Провадження № 22-ц/803/1605/25 Справа № 243/1004/23 Суддя у 1-й інстанції - Сидоренко І. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
18 лютого 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі: -Слов'янська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження,відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2024 року, ухваленого суддею Сидоренко І.О. в режимі дистанційного судового провадження, повне судове рішення складено 25 жовтня 2024 року,
До Слов'янського міськрайонного суду Донецької області звернувся позивач із позовною заявою до Слов'янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, ОСОБА_2 про визнання права власності.
Свої вимоги обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 доводилась дочкою ОСОБА_4 .
В свою чергу, ОСОБА_4 доводилась дочкою ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 на підставі Договору дарування частини будинку від 22.03.2004 року, реєстровий №768 належало 3/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Інша 1/4 частка житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 .
Проте ОСОБА_2 у цьому будинку не проживав і не проживає, оскільки давно проживає у РФ. Про наведене свідчить довіреність від ОСОБА_2 , посвідчена нотаріусом у м. Якутськ, від 21.03.2002, та заява від ОСОБА_2 , яка посвідчена нотаріусом 04.01.2002 р. у м. Якутськ, у яких зазначено, що він проживає у Республіці Саха (Якутія), м. Олекмінськ.
ОСОБА_5 (бабуся ОСОБА_1 ) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті залишилась спадщина - 3/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті своєї матері ОСОБА_5 її дочка ОСОБА_4 оселилась у будинку, де й проживала постійно.
Проте, вона не зверталась до нотаріуса з заявою про прийняття та оформлення спадкових прав.
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої, її дочка ОСОБА_1 прийняла спадщину і була оформлена спадкова справа.
З метою оформлення спадщини у лютому 2023 року звернулась до нотаріуса, однак їй було відмовлено в оформленні прав на спадщину, про що повідомлено у листі від 09.02.2023 №36/02-31, оскільки відсутній документ, який би підтверджував право власності ОСОБА_4 на 3/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 її дочка ОСОБА_1 фактично утримує будинок у належному стані, підтримує у належному стані прилеглу до будинку територію. ОСОБА_4 після смерті її матері ОСОБА_5 з 21.06.2012 добросовісно, відкрито, безперервно володіла житловим будинком з господарськими будівлями, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , до своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Добросовісність володіння полягала в тому, що після смерті ОСОБА_5 вона була єдиною спадкоємицею, мала право на прийняття і оформлення спадщини, тому й оселилась в будинку.
Проте зі спливом 6 місяців (строк для прийняття спадщини), ОСОБА_4 не вчинила дій, необхідних для прийняття спадщини, а саме не зверталась до нотаріуса з відповідною заявою, не була заведена спадкова справа. Тобто пізніше відпала правова підстава заволодіння майном, яка була наявна саме на момент його заволодіння. Володіння було відкритим, оскільки ОСОБА_4 не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння було безперервним, тому що ОСОБА_4 постійно проживала у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з 21.03.2012 по 08.03.2022.
Після смерті ОСОБА_4 вищевказаним будинком заволоділа ОСОБА_1 , яка добросовісно, відкрито і безперервно володіє ним з ІНФОРМАЦІЯ_2 і досі. Добросовісність володіння полягає в тому, що після смерті ОСОБА_4 вона є єдиною спадкоємицею ОСОБА_4 , мала право на прийняття і оформлення спадщини. Вона звернулась із заявою про прийняття спадщини, була заведена спадкова справа. Проте коли ОСОБА_6 звернулась до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав на будинок у лютому 2023 року, то з'ясувалось, що у ОСОБА_4 не виникло права власності на будинок (відсутня державна реєстрація права власності у встановленому порядку), а тому і ОСОБА_1 , як її спадкоємиця, не може оформити право власності на будинок в установленому порядку.
Таким чином, на момент заволодіння будинком ОСОБА_1 не знала про неправомірність такого заволодіння, проте відповідно до ч.2. ст.344 Цивільного кодексу України, вона, як спадкоємиця ОСОБА_4 має право на приєднання до її строку володіння майном за набувальною давністю строку свого володіння. Володіння є відкритим, оскільки ОСОБА_1 не приховує факт знаходження майна в її володінні. Володіння є безперервним, тому що ОСОБА_1 постійно доглядає за будинком, підтримує його у належному стані, утримує прилеглу територію з 08.03.2022 і досі.
Враховуючи ч.2 ст.344 Цивільного кодексу України, строк добросовісного, відкритого, безперервного володіння 3/4 частинами будинку за адресою: АДРЕСА_1 , складає більше 10 (десяти) років. Однак у ОСОБА_1 відсутній документ, який би підтверджував право власності на будинок і був би підставою для державної реєстрації за нею права власності.
Тому, просила визнати за позивачем право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями, а саме: житловий будинок А-1 загальною площею 29,4 кв.м., житловою площею 10,8 кв.м, літню кухню Б, сарай Г, туалет Д, колодязь 1, паркан 2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Слов'янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, ОСОБА_2 про визнання права власності задоволені частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку «А-1», загальною площею 29,4 кв.м., житловою площею 10,8 кв.м, літньої кухні «Б», сараю «Г», туалету «Д», колодязя № 1, паркан № 2.
Позивач ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Слов'янського міськрайонного суду від 21.10.2024, а саме: визнати за нею право власності на будинок А-1 загальною площею 29,4 кв.м., житловою площею 10,8 кв.м, літню кухню Б, сарай Г, туалет Д, колодязь 1, паркан 2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, скаржник зазначае, що суд правильно встановив фактичні обставини справи, зазначивши у судовому рішенні, що Право власності на 1/4 частку житлового будинку з господарськими будовами та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 , який проживає у РФ. Про наведене свідчить довіреність від ОСОБА_2 , посвідчена нотаріусом у м. Якутськ від 21.03.2002 року, та заява від ОСОБА_2 , яка посвідчена нотаріусом ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Якутськ, у яких зазначено, що він проживає у Республіці Саха (Якутія), м. Олекмінськ.
Відповідно до зазначеної довіреності та заяви, ОСОБА_2 відмовляється від належній йому частки спадщини на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на користь своєї матері ОСОБА_7 .
Тобто у даному випадку власник 1/4 частки будинку ОСОБА_2 у нотаріально посвідчених документах ще у 2002 р. відмовився від свого права власності на користь своєї матері ОСОБА_7 . Проте ОСОБА_7 у подальшому не вжила жодних заходів для оформлення права власності на 1/4 частку спірного будинку. Натомість всім будинком, в тому числі і 1/4 часткою, володіла ОСОБА_4 - мати позивача.
У даному випадку добросовісність заволодіння чужим майном полягає в тому, що бабуся і мати позивача володіли всім будинком, знаючи про те, що власник 1/4 частки у цьому будинку не проживав, тривалий час жив в РФ, що він відмовився від належної йому частки будинку ще у 2002 році на користь його матері ОСОБА_7 , яка в свою чергу, не вжила жодних заходів для набуття права власності на 1/4 частку будинку. Тобто в даному випадку на момент заволодіння майном бабуся та мати позивача були впевнені, що на 1/4 частку ніхто не претендує. Наведене також підтверджується тим, що за тривалий час володіння будинком бабусею та матір'ю позивача ніхто не заявив права на 1/4 частку цього будинку. Наведене підтверджує добросовісність заволодіння майном і таким чином, наявні підстави для зміни рішення суду в частині визнання права власності на 3/4 часток будинку та ухвалення нового рішення суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
17 лютого 2025 року від представника позивача ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи, призначений на 18 лютого 2025 року на 12.30 годин без участі позивача та її представника. Наполягають на задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Слов'янськ Донецької області, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 22 червня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Слов'янську Слов'янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області - актовий запис №870.
Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 23 жовтня 1962 року Міським РАЦС м. Слов'янська Донецької області, ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Слов'янськ Донецької області, її матір'ю є ОСОБА_5 .
Відповідно до Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 07 січня 1982 року Відділом РАЦС Слов'янського виконкому Донецької області, ОСОБА_8 07 січня 1982 року уклала шлюб з ОСОБА_9 та змінила прізвище на ОСОБА_10 .
Таким чином, ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_5 , та відповідно до ст.1261 Цивільного кодексу України, ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги спадкування за законом.
Відповідно до листа Першої Слов'янської державної нотаріальної контори №141/01-16 від 09 лютого 2024 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , відсутня.
Як видно з копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 28 липня 2022 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 у м. Слов'янськ Донецької області, про що зроблено відповідний актовий запис № 1526.
Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 06 липня 1985 року Відділом РАЦС Слов'янського виконкому Донецької області, ОСОБА_11 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 у м. Слов'янськ Донецької області, її матір'ю є ОСОБА_4 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00023058387 від 06 червня 2019 року, виданого Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_11 13 листопада 2003 року уклала шлюб з ОСОБА_1 та змінила прізвище на ОСОБА_12 .
Таким чином, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 , та відповідно до ст.1261 Цивільного кодексу України, ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги спадкування за законом.
Відповідно до Договору дарування частини будинку від 22.03.2004 року, реєстровий №768, ОСОБА_5 належить 3/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначено у Довідці Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» від 20 травня 1974 року, рішенням Виконкому міської ради депутатів трудящих від 28.02.1968 року, вулиця Голубівська перейменована на вулицю Ворошилова.
Відповідно до Довідки Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» №71/0.75-2023 від 14 лютого 2023 року, станом на 01.01.2013 року, право власності на житловий будинок з господарськими будовами та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за: 1/4 частки за ОСОБА_2 , 3/4 частки за ОСОБА_5 .
З метою оформлення своїх спадкових прав позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Як видно з дослідженої в судовому засіданні спадкової справи №67/2022, заведеної приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В.А. після смерті ОСОБА_4 , 29 липня 2022 року позивач ОСОБА_13 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_4 . Заповіти спадкодавця відсутні. Окрім позивача із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звертався також син померлої ОСОБА_4 , який подав заяву про відмову у прийнятті спадщини на користь ОСОБА_13 .
Актом приймання-передавання спадкової справи від 25.01.2024 року приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В.А. передав, а приватний нотаріус Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. прийняв в своє провадження за місцем відкриття спадщини спадкову справу №67/2022.
09 лютого 2023 року, Приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Панченко А.В. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою ОСОБА_13 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_13 не подано всіх документів, що необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме, відсутній документ, який встановлює право власності на вказані 3/4 частки житлового будинку на ім'я спадкодавця.
Частинами 1, 2 статті 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; часом відкриття спадщини є день смерті особи. Згідно зі ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно частин першої та другої статті 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України.
Отже, як встановлено судом позивач є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 , яка в свою чергу є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 на 3/4 частки будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок позивач не може, оскільки нею не подано нотаріусу всіх документів, що необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Іншого шляху, ніж визнання права власності на вказану частку спадкового майна в судовому порядку, у позивача немає.
Також судом встановлено, що право власності на іншу частку - 1/4 частку житлового будинку з господарськими будовами та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 , який проживає у РФ, що зокрема підтверджено довіреністю від ОСОБА_2 , посвідченою нотаріусом у м. Якутськ 21.03.2002 року, та заявою ОСОБА_2 , яка посвідчена нотаріусом ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Якутськ, де зазначено, що він проживає у Республіці Саха (Якутія), м. Олекмінськ.
Відповідно до зазначеної довіреності та заяви, ОСОБА_2 відмовляється від належній йому частки спадщини на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на користь своєї матері ОСОБА_7 .
Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні її позовних вимог, які стосуються частині будинку, яка належить ОСОБА_2 , на підставі досліджених доказів, виходив із встановлених обставин справи та дійшов висновку, що позивачу було відомо, що власником іншої частки будинку є інша особа, що унеможливлює набуття частки такого будинку у власність позивача за давністю володіння відповідно до правил, встановлених статтею 344 ЦК України, оскільки у даному випадку відсутня така складова умова набуття права власності за набувальною давністю як добросовісне заволодіння чужим майном. Отже оскільки власником частки будинку, на яку претендує позивач, є інша особа, про що позивачу відомо, не можна вважати добросовісним її володіння часткою нерухомістю, яка належить цій особі. Відсутність власників або спадкоємців цих власників, які могли б прийняти спадщину, не дають позивачу підстав для того, щоб вважати користування чужим майном (1/4 будинку) добросовісним.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції і не може погодитись з доводами сторони позивача викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
У п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 319 ЦК України, встановлено, що здійснення права власності полягає у володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст.392 ЦК України, власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
За змістом ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з моменту відкриття спадщини.
Однак, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з положеннями частин 1 та 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі №175/2338/16-ц, від 22 лютого 2021 року у справі №607/21758/19.
Судом першої інстанції було прийнято до уваги те, що ОСОБА_4 після смерті її матері ОСОБА_5 з 21.06.2012 фактично володіла житловим будинком з господарськими будівлями, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , до своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт проживання ОСОБА_4 у будинку за вищезазначеною адресою підтверджуються Довідкою керівника мікрорайону «ЖД № 2» № 465 від 266.04.2016 року.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що утримання позивачем будинку, проживання в ньому, здійснення поточних та капітальних ремонтів, оплата комунальних послуг - не є підставами для визнання права власності на спірну частку будинку за набувальною давністю, оскільки підстави, встановлені ст.344 ЦК України для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, в даному випадку, відсутні, відповідно позовні вимоги в частині визнання права власності за набувальною давністю на 1/4 частку будинку за адресою: АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягають.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини, повно та всебічно дослідив обставини справи, перевірив письмові докази та надав їм належну оцінку, ухваливши законне й обґрунтоване судове рішення.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Також слід враховати положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2024 року без змін.
Оскільки рішення суду залишено без змін перерозподіл судових витрат не проводиться, понесеі позивачем витрати зі сплати судового збору залишаються за ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 лютого 2025 року.
Головуючий:
Судді: