про повернення позовної заяви
18 лютого 2025 року Справа № 580/1622/25
м. Черкаси
Cуддя Черкаського окружного адміністративного суду Янківська В.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про встановлення факту та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
13 лютого 2025 року Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить:
1) встановити факт, що трудова книжка з серією та номером НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 , незважаючи на розбіжності в даті народження;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу позивача період догляду за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу та призначити пенсію з урахуванням цього.
Ознайомившись з матеріалами позовної заяви, суддя дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 172 КАС України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Згідно з ч. 2 ст. 172 КАС України суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Частиною 4 ст. 172 КАС України визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За приписами частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої зазначеної норми передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною першою статті 315 ЦПК України врегульовано, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до статті 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
З наведених законодавчих приписів вбачається, що встановленя факту, що трудова книжка з серією та номером НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 , не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.
В той же час, позовна вимога Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу позивача період догляду за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу та призначення пенсію з урахуванням цього, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Частиною 4 ст. 172 КАС України передбачено пряму заборону об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що позивачем об'єднано вимоги, які повинні розглядатись в порядку різного судочинства.
Згідно з пунктом 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо: порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Враховуючи, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог і відсутні підстави для застосування положень ст. 172 КАС України, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 цього Кодексу.
Керуючись статтями 169, 171, 172, 241-243, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суддя,
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про встановлення факту та зобов'язання вчинити дії - повернути позивачеві разом із усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, однак може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
СуддяВалентина ЯНКІВСЬКА