07 лютого 2025 рокуСправа №160/31579/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Донецькій області щодо відмови у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління ПФУ в Донецькій області від 30.10.2024 р. № 047350007681;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з моменту настання права, а саме з 02.10.2024 р. на підставі ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 р., зарахувавши до страхового стажу період роботи з 20.04.1998 р. по 01.11.1998 р. транспортним працівником ремонтно-будівельної дільниці на підприємстві Шахта ім. М.І. Сташкова Павлоградське виробниче об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля».
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 21.10.2024 звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 р. та з необхідним пакетом документів. Проте, рішенням Головного управління ПФУ в Донецькій області від 30.10.2024 року №047350007681 позивачу відмовлено у призначенні пенсії з підстав не досягненням нею пенсійного віку 55 років. Позивач не погоджується з відмовою пенсійного органу, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII. У резолютивній частині рішення Конституційний Суд України зазначив, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 р. №213-VIII. Таким чином, Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. Позивач вважає, що рішення відповідача-2 є протиправним та таким, що не відповідає положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діє на момент її звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах. Крім того зазначає, що працівник не може нести відповідальність за неправильність внесення записів до трудової книжки, а отже період роботи з 20.04.1998 р. по 01.11.1998 р. має бути врахований пенсійним органом до її страхового стажу. Вказані обставини й стали підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
На виконання вимог ухвали суду 17.12.2024 року відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 22.10.2024 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням ПФУ в Донецькій області, рішенням якого від 29.10.2024 року №047350007681 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Спірним рішенням від 29.10.2024 р. було встановлено, що на дату звернення позивач не досягла відповідного віку, згідно із п.2 ч.2 ст.114 Закону, через недосягнення пенсійного віку. Зважаючи на викладене, відповідач-2 просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
23.12.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2, в якій остання підтримала вимоги викладені у позовній заяві, просила позов задовольнити та додатково зазначила, що висновок відповідача-2 про те, що вона не досягла пенсійного віку, а тому не має права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 є таким, що не відповідає положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діє на момент звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах.
На виконання вимог ухвали суду 02.01.2025 року відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 22.10.2024 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням ПФУ в Донецькій області, рішенням якого від 29.10.2024 року №047350007681 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. З огляду на вищезазначене, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області не розглядало заяви позивача про призначення пенсії по суті та не приймало рішення про відмову в призначенні їй пенсії.
Відповідач-1 також звертає увагу, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), пільговий стаж роботи позивача за Списком № 2 станом на 01.04.2015 року повинен становити не менше 10 років на зазначених роботах, при цьому загальний страховий стаж повинен бути не менше 20 років. Станом на 11.10.2017 року позивач досягла повних 45 років та не досягла пенсійного віку, встановленого абз.“б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (50 років). На час звернення за призначенням пенсії 12.02.2024 року позивач досягла повних 51 рік та не досягла пенсійного віку, встановленого п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (55 років). Відповідно до розрахунку стажу страховий стаж позивача становить 28 років 11 місяць 10 дні, пільговий стаж роботи за Списком № 2 становить 20 років 01 місяць 18 днів. До страхового стажу не враховано період роботи згідно із трудової книжки від 15.09.1992 р. серії НОМЕР_1 з 20.04.1994 р. по 01.11.1998 р., оскільки відсутня печатка підприємства при звільненні та запис на звільнення не засвідчений підписом відповідальної особи. За таких обставин, відповідач-1 також просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
06.01.2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1, в якій нею викладено позицію аналогічну заявленій у позовній заяві та у відповіді на відзив від 23.12.2024 року із зазначенням тотожних аргументів та доводів.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповідях на відзиви, позицію відповідачів, викладену у відзивах на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 22.10.2024 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням ПФУ в Донецькій області, рішенням якого від 29.10.2024 року № 047350007681 їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Спірним рішенням встановлено, що страховий стаж позивача складає 28 років 11 місяців 10 днів, пільговий стаж за Списком №2 - 20 років 01 місяць 18 днів. До страхового стажу не враховано період роботи згідно із трудової книжки від 15.09.1992 р. серії НОМЕР_1 з 20.04.1994 р. по 01.11.1998 р., оскільки відсутня печатка підприємства при звільненні та запис на звільнення не засвідчений підписом відповідальної особи. Право позивача на призначення пенсійної виплати з 02.10.2029 року, за набуття 55-річного віку.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Верховною Радою України 03.10.2017 року ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами ст.12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно із пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ загальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Так, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно із ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем-2 у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто, на користь позивача.
Тому відмова відповідача-2 в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж 28 років 11 місяців 10 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 20 років 01 місяць 18 днів, у призначенні пенсії на пільгових умовах за віком, з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058-IV, є протиправною.
В даному випадку, судом встановлено, що права позивача було порушено саме протиправним рішенням, а не діями відповідача-2, як зазначено нею в своїй позовній заяві.
За вказаних обставин суд вважає, що рішення відповідача-2 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах від 29.10.2024 р. № 047350007681 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо заявлених позовних вимог про зобов'язання зарахувати до позивача страхового стажу період роботи з 20.04.1998 р. по 01.11.1998 р. транспортним працівником ремонтно-будівельної дільниці на підприємстві Шахта ім. М.І. Сташкова Павлоградське виробниче об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля», суд зазначає наступне.
В силу статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і постанова КМУ від 12.08.1993 року №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 постанови КМУ від 12.08.1993 року №637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.
Так, з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 15.09.1992 р. встановлено, що в ній містяться записи на підтвердження спірних періодів, а саме:
- запис № 6 - 20.04.1998 р. - прийнята транспортним працівником ремонтно-будівельної дільниці. Розпорядження №58 від 20.04.1998 р.;
- запис № 7 - 01.11.1998 р. - звільнена у зв'язку з закінченням строкового трудового договору п.2 ст.36 КЗпП України. Розпорядження №143 від 01.11.1998 р.
Відповідач-2 вказує, що не враховує спірний період роботи позивача, оскільки ?? відсутня печатка підприємства при звільненні та запис на звільнення не засвідчений підписом відповідальної особи.
Так, вимоги щодо ведення трудової книжки та оформлення записів в ній, визначені в Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 р. №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (далі - Інструкція №58).
Згідно із п.1.1 розділу І Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до абз.3 п.п.2.4 розділу 2 Інструкції №58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд звертає увагу, що на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період її роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для не включення вказаних періодів роботи до страхового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань та виключення відповідного періоду зі страхового стажу.
Таким чином, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного органу для обмеження особи в реалізації конституційного права на соціальний захист.
Крім того, Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів.
В свою чергу, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачами суду не надано, а тому спірні періоди безпідставно не взято до уваги пенсійним органом при обрахуванні стажу її роботи.
Суд зазначає, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відсутність будь-якої інформації від підприємства не може бути наслідком позбавлення позивача права на призначення їй пенсії за віком, враховуючи, що остання має необхідний стаж, який підтверджується записами у її трудовій книжці.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем-2 неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні спірного періоду до загального стажу, а тому порушені права підлягають відновленню шляхом зобов'язання відповідача-2 зарахувати до загального стажу позивача період роботи з 20.04.1998 р. по 01.11.1998 р.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача-1 призначити їй з 02.10.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При вирішенні зазначеного спору судом враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 р. у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З огляду на приписи розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління ПФУ в Донецькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу. В свою чергу Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснило лише повідомлення позивача про прийняте рішення відповідачем-2.
Таким чином, саме Головне управління ПФУ в Донецькій області зобов'язано прийняти рішення про призначення пенсії позивачу.
З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, оскільки зазначеним управлінням не вчинялось будь-яких дій та не приймалось яких-небудь рішень пов'язаних з розглядом заяви позивача від 22.10.2024 р., а отже права останньої відповідачем-1 не порушені.
Щодо дати призначення позивачу пенсії, суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, 50 років, вік з якого призначається пенсія відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015 р., позивачу виповнилось - 01.10.2024 року.
Із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 22.10.2024 року, а тому суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 призначити позивачу саме з 02.10.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.“б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню згідно із п.3 рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
В силу ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, тому судовий збір у розмірі 605,60 грн. (1 211,60 грн. : 2) підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.10.2024 р. №047350007681 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 02.10.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п.“б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню згідно із п.3 рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року та зарахувати до страхового стажу період роботи з 20.04.1998 р. по 01.11.1998 р.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл.Соборна, 3, м.Слов'янськ, 84121, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма