17 лютого 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/7985/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді НАУМЕНКА В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (вул. О.Єгорова, б. 25-а, м. Кропивницький, 25015, ЄДРПОУ 45200774)
про визнання дій протиправним та скасування рішення
Позивач, через уповноваженого представника адвоката Одинцову В.І., звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Центрально-Південного міжрегіонального управлінням Державної міграційної служби про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 04.11.2024 №37 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого 22.03.2005 року в АДРЕСА_2 ;
2) визнати протиправним рішення Центрально-Південного міжрегіонального управлінням Державної міграційної служби про скасування посвідки на постійне проживання серія НОМЕР_2 від 18.05.2018 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , виданого органом 3501;
3) зобов'язати Центрально-Південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби направити інформацію у відомчу базу даних ДМС України про дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 08.03.2009, посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 18.05.2018 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , видану органом (3501) Центрально-Південним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем неправомірно прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання серія НОМЕР_2 від 18.05.2018 на ім'я ОСОБА_1 . З незалежних підстав у позивача не було можливості виконати зобов'язання про припинення протягом двох років з моменту набуття громадянства України громадянства російської федерації та повноцінно отримати паспорт громадянина України, у зв'язку з чим вважає рішення протиправними та просить їх скасувати.
Ухвалою від 13.12.2024 року суддя відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову (а.с. 34-35).
Ухвалою суду від 17.12.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки (а.с. 38).
17.12.2024 року представник позивача подав для долучення до справи докази офіційного працевлаштування позивача (а.с.39-45).
Представником відповідача 27.12.2024 надано до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, зазначивши, що позивач набув громадянство України за територіальним походженням та не міг перебувати у двох правових статусах: «громадянина України» та «іноземця». Під час подання заяви про набуття громадянства України позивач разом з іншими необхідними документами подав відповідачу зобов'язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити своє попереднє громадянство - російської федерації, проте не виконав вказане зобов'язання. На виконання вимог чинного законодавства України позивач зобов'язаний був подати документ про припинення громадянства російської федерації, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до УДМС у Кіровоградській області протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а саме: з 20.09.2018 до 19.09.2020. Втім, протягом встановленого дворічного терміну позивач зобов'язання про припинення іноземного громадянства не виконав (а.с. 66-98).
Позивач правом подати відповідь на відзив не скористався.
27.12.2024 року представник позивача надав для долучення до справи листування щодо предмету спору з відповідачем (а.с. 48-65)
Дослідивши матеріали справи, надаючи оцінку доказам поданим позивачем та відповідачем, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12), прибув в Україну з метою постійного проживання з матір'ю - ОСОБА_2 , яка 16.03.1999 звернулась до уповноваженого органу України в Кіровоградській області із заявою-анкетою про залишення на постійне місце проживання разом із позивачем - 16 річним сином (а.с. 72-73).
Згідно із абзацами 2 та 6 пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III (далі - Закон № 2491-III), вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності цим Законом і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні, а також їхні діти, які прибули в Україну разом з ними, прописалися до досягнення повноліття і звернулися у встановленому порядку із заявою про видачу посвідки на постійне проживання.
Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.
Тобто, позивач є таким, що має дозвіл на імміграцію в Україну без оформлення дозволу на імміграцію, як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
08.03.2009 на ім'я позивача оформлено посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 .
Управлінням Державної міграційної служби України в Кіровоградській області (далі - УДМС у Кіровоградській області) видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 18.05.2018 в порядку обміну.
23.06.2018 року позивач звернувся до УДМС у Кіровоградській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 223 5-III, оскільки його мати народилась на території України до 24.08.1991 (а.с. 75-76).
Разом із заявою від 23.06.2018 позивач подав до УДМС у Кіровоградській області зобов'язання від 23.06.2018 (а.с. 77), згідно із яким він зобов'язується протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України припинити громадянство російської федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства російської федерації.
У разі неотримання позивачем з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства російської федерації, він зобов'язується подати декларацію про відмову від громадянства цієї держав і повернути національний паспорт громадянина російської федерації до уповноваженого органу цієї держави.
