - ID-номер. Кожен командир зобов'язаний довести до підлеглого особового складу свій власний ID-номер та ID-номер СЕДО підрозділу.
Отже, вимоги розділу IV Наказу №531 можуть бути застосовані до правовідносин, що виникли, лише за умови виконання командиром свого обов'язку щодо доведення до військовослужбовця свого власного ID-номеру та ID-номеру СЕДО підрозділу. Однак, відповідач не надав суду доказів того, що командиром військової частини НОМЕР_1 виконано свій обов'язок щодо доведення позивачу його власного ID-номеру та ID-номеру СЕДО підрозділу. Отже, надіслання позивачем рапорту з накладенням електронного цифрового підпису на електронну адресу військової частини НОМЕР_1 є підставою для його розгляду на загальних підставах, як такого, що прирівнюється до поданого в паперовому вигляді.
Суд звертає увагу, що на виконання вимог ухвали суду від 12.12.2024 відповідач протягом тривалого часу не надав доказів розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби та не повідомив суду причини неможливості його розгляду.
Наведене свідчить про відсутність обізнаності військовослужбовця про можливість або неможливість реалізації його права на звільнення з військової служби.
Отже, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту позивача від 20.08.2024 про звільнення з військової служби та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача від 20.08.2024 про звільнення з військової служби, з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 20.08.2024 про звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 20.08.2024 про звільнення з військової служби та повідомити його про результати розгляду рапорту.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО