про залишення позовної заяви без розгляду
19 лютого 2025 року Справа № 580/9869/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Л.В.Трофімової за участі секретаря судового засідання В.С.Олійник розглянув у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження заяву у адміністративній справі № 580/9869/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська 23, м. Черкаси, 18001, код ЄДРПОУ 21366538), Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, постановив ухвалу.
07.10.2024 вх.№46999/24 представник позивача - адвокат Дзісь Андрій Романович (ордер серії АВ №1157796) у позовній заяві просить:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не здійснення ОСОБА_1 у перерахунку та виплати пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2015 до 31.12.2020, виходячи із 8 мінімальних пенсій за віком;
-стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 667247,63 грн заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету.
Ухвалою від 09.10.2024 позовна заява залишена без руху, 30.10.2024 прийнята позовна заява до розгляду та відкрите спрощене позовне провадження в адміністративній справі, 30.10.2024 провадження у справі зупинене, 07.02.2024 суд поновив провадження.
13.11.2024 вх. №53251/24 представник відповідача Державної казначейської служби України звернувся до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду, обґрунтовуючи тим, що позивач дізнався про пенсійне забезпечення 01.07.2020 - день коли ним не було отримано матеріальну шкоду за період з 01.01.2015 до 01.07.2020 унаслідок дії ч. 3 ст. 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII закону в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України». Позовна заява подана ОСОБА_1 до суду першої інстанції лише 04.10.2024, більш ніж через 2 роки після спливу 6-місячного терміну звернення до суду.
19.02.2025 вх.№8584/25 представник Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області просила здійснити розгляд клопотання без її участі, у задоволенні позовних вимог просила відмовити.
Представник позивача - адвокат Дзісь Андрій Романович 19.02.2025 в режимі відеоконференції заперечував, покликаючись на триваюче порушення у часі у звязку із неконституційністю норм права, що регулюють спірні правовідносини та за відсутності активних дій з урегулювання владою механізму наданих гарантій. Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на рішення Конституційного Суду України № 1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі № 3-333/2018 (4498/18).
Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Питання, пов'язані з оцінкою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось й Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19 висловлено правову позицію про те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо перерахунку пенсії та стягнення шкоди, заподіяної прийняттям неконституційного правового акта пов'язані між собою, і позивачем обране обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання.
Так, згідно з пунктом 1 рішення Конституційного Суду України № 1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі №3-333/2018 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала унаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника унаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно з пунктом 4 вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII. Суд зазначає, що саме з цієї дати необхідно обчислювати строк на звернення до суду з адміністративним позовом.
Під час розгляду даної справи представником позивача не наведені переконливі аргументи і не надані на підтвердження докази, що би свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації належного права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.
З огляду на правову позицію Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, суд зазначив, що посилання ОСОБА_1 у позовній заяві на звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою відшкодувати матеріальної шкоди, що виникла унаслідок завданої дією частини третьої статті 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону № 76-VІІІ, за період з 01.01.2015 до 31.12.2020, та отримання відмови у такому відшкодуванні, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Як зазначив Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема: здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала би принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Доводи представника позивача про відсутність дієвих компенсаційних механізмів за шкоду, заподіяну особі актами і діями, що визнані неконституційними, зокрема, унаслідок дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII, є необгрунтованим, оскільки, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач фактично не погодився із виплатою пенсії у меншому розмірі, що може бути підставою для здійснення перерахунку та виплати пенсії, а не примусового стягнення коштів в якості компенсації шкоди.
Відповідно до ст.39 «особа з інвалідністю має право вибору конкретного виду соціальної допомоги» Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII особа з інвалідністю може відмовитися від того чи іншого виду соціальної допомоги, якщо вона не повною мірою відповідає її потребам. У такому разі особа з інвалідністю вправі самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вартості аналогічного виду соціальної допомоги, що подається державним органом.
Матеріали адміністративного позову не містять доказів про відмову ОСОБА_1 від того чи іншого виду соціальної допомоги.
Підставами, за яких може бути поновлений пропущений строк звернення до суду, є, зокрема, форс-мажорні обставини або такі, що перебували поза контролем особи (аварії, катастрофи, природні явища) та інші об'єктивні причини, що не залежали від її волі (тяжка хвороба, неправомірні дії інших осіб тощо).
Верховний Суд у справі №140/9165/23, №200/17102/21 вказує, що у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, що могли б свідчити про об'єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
ВС у справі № 240/12017/19 висновує, що після завершення процесуальних строків на оскарження, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд перевірив доводи і оцінив докази, проте не встановив підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, починаючи як з 01.01.2015, так і з 07.04.2021, тому доходить висновку про достатні підстави для задоволення заяви Державної казначейської служби України про залишення позовної заяви без розгляду.
Суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України (п.8 ч.1 ст.240 КАС України). Відповідно до частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.
Керуючись статтями 2, 5-16, 19, 123, 240, 243, 248, 256, 293-297 КАС України, суд
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 .
Клопотання представника Державної казначейської служби України про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 580/9869/24 - задовольнити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачеві, що залишення позовної заяви без розгляду не позбавляє права повторного звернення до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання відповідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС відповідно до підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням рішення ВРП від 17.08.2021 1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» протягом п'ятнадцяти днів з дня складення.
Копію ухвали направити учасникам справи.
СуддяЛариса ТРОФІМОВА