УДМС у Кіровоградській області прийнято рішення від 20.09.2018 оформити позивачу набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 2235-ІІІ (а.с. 78) та на його ім'я оформлено довідку від 20.09.2018 № 514/357/2018 (а.с. 79) про реєстрацію особи громадянином України.
Водночас, документ про припинення громадянства російської федерації, виданий уповноваженим органом російської федерації, або декларацію про відмову від громадянства російської федерації позивач у строк, визначений частиною 5 статті 8 Закону № 2235-III (до 19.09.2020 року) до УДМС у Кіровоградській області не надав.
Пунктом 5 частини 1 та частиною 2 статті 12 Закону № 2491-III (в редакції, чинній станом на 04.11.2024) визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується, якщо іммігрант набув громадянство України. На таких осіб не поширюються вимоги статті 13 цього Закону, крім вилучення посвідки на постійне проживання.
У разі скасування дозволу на імміграцію скасовується посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.
Відповідно до підпункту 4 пункту 72 Порядку № 321, посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі скасування посвідки.
Відповідачем прийнято рішення від 04.11.2024 № 37, яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну позивачу, а видані посвідки серії НОМЕР_4 від 08.03.2009 та серії НОМЕР_2 від 18.05.2018 скасовані та визнані недійсними.
Не погоджуючись з такими рішеннями позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Правові та організаційні засади отримання громадянства в Україні визначені Законом України «Про громадянство України» № 2235-III від 18.01.2001 року (далі по тексту - Закон № 2235-III).
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III (далі по тексту - Закон №2491).
Згідно статті 3 Закону №2491, правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 12 Закону №2491 дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі по тексту - Порядок №1983). Вказаний порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Пунктом 21 Порядку №1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Згідно з пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону №2491, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону №2491, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Абзацом першим пункту 23 Порядку №1983 визначено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Аналіз статті 12 Закону №2491, якою визначено підстави для скасування дозволу на імміграцію, та абзацу першого пункту 23 Порядку №1983 дозволяє дійти висновку, що пояснення іммігранта з таких питань можуть не мати значення для прийняття остаточного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та стосуються лише випадків розгляду подання щодо скасування дозволу на імміграцію, коли ініціатором такого скасування є інший орган. Крім того, законодавством не передбачено відповідальність за надання недостовірної інформації під час отримання таких пояснень, а також не встановлено форму та порядок отримання таких пояснень. В даній справі ініціатором скасування дозволу на імміграцію є відповідач.
Згідно пункту 3 частини 3 статті 4 Закону №2491, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Суд зазначає та за матеріалами справи встановлено, що 20.09.2018 ОСОБА_1 , відповідно до довідки від 20.09.2018 року, набув громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Відповідно до абзаців 2,3,5 статті 1 Закону №2491 імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно пункту 6, 15 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
Так, ОСОБА_1 відповідачем видано довідку про реєстрацію особи громадянином України №513/357/2018 від 20.09.2018 року, яка є підставою для оформлення тимчасового посвідчення громадянина України.
Отже, позивач з моменту прийняття вказаного рішення набув громадянство України за територіальним походженням та не міг перебувати одночасно у двох правових статусах: «громадянина України» та «іноземця».
Крім того, позивач під час подання заяви про набуття громадянства України разом з іншими необхідними документами подав відповідачу зобов'язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити своє попереднє громадянство російської федерації.
Позивач на виконання вимог чинного законодавства України зобов'язаний був подати документ про припинення громадянства російської федерації, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до УДМС у Кіровоградській області протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а саме: з 20.09.2018 до 19.09.2020.
Разом з тим, протягом встановленого дворічного терміну позивач таке зобов'язання не виконав.
Судом встановлено, що позивач не вчиняв жодних активних дій на виконання ним зобов'язання припинити іноземне громадянство у період з 20 вересня 2018 року по 20.09.2020 та в подальшому, до дня звернення до суду з цим позовом 12.12.2024 року.
Також судом встановлено відсутність непереборних об'єктивно існуючих обставин, які б перешкоджали позивачеві вчинити такі дії протягом вказаного періоду.
Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на дію карантину у зв'язку з COVID-19 та повномаштабне вторгнення російської федерації на територію України, як на підставу для невиконання зобов'язань про припинення іноземного громадянства.
Так, відповідно до матеріалів справи, позивач 19.02.2019 року у посольстві росії у м. Одеса отримав паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_5 , у той час, як відповідно до зобов'язання від 23.06.2018 року навпаки, мав подати заяву про відмову від громадянства росії у строк до 19.09.2020 року. Карантин щодо COVID-19 розпочався 20.03.2020 року, а повномасштабне вторгнення - 24.02.2022 року, тобто майже через два роки після строку, визначеному позивачем у своєму зобов'язанні.
Відтак, до введення карантину щодо COVID-19 та початку повномаштабного вторгнення російської федерації на територію України позивач мав реальну можливість виконати власне зобов'язання про відмову від іноземного громадянства, у тому числі і при зверненні до посольства росії у м. Одесі у лютому 2019 року.
Як вже зазначалось судом, позивач мав дозвіл на імміграцію в Україну без оформлення дозволу на імміграцію відповідно до статей 12-15 Закону №2491-ІІІ з 11.06.1999 року, а тому такий дозвіл з дня, коли позивач набув громадянства України - з 20.09.2018, втратив свою чинність.
Судом також встановлено, що 04.03.2021 року, унаслідок невиконання зобов'язання про припинення іноземного громадянства, в УДМС в Кіровоградській області було прийнято рішення про скасування рішення від 20.09.2018 року про набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 (а.с. 80), в результаті чого автоматично втрачається підстава для оформлення тимчасового посвідчення громадянина України.
Досліджуючи оскаржуване рішення відповідача від 04.11.2024 №37 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 , суд встановив, що Центральне-південно міжрегіональне управління Державної міграційної служби фактично скасувало дозвіл від 11.06.1999, який станом на момент винесення оскаржуваного рішення втратив свою чинність, а тому у відповідача не було підстав для винесення рішення про скасування дозволу, який втратив чинність.
Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення від 04.11.2024 №37, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно позовних вимог щодо скасування рішення відповідача про скасування посвідки на постійне проживання НОМЕР_2 від 18.05.2018 громадянину російської федерації, виданої на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд враховує наступне.
Суд встановив, відповідач не приймав окремого рішення про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 18.05.2018, виданої громадянину російської федерації ОСОБА_1 на підставі дозволу на імміграцію в Україну з 11.06.1999.
Посвідка на постійне проживання № НОМЕР_2 від 18.05.2018, видана громадянину російської федерації ОСОБА_1 , є недійсною та має бути вилущена і знищена на підставі частини 2 статті 12 Закону України «Про міграцію» та на підставі підпункту 1 пункту 64, підпункту 4 пункту 72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 № 321 (далі по тексту - Порядок №321).
Згідно підпункту 7 пункту 72 Порядку №321 посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі закінчення строку її дії або прийняття рішення про обмін такої посвідки до закінчення строку її дії.
Згідно пункту 72-1 Порядку №321 структурний підрозділ ДМС, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС із застосуванням засобів Реєстру вносить до бази даних Реєстру інформацію про визнання недійсною, вилучення та знищення посвідки.
Отже, відповідач у рішенні від 04.11.2024 №37 фактично вказав на порядок №321, згідно якого посвідка на постійне проживання № НОМЕР_2 від 18.05.2018 громадянину російської федерації ОСОБА_1 підлягає вилученню та знищенню.
Відтак, позовні вимоги про скасування рішення відповідача про скасування посвідки на постійне проживання НОМЕР_2 від 18.05.2018 ОСОБА_1 не підлягають задоволенню у зв'язку з відсутністю предмету спору - рішення про скасування посвідки на постійне проживання НОМЕР_2 від 18.05.2018 ОСОБА_1 відповідачем не приймалось.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, частиною 2 вказаної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 986,96 грн.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 493,48 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Центрально-Південного міжрегіонального управлінням Державної міграційної служби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрально-Південного міжрегіонального управлінням Державної міграційної служби (ЄДРПОУ 45200774) від 04.11.2024 №37 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 493,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Південного міжрегіонального управлінням Державної міграційної служби (ЄДРПОУ 45200774).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, установлені статтями 295, 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО