Провадження № 11-кп/803/803/25 Справа № 183/9636/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 лютого 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8 ,
представника потерпілих ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження кримінального провадження №12023046350000109 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 , прокурора Новомосковської окружної прокуратури Дніпррпетровської області ОСОБА_10 , першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_11 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року, ухвалений щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковська, Дніпропетровської обл., громадянин України, з вищою освітою, розлученого, має двох неповнолітніх дітей, офіційно не працює, не є особою з інвалідністю, зареєстрований та мешкає за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125 та ч. 1 ст. 126 КК України та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 125 КК України у виді громадських робіт на строк 200 годин; за ч. 1 ст. 126 КК України у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Цивільний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_7 задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 5000 грн.
Цивільний позов ОСОБА_13 до ОСОБА_7 задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_13 в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 грн. та в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 5000 грн.
Крім того судом вирішено питання про долю речових доказів та цивільні позови.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження; за ч. 1 ст. 126 КК України, як умисне завдання удару та вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
За встановлених судом обставин 23 квітня 2023 р. приблизно о 20 год. 00 хв. ОСОБА_7 знаходячись на прибудинковій території біля буд. 3/5 у пров. Калнишевського, м. Новомосковськ, Дніпропетровської обл., на якому також знаходився ОСОБА_13 . В цей час у ОСОБА_7 на фоні раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_14 виник прямий умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень останньому.
Реалізуючи свій прямий умисел, ОСОБА_7 23 квітня 2023 р. приблизно об 20 год. 02 хв. знаходячись на прибудинковій території біля буд. 3/5 у пров. Калнишевського, м. Новомосковськ, Дніпропетровської обл., діючи умисно, передбачаючи та бажаючи настання суспільно - небезпечних наслідків, наблизився до ОСОБА_13 схопив своєю лівою рукою за комір куртки, при цьому потягнувши на себе з силою, а кулаком своєї правої руки почав наносити удари в область лівої частини голови ОСОБА_13 , а саме у ліву вушну раковину та по лівій щоці. Після чого ОСОБА_13 підняв свою ліву руку, прикриваючи при цьому свою голову, а ОСОБА_7 продовжував наносити удари кулаком своєї правої руки в область лівого плеча ОСОБА_13 не менше трьох ударів.
Внаслідок умисних противоправних дій ОСОБА_7 , потерпілому ОСОБА_13 заподіяно тілесні ушкодження у виді синця на лівій щоці, лівій вушній раковині, лівому плечі, які у своїй сукупності та кожне окремо, відноситься до легкого ступеню тяжкості.
Крім того, ОСОБА_7 23 квітня 2023 р., приблизно о 20 год. 03 хв. знаходячись на прибудинковій території біля буд. 3/5 у пров. Калнишевського, м. Новомосковськ, Дніпропетровської обл., на якому також знаходилася ОСОБА_12 . В цей час у ОСОБА_7 раптово виник прямий умисел, спрямований на завдання удару, що спричинив фізичний біль ОСОБА_12 .
Реалізуючи свій прямий умисел, ОСОБА_7 23 квітня 2023 р. приблизно об 20 год. 04 хв. знаходячись на прибудинковій території біля буд. 3/5 у пров. Калнишевського, м. Новомосковськ, Дніпропетровської обл. діючи умисно, передбачаючи та бажаючи настання суспільно - небезпечних наслідків, наніс один удар відкритою долонею лівої руки ОСОБА_12 в область грудної клітини, який завдав останній різкий фізичний біль, що не спричинив тілесні ушкодження. Від вказаного удару ОСОБА_12 втратила рівновагу та впала лівою частиною живота на фрагменти металу різного розміру, що знаходилися на землі.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі перший заступник керівника обласної прокуратури просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 призначити покарання:
за ч. 1 ст. 125 КК України у виді громадських робіт на строк 200 годин;
за ч. 1 ст. 126 КК України у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді громадських робіт на строк 210 годин.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_10 просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 призначити покарання:
за ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних доходів громадян, що становить 850 грн.;
за ч. 1 ст. 126 КК України у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Відповідно до ч. 1 ст. 70, ч. 3 ст. 72 КК України, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин, покарання у виді штрафу виконувати самостійно.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги перший заступник керівника обласної прокуратури та прокурор окружної прокуратури, наводять аналогічні за змістом доводи, а саме зазначають, що суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому остаточного покарання, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворо покарання більш суворим покаранням, не надав належної оцінки тому, що однакові за видом та розміром покарання поглиненню не підлягають.
В апеляційній скарзі захисник просив вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати невинуватим у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 Кк України та виправдати його за відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги захисник посилався на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, через неповне дослідження матеріалів справи.
Так, на переконання захисника, суд не надав належної оцінки тому, що діями обвинуваченого потерпілим було завдано легкі тілесні ушкодження, внаслідок самозахисту обвинуваченого, в обопільному конфлікті. При цьому, захисник також вказує на те, що обвинуваченим було застосовано фізичну силу до потерпілих через крайню необхідність за для збереження свого здоров'я та життя, а також здоров'я та життя ОСОБА_15 , оскільки потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_13 застосовували відносно них фізичну силу.
За таких обставин захисник вважає, що за наявності факту нанесення легких тілесних ушкоджень ОСОБА_7 з боку потерпілих, а потім застосування обвинуваченим до потерпілих фізичної сили, що потягнуло за собою отримання потерпілими легких тілесних ушкоджень та фізичного болю, дає підстави стверджувати, що обвинувачений міг перебувати у стані уявної оборони. При цьому, захисник наголошує на тому, що розмежування тілесних ушкоджень отриманих під час всього конфлікту та хронологію їх отримання стороною обвинувачення в обвинувальному акті наведено не було та належними доказами в ході судового розгляду не доведено.
На переконання захисника, за обставин справи, обвинувачений проявивши білтшу стриманість, міг уникнути конфлікту та завдання потерпілим легких тілесних ушкоджень, а отже відповідно ч. 4 ст. 36 КК України, особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
Крім того, захисник вважає, що суд при призначення обвинуваченому покарання не надав належну оцінку обставинам, ступеню тяжкості вчинених злочинів, поведінці потерпілих, обставинам що перебували його вчиненні, характеристиці обвинуваченого місця служби та тому. Що він постійно та безкоштовно здійснює ремонт та обслуговування військових автомобілів, а відтак суд призначив занадто суворе покарання.
Також захисник не погоджується з цивільним позовами потерпілих та вважає, що позивачі не навели чітких моральних страждань, яких вони зазнали внаслідок дій обвинуваченого, та суд задовольняючи цивільні позови не надав належної уваги тому, що у обвинуваченого перебувають на утриманні двоє неповнолітніх дітей.
Разом з цим, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник змінив свої апеляційній вимоги та просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання, призначивши обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних доходів громадян, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 50 нмдг.
Змінити вирок в частині вирішення цивільного позову, відмовивши в задоволенні цивільних позовів.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали зміненні апеляційні вимоги та просили вирок суду змінити в частині призначення покарання, призначивши обвинуваченому, як за кожне окремо кримінальне правопорушення та і за сукупністю кримінальних правопорушень покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проти задоволення апеляційних скарг сторони обвинувачення заперечували.
Прокурор підтримала апеляційну скаргу першого заступника керівника обласної прокуратури та частково підтримала апеляційну скаргу прокурора окружної прокуратури та вважала вирок суду незаконним в частині призначення покарання та просила вирок суду скасувати та ухвалити новий в цій частині.
Представник потерпілих заперечувала проти апеляційної скарги сторони захисту та підтримала апеляційні вимоги сторони обвинувачення.
Потерпілі, належним чином повідомленні про час, дату та місце апеляційного перегляду до зали суду не з'явилися, заяв та клопотань про їх особисту участь не подавали. При цьому, представник потерпілих не заперечували проти проведення апеляційного перегляду за відсутності потерпілих.
Мотиви суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах апеляційних скарг.
Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України, за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, є обґрунтованим та з ним погоджується апеляційний суд.
Такий висновок зроблено на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
В основу обвинувального вироку судом першої інстанції покладено показання потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , а також письмові докази, які зібрані під час досудового розслідування та безпосередньо досліджені судом першої інстанції, детальний зміст, яких відображено у вироку суду.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено. При цьому, зміст та допустимість доказів не заперечувався стороною захисту.
Разом з цим, що стосується доводів сторони захисту з приводу того, що обвинувачений наніс потерпілим тілесні ушкодження та завдав фізичного болю внаслідок самозахисту, апеляційний суд звертає увагу сторони захисту на таке.
Відповідно до ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
За статтею 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ст. 37 КК України).
Стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.
У частині 1 ст. 39 КК України встановлено, що не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
Правом на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності особа може скористатися лише в тому разі, якщо в цій обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки. При цьому одного лише виникнення небезпеки ще недостатньо для стану крайньої необхідності. Якщо в особи є декілька засобів (шляхів) усунення небезпеки, у тому числі не пов'язаних із заподіянням шкоди охоронюваним законом відносинам, то це означає, що вона не перебуває у стані крайньої необхідності, а отже, і заподіяну нею шкоду не можна визнати правомірною. Разом із тим це правило поширюється тільки на ті випадки, коли особа усвідомлювала наявність у неї декількох альтернативних способів усунути небезпеку (уникнути її), при тому, що не скористалася тими з них, які не пов'язані із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. Крайня необхідність припускає активну поведінку суб'єкта доки існує реальна небезпека.
Між тим, матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів, які би підтверджували те, що дії потерпілих давали можливість ОСОБА_7 відчувати реальну чи уявну загрозу та могли викликати у нього стан необхідної оборони, зокрема враховуючи вік та фізичний стан потерпілих, які є особами похилого віку, а обвинувачений значно перевершує потерпілих фізично. Крім того, як видно з матеріалів провадження потерпілі стояли осторонь від обвинуваченого та його дружини та ініціатором конфлікту були саме обвинувачений з ОСОБА_19 .
Співставлення ознак, передбачених ст.ст. 36, 37 39, КК України, із тими, що характеризують обстановку та характер дій обвинуваченого, не дає підстав до висновку про те, що в діянні ОСОБА_7 є ознаки, притаманні чи то крайній необхідності, чи то необхідній обороні, чи то уявній обороні.
Натомість обстановка та хід подій, свідчать про те, що дії обвинувачено були умисними, направленими саме на заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень та фізичного болю, а не відвернення реального чи уявного суспільно небезпечного посягання, та відповідають ознакам кримінальних правопорушень, передбачених ч. ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України.
Відтак, позицію сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України, колегія суддів вважає як захисну, з метою уникнення ним відповідальності за скоєне, так як вона повністю спростовується вищенаведеними доказами.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність призначеного судом покарання ОСОБА_7 ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та його особі, апеляційний суд зазначає таке.
Згідно змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання за кожне з вчиненим ним кримінальних правопорушень, суд першої інстанції дотримався вищезазначених вимог закону України про кримінальну відповідальність, та належним чином врахував характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які згідно ст. 12 КК України є кримінальними проступками, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та фтизіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно, а також відсутність пом'якшуючих обставин та наявність обтяжуючої покарання обставини, а саме вчинення кримінального правопорушення щодо осіб похилого віку.
За вказаних обставин, враховуючи вищезазначене, а також те, що обвинувачений кулаком своєї правої руки наніс удари в область лівої частини голови ОСОБА_13 , а саме у ліву вушну раковину та по лівій щоці, а потім наніс не менше 3 ударів в область лівого плеча потерпілого ОСОБА_13 , внаслідок чого потерпілому було заподіяно легкі тілесні ушкодження та спричинив фізичний біль потерпілій ОСОБА_12 , нанісши їй один удар відкритою долонею лівої руки в область грудної клітини, від чого потерпіла втратила рівновагу та впала лівою частиною живота на фрагменти металу різного розміру, суд першої інстанції обґрунтовано призначив покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин, яке не є найсуворішим за видом, та з такими висновками погоджується й апеляційний суд.
Що стосується посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно не визнав обставини, що пом'якшують покарання, з огляду на надану стороною захисту позитивну характеристику командира військової частини та подяку від командира бригади охорони за внесок у зміцнення обороноздатності країни та підтримку воїнів, то апеляційний суд, враховує вказані обставини, як такі, що характеризують особу обвинуваченого, однак вважає, що підстав для визнання вказаних обставин, як такі що пом'якшують обвинуваченому покарання, відповідно до ст. 66 КК України, у цьому конкретному випадку немає, оскільки вони не знаходяться у взаємозв'язку з вчиненими обвинуваченим кримінальними правопорушеннями.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 56 КК України, покарання у виді громадських робіт полягає у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.
Відтак відбування обвинуваченим такого виду покарання не завадить йому в подальшому надавати допомогу ЗС України в тому об'ємі, в якому вона здійснювалася до засудження його за вчиненні кримінальні правопорушення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що покарання у виді штрафу, про яке просить захисник у своїй апеляційній скарзі, об'єктивно не зможе виконати мету покарання, передбачену ст. 50 КК України, яка полягає у виправленні засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Статтею 414 КПК України як одну з підстав зміни вироку визначено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З огляду на викладене, захисник не навів в апеляційній скарзі належних доводів та аргументів, які б давали підстави вважати, що покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин є явно не справедливим у цьому випадку, а відтак апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг прокурора окружної прокуратури та першого заступника керівника обласної прокуратури про неправильне застосування судом вимог закону України про кримінальну відповідальність, при визначенні обвинуваченому остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, суд вважає, що вони заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Відповідно до цих положень суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають.
Принцип повного або часткового складання покарань може застосовуватись у випадках призначення за окремі злочини, що входять до сукупності, як однакових, так і різних за видом покарань. При частковому складанні розмір остаточного покарання в усякому разі має бути більшим за розмір кожного з покарань, призначених за окремі злочини.
Між тим суд першої інстанції, в порушення вищезазначених вимог, призначивши обвинуваченому однакові за розміром та видом покарання за кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 125 КК України, визначаючи остаточне покарання, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, не надав належної оцінки тому, що ці покарання поглиненню не підлягають, внаслідок чого допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Пунктом п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
З огляду на те, що суд першої інстанції призначаючи обвинуваченому остаточне покарання неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого застосував неправильний принцип призначення остаточного покарання, колегія суддів вважає, що апеляційній скарги прокурорів в цій частині є обгрутованими, а вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення покарання.
Призначаючи обвинуваченому покарання, колегія суддів, погоджується з видом та розміром призначеного судом першої інстанції покарання, за кожне окреме кримінальне правопорушення, яке визначено у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, оскільки саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне визначити обвинуваченому остаточне покарання, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом частково складання призначених покарань.
Що стосується правильності вирішення заявлених потерпілими цивільних позовів, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З матеріалів кримінального провадження видно, що потерпілою ОСОБА_12 заявлений цивільний позов до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди в сумі 20000 грн. та стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Також, потерпілим ОСОБА_13 заявлений цивільний позов до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди в сумі 20000 грн. та стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Задовольняючи цивільні позови потерпілих, кожного окремо, суд належним чином врахував усі обставини провадження в їх сукупності, зокрема те, що потерпілим ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , кожному окремо, завдані тілесні ушкодження та фізична біль, після подій вони були змушені звертатися до лікарів та поліції, неодноразово приймати участь в слідчих діях, а також неодноразово приймати участь в судових засіданнях, тому виходячи з вимог розумності, справедливості та виваженості, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з обвинуваченого на користь потерпілих, кожного окремо, спричиненну моральну шкоду врозмірі по 20000 грн. кожному.
Вказаний розмір стягнення є співрозмірним завданій здоров'ю моральній шкоді, справедливим за розміром, з врахуванням характеру завданих тілесних ушкоджень, глибини душевних переживань та страждань потерпілих, і вважати його завищеним підстав не має.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України процесуальними витратами є витрати на правову допомогу.
Задовольняючи цивільні позови потерпілих в частині стягнення з обвинуваченого витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що потерпілими, кожним окремо, було підтверджено факт сплати адвокату ОСОБА_9 по 5000 грн. за надану правову допомогу у цій судовій справі, а тому враховуючи складність кримінального провадження, тривалість судового розгляду, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог потерпілих в повному обсязі, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає вирок суду в цій частині є законним, обґрунтованим, вмотивованим і справедливим, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника в цій частині також задоволенню не підлягає.
Отже, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, з ухваленням в цій частині нового вироку відповідно до ст. 420 КПК України.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Новомосковської окружної прокуратури Дніпррпетровської області ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_11 - задовольнити.
Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 - скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити новий, яким ОСОБА_7 призначити покарання:
за ч. 1 ст. 125 КК України у виді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин;
за ч. 1 ст. 126 КК України у виді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді громадських робіт на строк 210 годин.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Вирок набирає чинності з моменту його оголошення і може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4